Папська катехеза за 15 лютого 2017 року
  • Чтв, 16/02/2017 - 12:39

Повний текст папської катехези з циклу про надію під час Загальної аудієнції у середу, 15 лютого 2017 року. 

Дорогі брати і сестри, доброго дня!

З юних років нас вчили, що не добре хвалитися. На моїй батьківщині таких називають - павичі. І це правильно, тому що вихваляння тим, ким ми є або тим, що маємо, виявляє не тільки певну гордість, але і якусь неповагу до інших людей, особливо до тих, кому  гірше ніж нам самим. Однак у почутому тільки-но уривку з Послання до Римлян апостол Павло нас дивує, тому що два рази заохочує нас похвалитися. Чому він хоче, щоби ми вели себе як павичі? Чим варто пишатися? Бо якщо він заохочує, аби ми хвалилися, то чим по праву можемо пишатися? І як  можна це робити, не ображаючи інших, когось не виключаючи?

У першому випадку нас заохочують, щоб ми хвалилися рясністю благодаті, якою через віру ми сповнені в Ісусі Христі. Павло хоче нас переконати, що якщо ми навчимося читати все у світлі Духа Святого, то ми зрозуміємо, що все є благодаттю, все є даром! Бо якщо ми звернемо увагу на діяння – як в історії, так і в нашому житті – то не тільки ми діємо, але діє, перш за все, Бог. Він є абсолютним діячем, що створює все, як дар любові, продовжуючи ткати нитку свого плану спасіння і наповнює його для нас через Свого Сина, Ісуса. Ми повинні все це визнати, прийняти цей план з вдячністю і зробити його мотивом прославлення, благословення та великої радості. Якщо ми зробимо це, то будемо в мирі з Богом і досвідчимо свободу. А цей мир поширюється потім на всі сфери і на всі відносини нашого життя: ми перебуваємо в мирі з самими собою, ми перебуваємо в мирі в сім'ї, в нашій спільноті, на роботі і з людьми, яких щодня зустрічаємо на нашому шляху.

Однак св. Павло заохочує нас, щоб ми хвалилися також утисками. Це не легко зрозуміти. Це виявляється для нас важче, і може здатися, що не має нічого спільного з описаним станом миру. Але навпаки - становить його найбільш автентичну, справжнісіньку попередню умову. Бо мир, який дає нам і забезпечує Господь, не слід розуміти як відсутність турбот, розчарувань, недостатку, мотивів страждання. Якщо б це було так, то у випадку, якщо би нам вдалося тривати в мирі, цей момент швидко би скінчився і ми неминуче впали б у відчай. Мир, що випливає з віри – це дар; це благодать досвіду, що Бог нас любить, і що завжди є з нами, не залишає нас ні на хвилину нашого життя. А це, як стверджує апостол, народжує терпіння, тому що ми знаємо, що навіть в самих складних і болісних миттєвостях, Боже милосердя і доброта більші за все це і нас ніщо не вирве з Його рук і з єдності з Ним.

Саме тому християнська надія є сильна, саме тому не підведе. Ніколи не підведе. Надія не підводить. Не ґрунтується на тому, що ми можемо зробити, або чим ми можемо бути, і тим менше на тому, у що ми можемо вірити. Її основою, тобто основою християнської надії є те, що є найвірніше і найнадійніше, - а саме любов, яку Сам Бог живить до кожного з нас. Легко сказати: Бог любить нас. Всі це говоримо. Але подумайте трохи: чи кожен із нас може сказати: я впевнений, я впевнена, що Бог мене любить? Це зовсім не так легко. Але це правда. Це хороша вправа, щоб сказати самому собі: Бог любить мене. Це є джерелом нашої безпеки, джерелом нашої надії. І Господь рясно «вилив» у наші серця Духа Свого, Духа Святого, який є любов; як будівельника, як гаранта, саме для того, щоб Він міг зрощувати в нас віру і підтримувати цю надію і  впевненість, що Бог мене любить. У цей страшний момент: Бог мене любить. Мене, який скоїв цю жахливу і погану річ: Бог мене любить. Цієї впевненості ніхто не може у нас забрати. І ми повинні це повторювати як молитву: Бог мене любить. Я впевнений, що Бог мене любить. Я впевнена, що Бог мене любить.

Тепер ми розуміємо, чому апостол Павло закликає нас, щоб ми завжди хвалилися цим усім. Хвалюся любов’ю Бога, тому що Він любить мене. Надія, яку ми отримали, не відокремлює нас від інших, ні, тим більше, не веде нас до їх дискредитації або маргіналізації. Мова йде про незвичайний подарунок, а ми покликані, щоби зі смиренням і простотою стати його "каналами" для всіх. Таким чином, наша найбільша гордість буде мати в якості Отця такого Бога, який нікого не фаворизує, який нікого не виключає, але відкриває свій дім для всіх людей, починаючи з останніх і далеких, щоб ми як Його діти навчилися взаємно утішати й підтримувати. І не забувайте: надія не розчаровує. Домовилися? Надія не розчаровує. Дякую.

Переклад: Аліна Петраускайте