Папи миру. Спадщина святих Івана ХХІІІ й Івана Павла ІІ та Папа Франциск
  • Срд, 10/12/2014 - 19:56

Увечері 27 жовтня 1986 року над Ассізі, містом святого Франциска, покровителя братерства між народами, повівав прохолодний вітер. У той час, як святий Іван Павло ІІ взяв слово, щоб виголосити заключну промову однієї з подій його понтифікату, яка назавжди закарбувалася у пам’яті багатьох людей – Всесвітнього дня молитви за мир, релігійні провідники, що прибули з кожного кінця світу на цю безпрецедентну зустріч, сидячи за його спиною, намагалися, як могли, рятуватися від холоду. Далай-Лама, провідник буддистів, одягнений лише в помаранчеву накидку, ховає обличчя між складками одягу, стараючись зігрітися. Зліва від нього відомий камбоджійський буддійський монах Маха Ґосананда, закутавши голову в помаранчеву хустку, прикриває ноги поданим лляним покривалом. Напроти нього Кентерберійський архиєпископ Джордж Кері, зодягнений лише у фіолетову рясу, з непокритою головою намагався подихом зігріти долоні...

Крок перед ними, зодягнений у білий плащ, Папа Войтила звертається «в дусі глибокої любові й пошани» до присутніх, називаючи їх братами. «Навіть якщо між нами існує багато суттєвих відмінностей, – ствердив він, – існує також спільне підґрунтя, тобто, спільна праця над подоланням цього драматичного виклику нашої епохи: справжній мир або катастрофічна війна». «Вперше в історії, – вів далі Папа, – ми прибули сюди з різних сторін, християнські Церкви, церковні спільноти, світові релігії, у це священне місце, присвячене святому Францискові, щоби засвідчити перед світом, кожен згідно з власними переконаннями, трансцендентний характер миру. Форма і зміст наших молитов дуже відмінні, і їх неможливо звести до якогось спільного знаменника. Але у цих відмінностях ми, мабуть, наново відкрили, що в тому, що стосується проблеми миру та його досягнення релігійними зусиллями, існує щось, що нас об’єднує».

Для святого Івана Павла ІІ мир був чимось, чого слід прагнути, визнавати, вимолювати, але, насамперед, виявляти через конкретні дії. Перед обличчям світу він повинен був стати іконою, яка би закарбувалася у колективній пам’яті та свідомості, як могутній символ. Мир, іншими словами, повинен бути жестом, у всіх його промовистих вимірах. Тож не випадково, що сама програма заходу, призначеного ввійти в історію, зробила важливий вклад у сутність «духу Ассізі», який, зароджуючись того вечора, спрямовувався у майбутнє, усвідомлюючи, що шлях миру – це довгий шлях.

Постать Івана Павла ІІ, єдина в білому одязі, стояла посередині трьох рядів, що складалися з понад сотні релігійних провідників, одягнених згідно з власними релігійними традиціями, які сидячи слухають його заклик. За їхніми спинами – слово «мир», написане різними мовами. Коли поглянути згори, три ряди формують на подвір’ї базиліки святого Франциска немовби обійми, які вміщають світ...

Спільна молитва, яку кожен, однак, звершував окремо, формулюючи її з пошаною до тих, які стоять поруч, стала характерною ознакою тієї зустрічі в Ассізі, пропонуючи світові об’єднуючі хвилини, символічний жест, сповнений надією.

Скликання міжрелігійної зустрічі в Ассізі 27 жовтня 1986 року, коли добігала до завершення холодна війна, а до падіння Берлінської стіни залишалося ще три роки, було одним із найбільших пророчих починань Івана Павла ІІ. Переконаний у тому, що Церква повинна розвинути завдаток, даний енциклікою Pacem in Terris та встановленням Міжнародного дня миру, Папа Войтила вказав на черговий крок – міжрелігійний. Але цей шлях ніколи не був простим, вимагаючи постійної чуйності, необхідної для того, щоб уникнути пастки синкретизму й небезпечної плутанини.

________________________
За матеріалами: Fabrizio Nina, Gasparroni Fausto“I papi della pace. L'eredità dei santi Roncalli e Wojtyla per papa Francesco”, Rizzioli 2014.