Папський нунцій звернувся до настоятельниць монаших згромаджень РКЦ в Україні
  • Птн, 19/04/2013 - 18:51

Понеділок 3-го Великоднього тижня

Зібрання Старших Настоятельниць

15 квітня 2013 року в Хмельницькому

«Жити вірою в наших спільнотах»

Діяння 6:8-15

Псалом 119

Йоана 6:22-29

Актуальність теми вашої конференції, дорогі сестри в Христі, була дуже сильно поставлена перед нашими очима під час недавнього Конклаву та протягом перших тижнів Петрового служіння нашого Папи Франциска. Не лише Папа, не лише кардинали та єпископи, але кожен з нас, а особливо ви як особи, посвячені Богу, повинні уміти відповісти на питання, поставлене Церкві та кожному з нас, членам цієї Церкви: Як жити вірою? І у вашому випадку, як жити нею у ваших спільнотах?

Треба бути уважними; необхідно зробити одне уточнення. Жити й відзначати Рік Віри цього року не означає відповісти на це питання, на тему, вибрану для цієї конференції. Жити й відзначати Рік Віри для мене це щось інше та набагато простіше. Рік Віри ставить перед нами фундаментальні завдання. Всі ми, від найстаршого до найменшого, повинні посвятити час, від цього року й далі, аж до кінця життя, щоб краще пізнавати віру; ми повинні знову або вперше після дитинства взяти в руки катехизм. Повинні допомогти батькам у їхньому завданні навчити віри та основних молитов своїх дітей. Ми повинні практикувати віру в життєвий спосіб, тобто жити в любові, ходити на святу Месу кожної неділі та в обов’язкові свята; ми повинні регулярно сповідатися та знайти місце для покаяння в нашому щоденному житті. Запрошення Року Віри для великої Католицької сім’ї та для нас, членів цієї сім’ї, є чітким та фундаментальним.

«Як жити вірою в наших спільнотах» це зовсім інше питання, що веде нас на другий рівень. Засоби соціального спілкування в дискусії про завдання Папи та Церкви в суспільстві, як також тема, вибрана для вашої конференції, ведуть нас до тієї самої проблеми, що була розглянута кардиналами під час Конклаву, коли вони говорили про Петрове служіння. Не йдеться просто про християнське співіснування, але, через життя в спільноті, про свідоцтво перед сучасним світом.

Можна говорити, що це питання звучить в читаннях сьогоднішньої Меси, що мова йде про той самий виклик, що стояв перед святим Стефаном в Діяннях Апостолів у Синедріоні та перед Ісусом в Капернаумі, котрий шукав як напоумити людей, які йшли за Ним після розмноження хлібів для п’яти тисяч чоловік. Як жити вірою два тисячоліття тому і жити вірою тепер пояснюється словами Ісуса з сьогоднішньої Євангелії: Ви повинні виконувати Божі діла. «Ось діло Боже – щоб ви вірили в Того, Кого Він послав». Жити вірою це вірити, не в храм як будинок, не в закон, але в Назарянина, що переможно воскрес із мертвих! Вірити в Того, Кого Він послав в наших спільнотах означає вибір та старання жити вірою в конкретний спосіб, тобто згідно з конституціями кожної окремої чернечої спільноти.

Майже в половині дороги між нами та Ісусом, нашим Спасителем, знаходиться нове чернече посвячення в особі святого Франциска з Ассізі. На відміну від багатьох інших, що жили в ті самі роки в Італії чи десь інакше в Європі та проповідували радикальне прийняття життя Ісуса, убогого й покірного серцем, святий Франциск прийняв цю радикальність, але в досконалому послухові Церкві, Нареченій Христа. Прив’язаність до Ісуса без жодних застережень означає прив’язаність до Його Церкви, не тієї ідеальної, але цієї конкретної, видимої, Католицької Церкви, об’єднаної в послухові та любові навколо особи Вікарія Христа, Римського Понтифіка, нашого Папи Франциска.

Як жити вірою сьогодні? Кожне згромадження чи чернеча родина, тут представлена, має свій стиль, свій Устав, свою харизму, яка підказує як робити це в лоні Церкви. Разом, як Конференція Вищих Настоятельниць, ви можете заохочувати себе взаємно в тому, щоб жити краще вашою особливою харизмою, але кожна спільнота робить це через вірність своїм конституціям. Вірити в Того, Кого Він послав це наше спільне завдання, котре, якщо прожите з тим самим запалом святого Франциска, з тим самим запалом ваших святих засновників, зможе наповнити наш світ світлом та приблизити прихід дня, який не буде мати заходу.

Стефан, на образ Ісуса, свого Господа, як це видно з сьогоднішніх читань, увійшов в контраст з людьми, які по-іншому дивилися на речі. Його визнання істинної віри привело до мучеництва. Особисто я уявляю святого Стефана як молоду людину, повну ентузіазму, що провокувала не стільки своїми словами, скільки прозорістю свого свідоцтва про Ісуса, нашого Бога. Саме за цю віру в Ісуса, Господа, що дає життя, сьогодні нас зневажають не лише войовничі атеїсти. Інші, на жаль байдужі, відкидають нас у своєму виборі християнства як вираз культури чи фольклорний елемент, як якась річ без справжньої віри в Христа. Актуальна криза покликань до чернечого життя це результат як байдужості християн, котрі не сприймають подружжя як таїнство, так і затьмарення чи неоднозначності свідоцтва богопосвячених осіб.

На заході, серед католицького народу, ріст якогось чернечого згромадження, його вміння притягувати нові молоді покликання сприймається як показник його серйозності, його життєвості. Якщо живемо вірою, якщо виконуємо діла Божі, то молімося, щоб вона завжди була коронована збільшенням наших спільнот, успіхом, підтвердженим нашим щедрим служінням Церкві. Навіть якщо нема нових покликань, треба бути задоволеними, коли наше життя вірою дає підтвердження ототожненню з Господом Ісусом, дає вираз вірі в Нього з такою самою ясністю, як свідоцтво диякона Стефана. Жертва нашого життя в спільнотах без сумнівів принесе плід.

За заступництвом Марії, Божої Матері, шукаймо тієї близькості з Ісусом, якою жив і яку свідчив святий Стефан. Виконуймо діла Божі для спасіння світу!

Джерело: Католицький медіа-центр


Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць