«Радуйся, поживо, що манну заступила;

Радуйся, служебнице гостини святої;

Радуйся, земле обіцяна;

Радуйся, земле, молоком і медом текуча».

Перша половина Акафісту закінчується представленням вершини християнського життя — участі в Пресвятій Євхаристії. І як це дотепер було, автор Акафісту звертається до біблійних текстів, де прообразом Євхаристії є манна, яку Господь Бог посилав своєму народові на щоденну поживу, щоб його сили не ослабли у дорозі через пустиню (Вих. 16).

Ісус Христос звертається до цього факту в історії вибраного народу, щоб показати, що у Ньому довершилося здійснення усіх Божих обітниць і образів, якими Бог виявляв свою життєдайну опіку над народом. Тепер вже Він сам, Бог, що прийшов у людськім тілі, має стати небесною поживою для свого народу: «Батьки ваші манну в пустині споживали, — і померли. Це ж хліб, що з неба сходить, щоб той, хто їстиме його, не вмер. Я — хліб живий, що з неба зійшов. Коли хтось цей хліб їстиме, житиме повіки. І хліб, що його я дам, це — тіло моє за життя світу» (Йо. 6, 49–51).

На відміну від манни на пустині, яка все ж була матеріальною поживою, яка не могла запевнити мандрівникам уникнення смерті — можливо, не голодної, але природної, Ісус Христос — «Божий хліб, що з неба сходить і життя світові дає» (Йо. 6, 33), вічне життя, над яким фізична смерть вже не має жодної сили і влади: «Істинно, істинно говорю вам: Хто тіло моє їсть і кров мою п’є, той живе життям вічним, і я воскрешу його останнього дня» (Йо. 6, 53–54).

Саме це вічне життя, яке Отець Небесний дарує нам у Своїм Сині, є нашою «обіцяною землею», яка «тече молоком і медом» і до якої ми наближаємося з кожним днем, в міру нашого що раз то більшого єднання з Господом у Святому Дусі.

Пречиста Діва, даючи Христові людське тіло, Яке Він на Голгофі віддав у жертві за спасіння людського роду, постає в усій історії спасіння як вірна і смиренна Слугиня Божа, яка запрошує нас до «гостини святої», до таїнственної трапези Тіла і Крові Господньої, через яку ми маємо участь у Божому вічному житті.

Приступаймо до цієї трапези «зі страхом Божим і з вірою», приступаймо з чистим сумлінням і відкритим серцем, приступаймо якомога частіше, навіть щоденно, бо Євхаристія є тим «насущним хлібом», про який ми просимо в молитві «Отче наш» і який Отець небесний нам подає щоденно у Своєму Сині.

Так будемо не тільки очищатися із наших похибок і дрібних провин та укріплятимемо нашу душу проти важких гріхів і пристрастей, — ми самі ставатимемо «Євхаристією» для інших, даруючи їм свій час, своє служіння та своє життя за прикладом нашого Господа і Його вірної Слугині — Пресвятої Богородиці.

† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та Скандинавії