Політика не може походити з віри, – Кардинал Рацінгер
  • Втр, 17/11/2015 - 18:50

Виступ Кардинала Йосифа Рацінгера, Префекта Конгрегації Доктрини Віри, під час круглого столу на тему «Участь католиків у політичному житті та форми, через які вона виявляється», що відбувся у Римі 9 квітня 2003 року в папському університеті Санта-Кроче.

Відчуваючи сильне бажання відповісти на цікаві спостереження і роздуми сенатора Франческо Коссіги, я обмежуся тим, що представлю «Доктринальну ноту про деякі питання, щодо участі католиків у політичному житті та форм, через які вона виявляється». І намагатимусь визначити головну думку цього документу, що стосується, найперше, католиків – бо тільки вони пов'язані зі Святим Престолом відносинами віри – але також природним чином примушують замислитись кожну людину.

На думку Поля Рікера, мета філософії – стимуляція мислення, тому ми прагнемо заохочувати мислення, нічого при цьому не нав'язуючи. У будь-якому випадку, позицію, змальовану в нашому документі, можна узагальнити наступним чином: з нашого погляду, і, отже, з погляду Католицької Церкви, якого вона дотримується упродовж століть, політика належить до сфери розуму, розуму в загальнолюдському розумінні, розуму природного. Тому політика є працею, що вимагає докладання розуму, працею, яка має спрямовуватися природними чеснотами, настільки добре описаними в часи грецької античності, чотирма кардинальними чеснотами: розсудливістю, поміркованістю, справедливістю, мужністю.

Впевненість у тому, що місце політики є нивою звичайного розуму, яку треба обробляти зі взаємним розумінням, що допускає просвіту розуму, змушує нас виключити два положення.

Воно спочатку виключає теологізацію політики, яка означала б ідеологізацію віри. Політика, на ділі, не може виводитися з віри, але лише з розуму, і роз’єднання сфер політики і віри стосується самої серцевини християнської традиції. Підтвердження цього в словах Христа: «віддайте кесареве кесареві, а Богові Боже». У цьому сенсі Держава – є утворення світське в позитивному сенсі слова. Згадую чудові слова Св. Бернара Клервоського, звернені до тодішнього Папи: «Не вважай себе спадкоємцем Костянтина. Ти спадкоємець не Костянтина, але Петра. Книга, на яку ти опираєшся, не Кодекс Юстиніана, але Святе Письмо».

Подібний, якщо можна так висловитися, правильний секуляризм, а також лайцизація політики виключає ідею теократії, політики, яка визначається диктатом віри, а з іншого боку – виключає позитивізм і емпіризм, які є  спотворенням розуму. Вони представляють розум здатним сприймати тільки матеріальні предмети, емпіричні, які можна емпіричними способами підтвердити або спростувати. І розум виявляється сліпий для сприйняття моральних цінностей і нездатний судити про них, оскільки вони є в сфері суб'єктивного, а не об'єктивного, і не доступні розумові, обмеженому у своєму сприйнятті речами, що піддаються перевірці емпіричній або ж позитивістській.

Таке спотворення розуму, що обмежує його рамками очевидного, емпіричного, доведеного чи спростованого матеріалістичними способами, руйнує політику і, як сказав сенатор Коссіга, зводить її до рівня суто формальної діяльності, яка повинна просто стежити за кон'юнктурою і йти за найбільш впливовими напрямками, так підкорюючись тимчасовому і диктату ірраціонального.

І це – наступна теза нашого документу: виключаючи, з одного боку, теократичну концепцію і наполягаючи на раціональності політичної діяльності, з іншого боку – ми також виключаємо позитивізм, у поданні якого розум сліпий для сприйняття моральних цінностей. Ми переконані, що розум здатний опанувати знання про великі моральні імперативи, великі цінності, якими повинні визначатися всі конкретні людські рішення.

І в цьому сенсі нам видається, що між вірою і політикою виникає певний зв'язок. Полягає він в тому, що віра здатна просвітити розум, а хворий розум – вилікувати, зцілити. Не в тому сенсі, що подібний вплив віри переводив би політику з області розуму в область віри, а в тому сенсі, що вона відновлює розум як такий, допомагає розуму бути самим собою, не відштовхуючи його.

Вказівки, викладені в нашій Ноті політикам-католикам щодо цінностей, які треба захистити в тому числі від нетривкої більшості, не замислювалися як вторгнення в політику з боку церковної єрархії. Але вони закликають служити розуму, оскільки здатні це зробити найперше саме політики, в рамках політичної дискусії щодо поширених настроїв, сприяючи зрілій  і конкретній присутності цінностей, які повинні керувати кожним, хто займається політикою. Дякую!