Релігія та віра – не спектакль. На цьому наголосив Папа Франциск, коментуючи під час ранкової Святої Меси в «Домі святої Марти» у понеділок, 5 березня 2018 р., розповідь з Другої Книги Царів про зцілення сирійського воєначальника Наамана та Ісусові слова про те, що «жодного пророка не приймають у його батьківщині».

Святіший Отець пояснив, що під час Великопосного шляху Церква спонукає нас замислитися над наверненням мислення, а не лише над наверненням вчинків і почуттів. «Церква каже нам, що повинні навернутися наші вчинки, й говорить нам про піст, милостиню, покаяння. Це навернення діл: чинити нові діла в християнському стилі, що є стилем, почерпнутим з блаженств чи 25-ї Глави Євангелії від Матея», – сказав він, продовжуючи:

«Церква також говорить нам про навернення почуттів, які також повинні навернутися. Згадаймо, наприклад, притчу про Милосердного Самарянина: навернутися до співчуття. Мати християнські почуття. Навернення у вчинках, навернення у почуттях, а сьогодні вона говорить нам про “навернення мислення”: не лише того, про що ми думаємо, але також як думаємо. Чи я думаю по-християнськи чи по-язичницькому?».

У Старому Завіті розповідається про те, як сирієць Нааман, уражений проказою, прибув до пророка Єлисея, шукаючи зцілення, а той через посланця сказав йому сім разів скупатися в Йордані. Вважаючи, що води Дамаску є не гіршими від ізраїльських, Нааман розгнівався й зібрався повернутися додому з нічим. Він, за словами Папи, очікував якогось видовища, але «Бог зцілює інакше». Щось схожого трапилося з Ісусом, коли він повернувся до Назарету. Спочатку люд був вражений, здивований, задоволений…

«Але ніде не забракне пліткаря, який почав говорити: “Але ж то син столяра. Чого він нас навчає? В якому університеті він цього навчився? Так це ж син Йосифа”. Розпочалося співставлення думок і змінилася поведінка людей: вони забажали вбити Його. Від захоплення, здивування перейшли до бажання вбити», – зауважив проповідник, пояснюючи:

«Також і вони прагнули спектаклю: “Нехай зробить те, що, як розказують, зробив у Галилеї, і ми повіримо”. А Ісус пояснює: “Направду кажу вам: жодного пророка не приймають у його батьківщині”. Бо ми противимося думці про те, що хтось може нас поправляти. Щоб це чинити, він повинен влаштувати видовище. А релігія – це не видовище, віра – не спектакль. Вона є Божим словом і Святим Духом, Який діє в серцях».

Як підкреслив Святіший Отець, Церква заохочує нас змінити спосіб думання. Адже можна вимовляти Символ віри та всі церковні догми, але якщо не робити це «з християнським духом», воно нічого не вартуватиме. А «християнський спосіб думання», за його словами, не є «звичним» для нас, а тому також і наш «спосіб вірити» потребує навернення.

«Можемо поставити собі запитання: “З яким духом я думаю? З Господнім чи своїм, думаю як спільнота, до якої належу, як моя групка чи суспільний клас, як політична партія, до якої належу? З яким духом я думаю?”. Слід визначити, чи дійсно думаю згідно з Божим духом та просити благодаті розрізнення і навернення мислення».