Початок Церковного року (Індикт)
  • Чтв, 14/09/2017 - 09:40

Церковний рік (Індикт) у Східній Церкві починається: 1 вересня — за Григоріанським календарем, 14 вересня – за Юліанським. Повний релігійний рік триває від 14 вересня (1 вересня) до 13 вересня (31 серпня).

Слово індикт – означає «наказ». Римський імператор Август переміг у війні єгипетських правителів Антонія та Клеопатру, і їхні величезні володіння приєднав до Римської держави. Так він став повелителем безмежних, розміщених на трьох континентах просторів. У 31 р. до Різдва Христа Спасителя він видав індикт, тобто наказ, який діяв пʼятнадцять років, що визначав хто, коли і як мав сплачувати податки. З того часу 15-літній проміжок часу стали називали індиктом. Коли минало 15 років, тоді ставав чинним наступний індикт і так далі. Кожен пʼянадцятилітній проміжок часу ділився на три пʼятиліття. У першому пʼятилітті мешканці земель, піддані Римській державі, сплачували податок залізом і міддю, які йшли на зброю для війська. В другому пʼятилітті податок сплачували золотом, що йшло на утримання святинь і божниць, а в третьому – срібло на утримання війська та урядників. І з часом увійшло у звичай, що 1 (14) вересня почали врочисто святкувати, подібно, як Новий рік, і навіть індикти стали рахувати від цього дня. Коли імператор Костянтин Великий дав християнам свободу визнавати Христову віру, тоді християни прийняли це числення. А оскільки індикт починався 1 вересня, то і Церква в цей день починає церковний рік.

Є ще, однак, причина, чому 1 (14) вересня є початком церковного року. Жиди дотримувалися думки, що світ був створений у місяці березні, а точніше – на десятий день місяця. Пізніше 1 березня став у них початком нового церковного року, бо цього місяця Господь вивів їх з єгипетської неволі і виразно велів їм: «Місяць цей нехай буде вам початком місяців, перший нехай буде він вам між місяцями року» (Вих. 12, 2). Так само Бог наказав святкувати кожен сьомий день тижня, а перший день сьомого місяця року був святий. А що рік починався з березня, то сьомим місяцем був вересень, а перший день вересня був початком світського жидівського року. У книзі Левіт (23, 24) читаємо: «Перший день сьомого місяця буде для вас великим памʼятковим відпочинком, під гру святкових труб із святими зборами». Цей день називався днем труб, бо його оголошували звуками баранячих рогів, з яких ті труби було зроблено. А баранячі роги використовували як памʼятку про те, що саме цього дня Авраам на горі Морія мав принести сина свого Ісаака в жертву, але Бог послав свого ангела, і той показав Авраамові барана, що своїми рогами заплутався у тернині. Ось тому новий рік у жидів починався у місяці вересні.

Крім того, згідно з Божим наказом, кожен сьомий рік також був святий і називався «суботнім роком». А також, коли минало сім суботніх років, що становить сорок девʼять років, – тоді пʼятдесятий рік також був святим, він називався «ювілейним роком». Як кожен новий рік (тобто кожен цивільний новий рік), так і суботній рік та рік ювілейний завжди починався у місяці вересні. Для жидів вересень був памʼятний і тим, що в цей місяць було освячено храм Соломона.

Христова Церква в цей день на вечірні читає паремії, одну – з пророцтв Ісаї, другу – з книги Премудрости, а третю – з книги Левіт (гл. 26), в якій Господь Бог наказує освячувати дні, призначені на святкування. Ось деякі фрагменти з цієї паремії:

«Коли ходитимете в моїх установах і пильнуватимете мої заповіді, і будете їх виконувати, то я насилатиму вам дощі о відповідній порі, і земля даватиме свій урожай, і дерево, що в полі, приноситиме свої плоди. Молотьба триватиме у вас до збирання винограду, а збір винограду триватиме до сівби; ви їстимете хліб ваш до наситу і житимете безпечно у своєму краю. Я встановлю мир у краю, й зможете лягати (спати), і ніхто не буде вас турбувати; я повиганяю хижого звіря з країни, і меч не проходитиме по краю вашім. Ви будете гнатися за вашими ворогами, й вони падатимуть від меча перед вами. Пʼятеро вас гнатиме сотню, а сотня вас гнатиме десять тисяч, падатимуть вороги ваші від меча перед вами. Я обернусь до вас і розплоджу вас, і розмножу вас, і дотримаю мого союзу з вами. Ви не то що зможете прохарчуватися попередньолітніми врожаями, ба навіть виноситимете старе перед новим урожаєм. Я поставлю мою храмину посеред вас: не буду бридитися вами. Я ходитиму проміж вас і буду вашим Богом, а ви будете моїм народом» (Лев. 26, 3-12).

І далі: «Коли ж ви мене не послухаєте і не виконуватимете всіх оцих заповідей моїх, коли зневажатимете мої установи й гордуватимете веліннями моїми, не здійснюючи всіх заповідей моїх та ламаючи союз мій, то ось що я зроблю з вами: напущу на вас страх, сухоти й пропасницю, від них померкнуть очі й погасне життя. Намарно будете засівати своє зерно, бо вороги ваші пожеруть його. Я звернусь проти вас, і вас побʼють вороги ваші; над вами володарюватимуть ненависники ваші, і ви втікатимете, хоч і ніхто не буде гнатися за вами. Якщо і тоді не послухаєте мене, я семикратно обкладу вас карами за гріхи ваші. Я зламаю вашу зарозумілу силу, і зроблю небо над вами як залізо, а землю вашу як мідь. Намарне витратиться ваша сила, бо земля ваша не даватиме врожаю, ні дерево з краю не даватиме свого плоду. А коли ж ви все таки будете противитися мені, і не схочете слухати мене, я скараю вас сім разів більшою карою, ніж ваші гріхи. Я пущу на вас дикого звіря, що вигубить дітей ваших, і винищить скотину вашу, і вас зведе нінащо, так що спорожніють шляхи ваші. Коли ж ви й після цього не дасте мені вас направити, а виступатимете проти мене, то я теж піду проти вас і покараю вас семикратно за гріхи ваші. Я наведу на вас меч, що помститься за зламаний союз. Ви позбираєтесь у ваших містах, а я впущу посеред вас чуму, і ви впадете ворогові до рук. Як я відніму в вас піддержку вашу, – хліб, тоді десять молодиць пектимуть хліб ваш в одній печі і розділюватимуть вам по вазі, й ви їстимете й не насититесь... Міста ваші оберну в пустиню, зруйную святині ваші і не прийму приємного запаху ваших воскурень. Я спустошу країну так, що вороги ваші, які поселяться в ній, зжахнуться над нею. Вас самих я порозкидаю між народами, я вийму з піхов меча за вами; і спорожніє земля ваша, а міста ваші перетворяться в руїни» (Лев. 26, 14-33).

Коли ми читаємо цю обіцянку Божого гніву, то мимоволі своєю думкою обнімаємо нещасний рідний край. І бачимо душу народу, якого нищить щораз більша нужда, а плоди праці якого споживають його вороги. І бачимо, що віками невільниками у своєму краї ми двигаємо кайдани неволі, і дощ утіхи не зрошує ниви нашого серця, і земля не хоче родити хліба нашим дітям. Шмат за шматом рідної землі відривають чужі руки, а діти наші розсіяні десь за морями... Чи це не кара за гріхи батьків і за наші гріхи? Чи це не кара за відступлення від закону Божого, якого на словах ми дотримуємося, та діла наші і серця далекі від нього?

Коли Ісус Христос лиш починав навчати, то однієї суботи прийшов у Назареті до школи, де були книжники, і попросив дати Йому Святе Письмо. Подали Йому книгу пророка Ісаї, і Він відкрив книгу саме на словах, якими пророк провіщає Христа Спасителя: «Дух Господа Бога на мені, бо Господь мене помазав. Він послав мене, щоб принести благу вість убогим, лікувати срушених серцем, проголосити невільникам свободу, увʼязненим відкрити очі, проголосити рік Господнього благовоління» (Іс. 61, 1-2). Після тих слів Христос Спаситель почав навчати. Якщо ми вбогі серцем, якщо розкаюємося і шукаємо зцілення та звільнення з неволі гріха, якщо душа наша прагне світла правди, то спішімо до Ісуса, а Він спогляне на нас і поблагословить і ходитиме серед нас і буде нам Богом, а ми – Його народом.

 

МОЛИТВА:

Творче всього створіння, що своєю владою установив часи й роки!

Молитвами Богородиці, благослови, Господи, цей рік своєї благодаті,

в мирі охороняючи святу Церкву й вірний народ Твій, і спаси нас. Тропар.

 

«Житія святих», В-во «Свічадо», Львів 2011.


Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць