Поміж Богом і Кесарем
  • Срд, 25/09/2013 - 14:38

Звичним є думати, що християнство є мало зацікавленим у так званій “politeuma”, політиці, – так, начебто, та є цілковито чужою і віддаленою від життя у Христі. У своєму радикальному межовому значенні може і доходити до бачення і сприйняття політики, як чогось, що віддане у владу і посідання, про яке біблійне Писання згадує як про приналежність «князеві світу цього».

Якщо таким чином дивитися на це, то громадянська влада являла б собою область поза межами Божественного бачення, область, у якій тотально керує та панує лише людський розум. Такі уявлення стали джерелом лаїцизму у політиці.

Фактичним проявом цього можна пригадати подію французької революції, у лавині якої проявило себе натхненне бажання рівності віруючих усіх релігій. Однак, поділ історичної дійсності на дві області – релігійну і політичну – не має змісту, якщо під цим розуміти те, що політика не є підвладна Слову Божому і вимогам етики. Кесар вражає злих мечем, а Церква діє через ви розуміння. Держава примушує, Церква ж закликає та повідомляє. Тому, для нас, християн, держава виправданою є у тій мірі, в якій вона підлягає виконанню Слова. У цьому контексті виникає потреба пророчого слова перед лицем світської влади.

Світ не може бути незалежним від Бога, тому що світ перебуває у Бозі. У цьому значенні вірним є твердження про те, що християнський ідеал – це реалізовувати світ життям віри. Якщо люди, які становлять частину Церкви і частину країни, – ті ж самі люди, і якщо людське серце – те ж саме, то відмінність тут проявляється у природі влади: влада держави вимушена, влада Церкви дана їй вільно, через віру. Духовні особи, які досвідчили катарсису і чиї серця є просвічені Богом, здобувають правдиве розуміння життя, знання життя. Люди, які здобули досвід боговидіння, ведуть народ Божий до світла через світло. У державі ж влада діє оскільки існує зло, а зміст і ціль влади є творення миру. Держава тому і виповнює свої різноманітні функції, бо Царство Боже ще не звершилося, а мир важливим є для того, щоби утверджувати у серцях Євангеліє.

Протиріччя між тоталітаризмом держави та всевладдям Бога відкриває розуміння Христових слів: «Будуть гнати вас» (Лк 21,12). Інші ж Його слова «Віддайте кесареві кесареве, а Боже Богові» (Мт 22,21) – закликають до послуху державі, але не до згоди щодо її обожествлення. Ці слова нам виявляють подвійне відчинення, в якому немає протиріччя до поки держава усвідомлюється як служитель Бога в Його задумах про світ. Ось чому віруючий завжди був покірним світським володарям, звертаючи свій взір на закон Божий; був миролюбивий, але при цьому не піддавався бездумно їх волі, був одночасно і покірним і рішучим.

Звичайно, що християнин не є анархістом. Громадянська влада у очах віруючого наділена визнаною законністю, оскільки вона від Бога (Рм 13,1). Однак, християнин не являється при цьому ярим прихильником встановленого порядку: євангельське свідчення завжди є викликом у будь-якому встановленому державному порядку чи системі. Тому не завжди ми можемо засвідчити лише поведінку християнського впокорення і прийняття. Християнин повинен розуміти складність багатьох виникаючих ситуацій і намагатися направити їх розвиток у сторону більшої справедливості, без одержимості комплексів меншості, а чи уявами про теократичну реставрацію, догматичну залежність від будь-якої філософської течії чи руху.

Для віруючих християн є важливим принцип «угоди щирості», тобто відвертості. Для них не повинно бути вічного договору із будь-якою формою правління: вони завжди перебувають на рівні дещо глибшому за своїм масштабом у стосунку до оточуючої ситуації і стану речей, які відбуваються довкола. Тому саме вони пробуджують світ рухатися вперед. Вони свідчать про те, що людство не приймає незмінної форми правління. Як свідчить історія, політичні, державні системи потребують і повинні вдосконалюватися і покращуватися тими, хто в них живе і їх використовує, а корисними для цих систем є ті особи, які їх критикують з метою кращих змін, бачачи певні в них недоліки а чи шкідливі компоненти. Бо саме таким чином і здійснюється процес переходу і руху до життя вічного.

Інформаційна служба Комісії УГКЦ Справедливість і Мир