Послання Папи Івана Павла II ДО МОЛОДІ ВСЬОГО СВІТУ РАRАТІ SЕМВЕR з нагоди Міжнародного року молоді
  • Втр, 22/06/2021 - 18:19

Дорогі друзі!

Прийміть найщиріші вітання з нагоди Міжнародного року молоді!

1. Будьте "завжди готові дати відповідь кожному, хто у вас вимагає справоздання про вашу надію" [1]. Із цією настановою я звертаюся до вас, молодих, на початку цього 1985 року, який Організація Об'єднаних Націй оголосила Міжнародним роком молоді. Це має велике значення передусім для вас самих, а також для всіх поколінь і для кожної людини, для малих спільнот і всього суспільства. Це особливо важливо і для Церкви хранительки істини й основних цінностей, а одночасно посланниці вічних призначень, які людина і велика родина — людство знаходять у Богові. Людина є головною й одночасно щоденною дорогою Церкви [2], тому стає зрозумілим, чому Церква надає особливої ваги часу молодости як визначальному етапові життя людини. Ви, молоді, власне є тією молодістю: молодістю народів і суспільства, родин і всього людства — а одночасно молодістю Церкви. Усі ми дивимося на вас, бо завдяки вам у певному сенсі продовжуємо власну молодість. Отож ваша молодість не є тільки вашою власністю чи власністю вашого покоління — вона належить усім нам, бо кожен у своїй життєвій мандрівці проходить цей відтинок дороги.

На вас покладаємо надію, бо ви належите майбутньому, а майбутнє належить вам. Із надією завжди пов'язуються сподівання на краще. Надія як християнська чеснота відкриває перед нами ті вічні блага, які Бог обіцяв людині в особі Ісуса Христа [3]. Надія як людська чеснота є очікуванням того, що людина може здобути завдяки своїм здібностям, що дарує їй Боже провидіння.

А тому вам, молодим, належить майбутнє, так само як колись воно належало поколінню старшому, що перетворило його в реальність. За цю реальність, за багатогранність її форм і виявів відповідають насамперед дорослі. Натомість на вас лежить відповідальність за те, що стане реальністю за кілька років разом із вами, а нині ще зветься майбутнім.

Коли говоримо "вам належить майбутнє", мислимо поняттями людської мінливости, яка, однак, веде в майбутнє. Коли говоримо "вам належить майбутнє", то думаємо також етичними категоріями, крізь призму вимог моральної відповідальности, які зобов'язують нас розглядати людину як особистість, а спільноти й суспільство, що об'єднують людей, — основною цінністю людських учинків, намірів, ініціатив та інтенцій.

Цей критерій одночасно є критерієм християнської і людської надії. А тому першим і головним побажанням, із яким Церква моїми вустами звертається до вас, молодих, у цьому році є: "Будьте "завжди готові дати відповідь кожному, хто у вас вимагає справоздання про вашу надію" [4].

 

Христос розмовляє з молоддю

2. Ці слова, з якими колись апостол Петро звернувся до перших християн, стосуються всього Євангелія Ісуса Христа. Особливо виразно можна простежити цей зв'язок, розважаючи над розмовою Христа з юнаком, яку записали апостоли [5]. Із-посеред багатьох біблійних текстів цей насамперед заслуговує на нашу увагу. На запитання "Учителю благий, що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?" — Ісус спочатку запитує: "Чому називаєш мене благим? [...] Ніхто не благий, окрім одного Бога". А далі говорить: "Заповіді знаєш: Не вбивай, не перелюбствуй, не кради, не свідкуй неправдиво, не кривдь, шануй твого батька та матір" [6]. У цих словах Ісус пригадує співрозмовникові Божі заповіді.

 

Однак на цьому розмова не закінчується, бо юнак стверджує: "Учителю, я вже того змалку дотримувався". Тоді, пише апостол, Ісус поглянув на нього з любов'ю і сказав: "Одного тобі бракує: піди, продай, що маєш, роздай бідним, то й будеш мати скарб на небі. Тоді прийди і [...] іди за мною" [7]. У цей момент атмосфера зустрічі змінюється. Апостол пише, що юнак, "зажурений тим словом, відійшов геть засмучений, — мав бо великі багатства" [8].

 

У Євангелії знаходимо й інші рядки, де описано зустрічі Ісуса з Назарету з молоддю. Особливо зворушують нас два воскресіння: дочки Яіра [9] і сина вдови Наїна [10]. Однак упевнено можемо стверджувати, що згадана вище розмова Ісуса з юнаком є найглибшою і найбагатшою. Додаймо, що вона має універсальний, а навіть надчасовий характер, немовби знову і знову, через століття й покоління, Христос звертається до молоді, юнака чи дівчини. Промовляє в різних частинах земної кулі, різним народам, расам і культурам. Кожен із вас у цій розмові є потенційним Його співрозмовником.

 

Усі слова і вчинки співрозмовників мають глибокий зміст та особливу вагу. Можемо навіть сказати, що ці слова містять у собі глибоку правду про людину загалом і про людську молодість зокрема, а тому є важливими для молодих.

 

А тому, з вашого дозволу, свої роздуми, висловлені в цьому посланні, буду пов'язувати зі згаданою подією, зафіксованою в Євангелії. Можливо, так вам буде легше вести особисту розмову із Христом — розмову, яка для молоді є вкрай важливою.

 

Молодість — це багатство

 

3. Почнемо з того, чим завершується згадана зустріч із Євангелія. Юнак відходить засмучений, бо "мав великі багатства".

 

Поза всяким сумнівом, у цій цитаті йдеться про матеріальні блага, які нажив чи успадкував юнак. Ця ситуація, хоч і реальна, однак не цілком типова (з погляду тієї власности, якою володів хлопець — М.О.). А тому слова апостола спонукають до іншого розуміння проблеми: ідеться проте, що сама молодість (незалежно від будь-яких матеріальних благ) є особливим багатством людини, юнака чи дівчини, і найчастіше саме так її і сприймають. Кажу «найчастіше», але не завжди, бо не бракує на світі людей, які з різних причин не сприймають багатства молодости. Про це скажемо пізніше.

 

Але маємо всі підстави — і то об'єктивні — сприймати молодість як особливий скарб, що усвідомлюємо в цей період життя. Він, безперечно, відрізняється від періоду дитинства, хоч і є, власне кажучи, продовженням дитячих років. Молодість є часом особливо інтенсивного формування людського "я" і пов'язаних із ним рис та здібностей. Поступово перед молодою особою відкривається унікальність і неповторність людини, її потенційних можливостей, де закладено програму майбутнього життя. Життя постає як реалізація цієї програми, як "самореалізація" особистости.

 

Це питання, очевидно, варто розглядати з різних позицій. Коротше кажучи, такий підхід дозволяє усвідомити вповні багатство молодости. Це багатство відкриття, а водночас планування, вибору, передбачення і виконання власних рішень, які мають особливо важливе значення для майбутнього в суто особистісному вимірі людської екзистенції. Вони також важливі і для суспільства. Юнак із Євангелія перебуває якраз на цьому життєвому етапі, про що довідуємося з його запитань у розмові з Ісусом. Тому ці останні слова цитати про "великі багатства" можна зрозуміти саме у значенні того багатства, яким є молодість.

 

А тому мусимо запитати себе: чи багатство молодости може відвертати людину від Христа? Апостол не торкається цієї проблеми. Радше аналіз тексту схиляє нас до роздумів на цю тему. Рішення відійти від Христа зумовлювалося тільки матеріальними багатствами — тим, що мав (власністю), а не тим, ким був. Власне те, ким був, а саме молодою особою — із внутрішнім багатством, яке становить молодість, — привело його до Ісуса, спонукало дати ці запитання, у яких, без сумніву, ідеться про програму всього життя — що мені робити? "Що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?" — тобто що мені робити, аби моє життя було повноцінним і мало сенс?

 

Молодість кожного з вас, дорогі друзі, є багатством, що виявляється саме в запитаннях такого типу. Кожна людина ставить їх собі упродовж усього життя, однак у молодості вони постають особливо гостро. І добре, що це так. Бо ці запитання є свідченням тієї динаміки розвитку людської особи, яка характерна для вашого віку. Часом ці запитання ставите аж надто нетерпляче, хоча самі розумієте, що годі відповісти на них швидко і поверхово. Ця відповідь мусить мати певне смислове навантаження, оскільки стосується всього життя і відображає всю людську сутність.

 

Такі гострі запитання особливо часто виникають у ваших ровесників, життя яких уже з дитячих літ обтяжене терпінням: через якусь недугу, фізичну ваду, неповносправність чи інші фізичні обмеження, через важку родинну чи суспільну ситуацію. Але якщо при цьому їхня свідомість розвивається нормально, запитання про сенс і вартість життя стає для них особливо важливим, а водночас — і драматичним, бо від початку їхнє існування позначене болем. А скільки таких юнаків і дівчат в усьому світі має велика громада молоді, кожен народ, суспільство, родина! А скільки їх, змушених перебувати з дитинства в різних спеціальних закладах чи лікарнях, приречених на пасивне життя, відчувають свою непотрібність людському суспільству!

 

Чи маємо право сказати, що їхня молодість також є внутрішнім багатством? Кого можемо запитати про це? До кого вони мають звернутися із цим важливим запитанням? Мені здається, що тільки Христос у цій ситуації може стати найбільш компетентним співрозмовником — співрозмовником, якого не здатний замінити ніхто.

 

Бог є любов

 

4. У Євангелії Христос відповідає своєму молодому співрозмовникові так: "Ніхто не благий, окрім одного Бога". Пригадайте собі, про що питав юнак: "Учителю благий, що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?" Тобто як мені чинити, щоби моє життя мало сенс і вартість? Мовою нашої епохи це запитання звучатиме саме так. І в цій ситуації відповідь Христа означає: тільки Бог є безпосередньою основою всіх цінностей, тільки він надає остаточного сенсу нашому людському буттю.

 

Тільки Бог є добро. А це означає, що в Ньому і тільки в Ньому — першоджерело всіх цінностей і причина нашого вдосконалення. Він — Альфа і Омега, початок і кінець" [11]. Тільки в Ньому знаходять своє підтвердження людські цінності. Без Нього — без звернення до Бога — увесь світ набутих цінностей зависає в цілковитому вакуумі, втрачає свою зрозумілість і виразність. У цій ситуації зло мислиться як добро, а добра як такого не існує зовсім. Чи ж не переконує нас у цьому досвід недалеких років, коли намагалися відкинути Бога за межі оцінок, цінностей і вчинків?

 

Чому тільки Бог є благим? Тому що Він є любов. Таку відповідь дає Христос словами Євангелії, а понад усе свідчить про це Його власне життя і смерть. "Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав... " [12] Саме тому Бог добрий, бо "Бог є любов" [13].

 

Запитання про вартість і сенс життя, як ми вже згадували, становить особливе багатство молодости. Воно виходить із самого серця пошуків і неспокою, що з'являються тоді, коли треба прийняти і реалізувати програму власного життя, коли молодість випробовується власним терпінням або терпінням інших; коли зазнає глибоких потрясінь від засилля зла, що панує у світі; нарешті коли стає віч-на-віч із тайною гріха людської несправедливости (mysterium iniquitalis) [14]. У відповідь на це звучать слова Христа: тільки Бог є добрий..., тільки Бог є любов. Ця відповідь може видатися декому важкою, проте вона тверда і правдива, бо містить цілковите вирішення проблеми. Я щиро молюся за те, щоби ви, мої юні друзі, кожен зокрема, почули цю відповідь Христа і знайшли свій шлях до її зрозуміння, прийняття і реалізації.

 

Таким є Христос у розмові з юнаком. Таким Він постає у розмові з кожним із вас. Коли звертаєтеся до Нього "Учителю благий...", Він запитує: "Чому називаєш мене благим? Ніхто не благий, окрім одного Бога". Тобто те, що Я благий, свідчить про Мою Божественну сутність. Бо "хто мене бачив, той бачив Отця" [15]. Так говорить Христос — Учитель і приятель, Христос — розіп'ятий і воскреслий. Завжди той же: учора, сьогодні, навіки [16].

 

І в цьому суть відповіді на ті запитання, які даєте Йому ви, молоді, завдяки тому багатству, яке міститься у вашій молодості. Молодість відкриває перед вами великі перспективи, визначає програму всього життя. Через те й виникає запитання про його вартість, про сенс і правду, про добро і зло. Коли Христос, відповідаючи, згадує Бога, то водночас указує, що є джерелом і підґрунтям ваших запитань. Бо кожний із вас через сам акт творення є образом і подобою Бога [17]. Власне цей образ і подоба зумовлюють те, що ви даєте запитання, які мусите давати. Усі вони свідчать, що людина не може пізнати і реалізувати себе без Бога. Ісус Христос прийшов у світ, аби ми усвідомили себе. Без нього цей головний вимір правди про людину легко б розчинився в темряві. А проте "світло прийшло у світ" [18]... але "не пойняла його темрява" [19].

 

Про життя вічне

 

5. Що маю робити, щоб моє життя набуло сенсу і вартости? У Євангелії це запитання юнака звучить так: "Що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?" Чи таке запитання зрозуміють сучасні люди? Невже матеріальний світ і сучасний прогрес заступили нашому поколінню горизонти буття? Мислимо передовсім земними категоріями. І якщо виходимо за межі нашої планети, то лише заради того, щоби здійснювати міжпланетні перельоти, пересилати сигнали іншим планетам і запускати до них космічні кораблі.

 

Усе це стало змістом нашої сучасної цивілізації. Наука і техніка відкрили незрівнянно більші можливості людини у всіх сферах матеріального життя, заволоділи внутрішнім світом, мисленням, здібностями, почали домінувати у прагненнях і захопленнях.

 

Зрозуміло водночас, що коли постаємо перед Христом, із довірою запитуючи про нашу молодість, не маємо права запитати інакше, аніж цей юнак із Євангелія: "Що маю робити, щоб успадкувати життя вічне?" Інше запитання про сенс і вартість нашого життя було б перед Ісусом недоречним і недостатньо глибоким.

 

Бо Христос не тільки "учитель благим", який указує дорогу в земному житті... Він є свідком того кінцевого призначення, яке людина знаходить в Богові. Він є свідком безсмертя людини. Євангеліє, що промовляє словами Ісуса, несе на собі печать Хреста і Воскресіння в Пасхальній тайні.

 

"Христос, воскреснувши з мертвих, вже більше не вмирає: смерть над Ним більше не панує" [20]. У своєму воскресінні Христос постає постійним "знаком протиріччя" [21] вище над усі ідеології, які не здатні вивести людину поза межі смерти. Звичайно, вони замовчують питання про вартість і сенс життя. На противагу всім цим програмам, світоглядам та ідеологіям Христос постійно повторює: "Я — воскресіння і життя" [22].

 

І якщо ви прагнете, дорогі браття і сестри, розмовляти із Христом, аби перейняти істину Його свідчень, мусите насамперед полюбити світ: "Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав" [23], а водночас мусите відчути внутрішню дистанцію стосовно тієї багатої та привабливої дійсности, що творить реальність. Мусите налаштувати свій розум на думки про життя вічне. Бо "проминає образ світу цього" [24]. І кожний із нас є часткою цього "проминання". Людина у вимірах видимого світу народжується із призначеним днем своєї смерти. А водночас внутрішнім виправданням сенсу буття людини є те, щоби перерости себе, мати в собі все те, що підносить її над світом.

 

Усе, завдяки чому людина вивищується над світом, випливає з образу і подоби Бога, які від початку закладені в людську істоту. Усе, завдяки чому людина підноситься над світом, не тільки породжує питання про вічне життя, але й робить його доконечним. Це запитання люди порушують віддавна, і не тільки у християнстві, але й поза ним. Ви також повинні мати відвагу запитати себе так, як юнак із Євангелія. Християнство вчить нас розуміти сучасне життя з перспективи Царства Божого, з перспективи життя вічного. Без цієї перспективи нинішній світ, хоча б і найбагатший чи високо розвинений, не додасть людині врешті-решт нічого іншого, як тільки необхідність смерти.

 

Між молодістю і смертю існує опозиція. Здається, що смерть далека від молодости. Це так. Однак якщо молодість визначає програму всього життя, що ґрунтується на критеріях сенсу і вартости, то мусить передбачати і її завершення. Досвід людини переконує в тому ж, що і Святе Письмо: "Призначено людям раз умерти" [25]. Біблія: "Потім же суд" [26]. А Христос говорить: "Я — воскресіння і життя. Хто в мене вірує, той навіть і вмерши — житиме! Кожен, хто живе і в мене вірує, — не вмре повіки" [27]. Отож, запитуйте Христа, як юнак із Євангелія: "Що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?"

 

Про мораль і сумління

 

6. На це запитання Ісус відповідає: "Заповіді знаєш". І називає ті заповіді, з яких складається Декалог. Їх колись отримав Мойсей на горі Синай у момент примирення Бога з Ізраїлем. Ці заповіді було написано на кам'яних скрижалях [28], і для кожного ізраїльтянина вони стали щоденним дороговказом. Юнак, який розмовляє із Христом, очевидно, знає на пам'ять заповіді Декалогу і, що більше, може з радістю посвідчити: "Учителю, я вже те дотримував змалку" [30].

 

Можемо припустити, що в тій розмові Христа з кожним із вас, молодих, повториться те ж запитання: "Заповіді знаєш"? Повториться обов'язково, бо заповіді є кроком до примирення між Богом і людством. Вони визначають суть людської поведінки, моральну вартість людських учинків, творять органічний зв'язок із покликанням людини до вічного життя, з утвердженням Царства Божого в людях і між людьми. У слово Божого Об'явлення виразно вписаний кодекс моральности, визначальним пунктом якого залишаються синайські таблиці Декалогу, а кульмінацією стає Євангеліє: згадаймо Нагірну проповідь [31] і заповіді любови [32].

 

Цей кодекс моральности має ще й інше втілення. Він уписаний до моральної свідомости людства, так що ті, які заповідей, тобто Закону, об'явленого Богом, не знають, "самі собі закон" [33]. Так пише св. Павло в Посланні до Римлян і тут же додає: "вони виявляють діло закону, написане в їхніх серцях, як свідчить їм їхнє сумління і думки" [34].

 

А тепер розглянемо особливо важливі для вас питання, що стосуються вашої молодости, а також програми життя, яка випливає з неї. В основі цієї програми — перспектива вічного життя, насамперед завдяки правдивости вчинків, на яких вона ґрунтується. Основою правдивости вчинків став Моральний закон, записаний на Мойсеевих таблицях Декалогу, а також Євангельський текст, закарбований у моральну свідомість людини. Совість тут стає свідком цього Закону, як пише св. у Павло. Совість — згідно зі словами Послання до І римлян — це "думки, що засуджують чи виправдовують" [35].

 

Кожен знає, наскільки ці слова відповідають нашій внутрішній сутности: адже всі ми змалку відчуваємо голос сумління.

 

Коли Ісус у розмові з юнаком перелічує заповіді (не вбий, не чужолож, не кради, не свідчи неправдиво, не обманюй, шануй свого батька і матір), здорова совість внутрішньо реагує на конкретні людські вчинки; вона "звинувачує або й виправдовує". Важливо, однак, щоби ця совість не зрадила, щоби не стерлися через релятивізм чи утилітаризм закарбовані у свідомість моральні засади.

 

Любі молодші друзі! Відповідь, яку дає Христос своєму співрозмовникові в Євангелії, скерована до кожного з вас. Христос запитує про стан ваших моральних засад, про стан вашого сумління. Це основне питання для людини. Основне — у період вашої молодости, коли визначаються життєві орієнтири. Цінність цих орієнтирів тісно пов'язана зі ставленням кожного з вас до моральних категорій добра і зла. Цінність цих планів головно залежить від чесности й від правдивости вашого сумління, а також від його чутливости.

 

Отож ми постійно перебуваємо на межі, коли на рівні особистости стикається сучасність із вічністю. Рівень сумління, моральних цінностей — це найважливіший вимір нинішнього часу й історії. Бо історія пишеться не тільки за подіями, які ніби приходять "іззовні", вона пишеться передусім "ізсередини": це історія людських сумлінь, моральних перемог або поразок. У ній виявляється велич людини, її справжня людська гідність. Це є той внутрішній скарб, завдяки якому людина постійно переростає себе, простуючи до вічности. І якщо правда, що "призначено людям раз умерти", то правдою є й те, що скарб сумління, досвід добра і зла людина проносить через межі смерти, аби перед обличчям Того, який є самою Святістю, знайти цілковиту й незаперечну істину про все своє життя: "потім же суд" [37]. А тому в сумлінні, у внутрішній правді наших учинків постійно присутній критерій вічного життя. Сумління ж завдяки моральним цінностям накладає свою печать на життя поколінь, на історію і на культуру суспільства, народів і всього людства. Як же багато тут залежить від кожного з вас!

 

Ісус, поглянувши на нього, полюбив його

 

Розважаючи над розмовою Ісуса з юнаком, спробуємо потрактувати її інакше. Цей погляд новий і дуже важливий. Юнак одержав ґрунтовну відповідь на запитання: "Що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?", — і ця відповідь досі відповідала його життєвому шляхові: "Учителю, я вже це дотримував змалку". Як би палко я бажав, щоб і ваше життя було співзвучним з порадою Христа! Звичайно, сподіваюся, що ваша молодість допоможе виробити вам міцні життєві принципи, які сприятимуть вашій зрілості і проникливости, так аби вас упродовж усього життя мали за людину сумління, людину принципу і чести, тобто людину, якій можна довіряти. Моральна особистість, що формується в молодості, — це найбільша цінність для будь-якої спільноти (родини чи суспільства) у професійній, культурній і політичній сферах. І врешті-решт це цінність для самої Церкви.

 

Ідеться про проблему глибинної людської сутности і рівно ж повноцінного розвитку людської особистости, чоловіка чи жінки, з усіма тими рисами, які творять її неповторність, а водночас сприяють входженню її в різні середовища і до різних спільнот, починаючи від родини. Кожен із вас має зробити свій внесок у їхнє збагачення. Внесок своєї молодости. Людина усвідомлює себе, своє єство, як і свій внутрішній світ, у площині свого буття з іншими, для інших.

 

У цьому усвідомленні провідна роль належить Божим заповідям, які відкривають людині Бога, відкривають задля милосердя і любови до інших, що є "зв'язок досконалости" [38]. Через любов до інших людина і громада набувають цілковитої зрілости. Атому "найбільша — ... любов" [39] і, як учить нас Христос, найперша заповідь — та, що стосується любови до Бога [40]; усі інші випливають із неї.

 

Бажаю вам у вашій життєвій мандрівці зустріти Христа, аби довіритися Йому, очистивши своє сумління — цей євангельський моральний код — для тих цінностей, яких прагне кожна духовна особа, хоч і не завжди успішно.

 

Не варто вдаватися до підтвердження цих слів подіями з історії людства, це виглядатиме не цілком доречно. Однак упевнений, що від найдавніших часів голос сумління провадив людину до моральних засад і це втілилося у виразі "Не роби іншому того, чого не бажаєш собі" [41].

 

У цих словах особливо чітко простежуємо інше сприйняття моральної мети, про яку св. Павло сказав, що її слово "написане в... серцях" і про нього "свідчить... сумління і думки" [42]. Християнство з готовністю сприймає те світло, що просвітлює кожну людину [43]; і тому св. Павло, ставши послідовником Воплоченого у Слові, від засади "стався до іншого так, як би ти хотів, щоб ставилися до тебе" підноситься до вищого закону, що проходить через усе Євангеліє як заповідь любови — як обов'язок щодо свого ближнього. Св. Павло почув внутрішній голос свого сумління, який підтримав Христос і Його Слово.

 

Сподіваюся ще й на те, що коли пізнаєте суть найважливішого питання вашої молодости і визначите програму всього життя, то глибше усвідомите рядки з Євангелія: "Ісус, поглянувши на нього, вподобав його". Хай би ви зазнали цього. Хай би ви відчули правду Христа, що з любов'ю дивиться на вас.

 

Він дивиться з любов'ю на кожного, і про це постійно нагадує Євангеліє. Цей погляд, сповнений любови, є ніби узагальненим виразом Благовісти. Коли схочемо виявити його джерело, загляньмо до Книги Буття, до тих рядків, коли Господь, сотворивши чоловіка і жінку, побачив, що "воно було дуже добре" [44]. Цей перший погляд Господа бачимо і в погляді Ісуса під час розмови з юнаком.

 

Христос підтвердив свою любов відкупленням наших гріхів жертвою на Хресті, бо саме через цю жертву його погляд, сповнений любови, набув глибинности. У цьому погляді — утвердження людини і людства, бо тільки Христос, Спаситель і Наречений здатний на це. Тільки Він знав, "що міститься в людині" [45], знав її слабкості, але і її велич.

 

Хотілося б, аби ви відкрили для себе цей погляд Христа і відчули сповна його глибину. Навіть не знаю, коли це трапиться. Сподіваюся, що саме у хвилину найбільшої потреби: можливо, у стражданні або у визнанні чистоти власного сумління, як це сталося з юнаком із Євангелія, а можливо, у протилежній ситуації, коли відчуватимете провину і каяття. Пригадаймо цей погляд Христа тоді, коли Петро тричі зрадив свого Господа [46].

 

Людині потрібен цей погляд. Їй необхідно знати, що її люблять, люблять вічно і обирають із Вічности [47]. Ця вічна Любов і Божественний вибір, утілені в погляді Христа, супроводжують людину упродовж життя. І, можливо, найсильніший він у хвилини випробування, приниження, переслідування і поразки, коли наше людське єство розчавлене, ображене і принижене в очах інших. У цю хвилину усвідомлення того, що Бог любить нас у його Синові, що Христос любить кожного, стає найважливішою підтримкою в житті. І коли ми сумніваємося в собі і у своєму призначенні, тоді пригадаймо погляд Христа, відчуймо Його любов, що здатна перемогти зло і наругу. Це допоможе нам вижити.

 

А тому бажаю вам відчути на собі те, що відчув юнак із Євангелія: "Ісус, поглянувши на нього, полюбив його".

 

ЧАСТИНА 2

 

Йдіть за мною

 
Вивчаючи Євангеліє, розуміємо, що цей погляд Христа і був відповіддю на юнакові слова про його життя за Божими заповідями: "Учителю, я вже це дотримувався змалку".

 
Водночас цей погляд любови став ніби початком підсумку і завершення розмови. Згідно з Матеєм, саме юнак ініціював це завершення, бо не тільки підтвердив, що ретельно дотримується заповідей, а й знову запитав: "Чого мені ще бракує?" [48].

 
Це дуже важливе запитання, бо свідчить про те, що в моральній свідомості людини (особливо молодої, яка визначає свій життєвий план) приховано прагнення "чогось іще". Це прагнення виявляється по-різному, ми простежуємо його навіть у тих, хто, здавалося б, далекий від нашої релігії.

 
Наприклад, у послідовників нехристиянських релігій, зокрема буддизму, юдаїзму та ісламу, упродовж тисячоліть панує культ духовних людей — особистостей, котрі ще замолоду залишили світське життя, аби жити у злиднях і чистоті задля досягнення Абсолюту, який стоїть вище за матеріальний світ. Вони намагаються досягнути цілковитого звільнення, знайшовши притулок у Господі, живучи в любові та довір'ї з Ним, намагаючись упокорити свої душі задля пізнання прихованого закону. Цих людей спонукав таємничий внутрішній голос, що промовляв до їхнього духу, ніби перегукуючись зі словами св. Павла: "Проминає образ світу цього" [49]. Це він, отой внутрішній голос, підштовхував їх шукати величне і безмежне:

 
"Шукайте того горішнього" [50]. Вони шукають ту ціль, докладаючи великих зусиль і праці задля очищення і досягнення того, що зробить їхнє життя дарунком любови, втіленням божественности. А тому вони є живим прикладом для всіх, бо власним життям підтверджують первинність вічних цінностей на противагу ілюзорним і незрозумілим суспільним цінностям, за якими живемо.

 
Прагнення "чогось більшого", тобто досконалости, має своє пояснення у Євангелії. У Нагірній проповіді Христос виголошує моральний закон, ядром якого стали Десять заповідей Мойсееві, викарбуваних на скрижалях. Але Ісус надає їм нового, євангельського звучання. І, як уже згадувалося, всі вони стосуються любови і є ніби ласкою для нас: "Любов Бога влита в серця наші Святим Духом, що нам даний" [51].

 
Керуючись цим новим поглядом, здобуваємо нове розуміння восьми благословень, про які читаємо в Євангелії від Матея [52].

 
У цьому контексті Божі заповіді, які стають підґрунтям християнської моралі, доповнені порадами з Євангелія, що по-особливому виражають і деталізують Христове звернення до вдосконалення, названого святістю.

 
Коли юнак запитав про "щось ще" ("Чого мені ще бракує?"), Ісус подивився на нього з любов'ю, і ця любов набула тут нового змісту. Людина за допомогою Святого Духа внутрішньо перейшла від життя за заповідями до життя в усвідомленні Ласки. І Христос, коли з любов'ю дивився на юнака, помітив це внутрішнє перетворення: "Якщо хочеш бути досконалим, [...] піди, продай, що маєш, дай бідним і будеш мати скарб на небі; потім приходь і йди за мною" [53].

 
Так, дорогі мої, християнин живе у Ласці. Цей критерій "ласки" не тільки значно вищий, аніж усі інші моральні зобов'язання, відомі нам із Євангелія, але і глибший, і ґрунтовніший. Він допомагає повніше реалізувати той план життя, який творимо в юності. Цей "критерій Божої ласки" визначає нам контури зрілости людського і християнського покликання, про яке поговоримо згодом.

 
А зараз я хотів би заглибитися в сенс тих слів, які промовляє Христос у розмові з юнаком. І роблю це із твердим переконанням, що Христос адресує свою відповідь Церкві, усім людям, представникам різних поколінь — усім, хто запитує Його. І нашому поколінню теж. А тому ці слова набувають особливого значення як покликання до діяльности у спільноті Божого люду. Церква повторює Христове "йди за мною" [54] із перших кроків кожного священичого покликання, яке для Католицької Церкви латинського обряду водночас надає зобов'язання безшлюбности.

 
Церква промовляє "йди за мною" на початку монашого покликання до євангельської діяльности. Вона звертається до чоловіків і жінок, що вирішили жити у цноті, бідності і покорі, пов'язавши своє земне життя із Христовим задля Царства Небесного [55]. Даючи обітницю, ці люди посвячують себе тому, аби нести усім свідчення Божої любови і наставляти всіх до єднання з Богом у вічності. Тільки вибрані мають особливу потребу свідчити людям про Бога. У Посланні не торкатимусь глибше цієї теми, оскільки вже не раз детально розглядав її [56]. А згадав про неї тільки тому, що в контексті розмови Христа з юнаком вона сприймається особливо ясно, насамперед маю на увазі питання євангельської бідности. Я згадав про неї ще й тому, що Христові слова "йди за мною" стали особливо зрозумілими саме для молоді, а навіть і для дітей.

 
З огляду на це мені б хотілося звернутися до всіх вас, юнаків і дівчат, у важливий період формування вашої особистости. Коли почуєте у своєму серці цей голос, не приглушуйте його. Дозвольте йому перерости в покликання. Відповідайте йому молитвою і дотриманням заповідей. Бо "жнива великі" [57] і велика потреба в тих, хто почув Христове "йди за мною". Відчуваємо потребу і у священиках, котрі йдуть за покликом серця Господнього, бо Церква і світ загалом потребує свідчення того, що життя людини завдяки Богові невичерпне, що пошлюблення Христа наближатиме прихід Царства Небесного для людей.

 
Дозволю собі доповнити слова Господа нашого Ісуса Христа про "великі жнива". Так, ці жнива справді великі, жнива спасіння. Але, як не прикро, робітників дуже мало. Очевидно, сьогодні відчуваємо це гостріше, аніж будь-коли, особливо в деяких країнах, у деяких осередках освяченого життя.

 
"Просіть, отже, Господаря жнив, щоб вислав робітників на свої жнива" [58], — говорив Христос. Ці слова сьогодні стали частиною молитви і метою діяльности тих, хто покликаний до священичого і монашого життя. Із тими словами, що стали програмою, звертається Церква до вас, молодих. І ви також моліться. А коли плід молитви глибоко проникне у ваші серця, прислухайтеся, як Господь вас покличе: "Йди за мною".

 

Програма життя та християнське покликання

 
9. Ці слова з Євангелія торкаються священичого або монашого покликання, водночас допомагаючи нам глибше зрозуміти ідею покликання в широкому сенсі цього слова.

 
Адже життєве покликання можемо розуміти як програму життя, яку творимо у молодости. Однак "покликання" — це щось більше, ніж програма. У цьому разі, коли покликання — це програма, людина сама є її творцем — і це максимально відповідає реальності, у якій живе особа, тобто кожен із вас. Ця програма є покликанням настільки, наскільки до нього залучені різні чинники, що спонукають до чогось. Зазвичай ці чинники утворюють певний порядок цінностей (який називаємо також ієрархією). Із них витворюється привабливий для юного серця ідеал, що прагне свого втілення. У цій ситуації покликання стає програмою, а програма — покликанням.

 
Коли ж, однак, стоїмо перед Христом і наші роздуми про молодість перегукуються з Його розмовою з юнаком, тоді цей взаємозв'язок між програмою життя і життєвим покликанням потребує точнішого визначення. Людина є одночасно творінням та усиновленим у Христі сином Божим, дитиною Бога. А тому коли молода особа запитує «що маю робити?» не тільки себе, але й інших людей, вона сподівається почути гідну відповідь родичів і вихователів, а також Бога Творця і Отця. Вона подає це запитання в тій особливій внутрішній площині, у якій навчилася спілкуватися з Богом, передусім у молитві. Отже, людина запитує в Бога: "Що маю робити? Який Твій план стосовно мого життя? Твій план як Отця і Творця? Яка воля Твоя? Хочу виконати її".

 
У такому контексті програма життя набуває значення життєвого покликання, тобто того, що покладає на людину Господь. Молода людина, занурюючись у себе і розмовляючи із Христом у молитві, прагне відчитати ту одвічну думку, якою керується Бог, Творець і Отець стосовно неї. Тільки тоді переконується, що завдання, яке визначає Господь, цілковито залежить від його волі, а водночас від низки внутрішніх і зовнішніх обставин. Виходячи з цього, молода особа, юнак чи дівчина, творить свою програму життя, приймає її як покликання, яке посилає Бог.

 
Отже, адресуючи це послання до вас, молодих, я прагну передати вам чудове завдання, яке полягає в тому, аби зуміти відкрити для себе Боже покликання. Воно зворушує. Суть цього завдання у великому внутрішньому починанні, у якому утверджується і зростає ваша людяність. Ви дозріваєте внутрішньо як особистість. Вас починає хвилювати запитання, хто ви є, аби ставати тим, ким маєте стати: для себе — для людей — для Бога.

 
Усвідомлюючи водночас життєве покликання, людина мала б чіткіше бачити зв'язок життєвого покликання і покликання християнського.

 
Варто зазначити, що до Другого Ватиканського Собору поняття "покликання" стосувалося насамперед священства та релігійного життя, так ніби тільки в тих випадках Христос адресував юнакові своє євангельське "Йди за Мною". Собор розширив це бачення. Священиче і монаше покликання зберегло свій особливий характер і свою значимість як харизмат Тайни релігійного життя. Але водночас Собор дійшов до розуміння загальної участи всіх хрещених у потрійному покликанні (friamunera) Христа — пророчому, священичому і царському; а також зосередив увагу на покликанні до святости. А це, у свою чергу, призвело до того, що кожне життєве покликання — як звичайної людини, і як християнина — почало відповідати євангельському заклику. Христове "іди за Мною" звучить на всіх шляхах, якими йдуть у житті учні та послідовники Божого Відкупителя. Послідовником Ісуса можна ставати по-різному, не тільки несучи слово про есхатологічне царство правди і любови, але також прагнучи змінити сучасну дійсність у дусі Євангелія [60]. Це і стало основою апостольства мирян, яке не можна відділити від сутности християнського покликання.

 
Щоби ваша програма життя відповідала справжній динаміці молодости, мусите врахувати кілька важливих моментів. Необхідно, аби вона, незважаючи на те, яким конкретним "життєвим" змістом наповниться, творилася з позиції слів Христа, мовлених юнакові у Євангелії.

 
Варто вам заново осмислити — і то дуже ґрунтовно — яке значення ви вкладаєте в Тайну Хрещення і Миропомазання, бо в цих двох тайнах зосереджується суть християнського покликання і релігійного життя. Від них дорога провадить до Євхаристії — Тайни, яка охоплює всю повноту святих дарів, зісланих християнинові: усе багатство Церкви концентрується в цій Тайні любови. І далі, що стосується Євхаристії, то маєте глибоко осмислити Тайну Покаяння, якій належить провідна роль у формуванні особистости християнина, особливо якщо надавати цьому вихованню духовного скерування, що стане справжньою школою внутрішнього життя.

 
Говорю про це дуже стисло, хоча кожна з цих Тайн Церкви має свій специфічний зв'язок із молодістю. Сподіваюся, що це стане окремою темою розмови, особливо священиків, які мусять співпрацювати з молоддю. Церква, як навчає Другий Ватиканський Собор, є "ніби тайною, тобто знаком і знаряддям внутрішнього поєднання з Богом і єдности всього людського роду" [61]. Кожне життєве покликання, водночас як покликання християнське, закладено в Тайнах Церкви, тобто формується через Тайни нашої віри. Це вони дають змогу вже замолоду пізнавати наше людське "я" заради спасіння у Господі і Пресвятій Тройці. Це вони дають змогу брати участь у Божому житті, відчуваючи вповні особисте, людське життя. Завдяки цьому наше життя набуває нового виміру, своєї християнської основи: розуміння того, що вимагає від людини Євангеліє, поєднується з усвідомленням безцінних дарів Господа. «Була б ти відала про дар Божий...", — сказав Христос у розмові з самарянкою [62].

 

Велика Тайна подружжя

 
З огляду на цю широку сферу діяльности, що розгортається перед вами у християнському покликанні, хотілося б звернутися до вас, молодих, із запитанням, яке, як мені відомо, нуртує у ваших серцях. Це одне з найважливіших питань людського буття, а водночас центральне для роздумів, творчости і культури. Це також й одна з найголовніших Біблійних тем, якій і я присвятив багато уваги і роздумів. Бог, сотворивши людину, чоловіка і жінку, увів в історію людської цивілізації особливі сутності: рівність задля збереження людської гідности представників обох статей і чудову взаємодоповнюваність одне одного задля поєднання різних рис, ознак і завдань — чоловічого та жіночого.

 
А проте ця тема є суто особистою, бо заглиблюється у ваше "я". Молодість є саме тим періодом, коли ця велика тема проникає у ваші душі, і власне з її допомогою ви відкриваєте для себе сутність власного "я" у всій його багатогранності. На обріях вашого юного серця з'являється новий досвід, досвід любови, що вже від початку підсвідоме закладений у ваші життєві плани.

 
У кожному разі цей досвід дає неповторні і багаті враження, що творять красу буття. А тому хотів би застерегти, аби ви не спотворювали ці враження, не затрачували цей скарб, не руйнували цю красу. Будьте певні, що ці слова йдуть від Бога, який сотворив людину "за своїм образом і подобою" — і жінку, і чоловіка. Це застереження випливає з Євангелія і відгукує у свідомості молодих, якщо тільки вони зберегли свою чистоту і простосердя: "Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога" [63]. Завдяки цій любові, яка народжується у ваших бажаннях і стає частиною життєвих планів, ви пізнаєте Бога, що є любов [64].

 
Щиро прошу вас не переривати розмови із Христом у цей особливо важливий для вас час, я б навіть радив ще більше довірятися Богові. Бо коли Христос покликав "йди за мною", то це могло б означати; "Я закликаю вас і до іншої любови". А найчастіше вони позначають таке: "Йди за мною, за тим, хто є Нареченим Церкви, іди! Ти теж можеш стати нареченим для своєї нареченої або нареченою для свого чоловіка. Ви обоє будете втаємничені в цю Тайну Святости, про яку в Посланні до Ефесян сказано, що це справді велика тайна, коли ідеться "про Христа і Церкву" [65].

 
А тому багато залежить від того, чи ви підете за Христом, чи не віддалитеся від Нього у хвилину, коли слушно вважатимете, що перед вами — найголовніша справа вашого серця, яка є тільки вашою і тільки між вами. Хотів би запевнити вас, що ця справа має і Божий вимір, той, що називається любов'ю в Бозі і виявляється в єдности божественного (у триєдинстві Отця, Сина і Святого Духа) та людського. Я запевняю вас, що джерелом "великої людської тайни" є Бог Творець; вона сягає своїх витоків у Христі Відкупителі, який, віддаючи себе як Наречений, навчає всіх чоловіків і дружин віддавати себе сповна, так як і належить тому, хто відчуває свою велич. Христос навчає подружньої любови.

 
Іти за покликанням у подружжі означає вчитися подружньої любови день за днем, рік за роком, так як прагне ваша душа і тіло, бо "любов — довготерпелива, любов — лагідна", вона "не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла", вона "радіє правдою", любов "все перетерпить" [66].

 
Це власне та любов, яка знадобиться вам, коли пошлюбите майбутнє, пройшовши всі випробування долі. І саме ці випробування стануть суттю вашого покликання, яке ви знайдете в подружжі.

 
Отож я не перестаю молитися до Христа і до Пречистої Матері Любови за любов, яка народжується у ваших серцях. Часто в житті мені доводилося подумки супроводжувати цю любов. Завдяки цьому досвідові я усвідомив усю велич і важливість порушеної тут теми. Як на мене, власне цією стежкою любови простуватиме майбутнє, передусім тієї любови, яку він чи вона пізнає для себе в юності. Це вважають великою пригодою життя, а я скажу, що це і велике завдання.

 
Сьогодні засади християнської моралі стосовно шлюбу часто спотворюють. Зокрема у багатьох країнах запропоновано інші моделі співжиття, що трактуються як прогресивні і сучасні. Не можна не помітити, що такі моделі руйнують і саму людську особистість, маю на увазі передусім жінку, яка із суб'єкта перетворюється на об'єкт (об'єкт особливих маніпуляцій), і великий сенс любови замінюється "задоволенням"; і навіть якщо це задоволення обопільне, однаково воно егоїстичне за суттю. Нарешті дитя, що є плодом цієї любови і її живим утіленням, часто сприймається як "неприємний додаток". Такі матеріалістичні і споживацькі суспільства руйнують увесь комплекс спільної материнської і батьківської любови, вичавлюють із неї глибинну суть людяности, що від початку була ознакою божественности.

 
Дорогі мої друзі! Не дозволяйте відняти у вас цей скарб. Не вписуйте у свій життєвий план тієї покрученої, здеформованої любови, бо ж вона "радіє правдою". Шукайте цю правду всюди. І якщо потрібно, не вагайтеся протистояти людським пересудам, стереотипам, гаслам пропаганди. Не бійтеся тієї любови, що вимагає певних зобов'язань. Власне ці зобов'язання, як постійно вчить Церква, і творитимуть справжню любов.

 
Мені, як ніколи, хотілося б ще раз нагадати вам те, про що йшлося на початку нашої розмови, а саме: будьте "завжди готові дати відповідь кожному, хто у вас вимагає справоздання про вашу надію!" Церква і все людство довіряє вам сутність любови, яка є основою подружжя, родини і майбутнього. Ми віримо, що ви відродите це почуття у всій його величі і красі, красі божественній і людській. Тобто відродите любов велику, зрілу і відповідальну.

 

Спадщина

 
11. У час молодости, коли складаємо свій життєвий план і коли ширшає коло наших взаємин з іншими людьми, виникають доволі гострі моменти, про які хотілося б поговорити з вами. Варто наголосити, що це важливий період, у якому власне "я" злучається з іншими і для інших, зокрема в подружжі, що відображає Святе Письмо: "Покине чоловік батька й матір і пристане до своєї жінки" [67].

 
Це "покине" заслуговує на особливу увагу. Історія людського роду від початків і до сьогодні проходить через родину. Людина, народившись, стає членом родини і цьому завдячує своїм батькам — мамі і татові. І в якийсь момент вона "покидає" той перший осередок життя і любови, щоби перейти до нового. "Покидаючи батька і матір", кожен із вас ніби забирає їх із собою, переймаючи багату спадщину, джерелом якої є родина. Отож покидаючи їх, берете із собою родинну спадщину, яка міцно єднає вас із тими, кому завдячуєте дуже багато. А далі ви (юнак чи дівчина) передаватимете ту спадщину нащадкам. Тому таке велике значення має четверта Божа заповідь: "Шануй батька свого і матір" [68].

 
Йдеться тут насамперед про спадщину людського буття, навіть про спадщину бути людиною в конкретній приватній чи суспільній ситуації. Навіть фізична схожість із батьками може впливати на це. Найважливішою, однак, є культурна спадщина, ядро якої формує мова. Батьки навчили вас тієї мови, яка здатна поєднати із суспільством, з іншими людьми. Ця єдність має ширші кордони, ніж сама родина чи якесь конкретне середовище. Маю на увазі кордони щонайменше племени, а головно — нації чи народу, до якого належите.

 
Попри родинне виховання перебуваєте в певній культурі, як також у діяльності вашого народу. Родинний зв'язок означає приналежність до спільноти більшої, ніж сім'я; водночас є підставою особистої ідентичности. Якщо родина є першим вихователем кожного і кожної з вас, то через родину тим вихователем є рід, плем'я чи народ, з якими нас єднають культура, мова та історія.

 
У цьому сенсі поняття "родинна спадщина" розширює свої межі. Із родинним вихованням ви входите до певної культури, в історію вашого народу чи нації. Родинні зв'язки означають і належність до більшого осередку, ніж сім'я, вони є підґрунтям для формування вашої самосвідомости й самоідентичности. Якщо родина є першим вашим учителем, то далі ним стає рід, народ, нація, із якими єднає вас історія, мова, культура.

 
Спадщину можна трактувати і в етичному вимірі. Успадковуючи віру, цінності — усе, що творить культуру та історію нації чи суспільства, ви збагачуєтеся духовно як особистість. Згадую притчу "Про таланти": ідеться про ті таланти, які отримуємо від Творця через посередництво наших батьків, родин, нації, до якої належимо. Не маємо права поводитися з цією спадщиною так, як останній слуга, тобто пасивно споглядати, не примножуючи того, що одержали, як у притчі "Про таланти". Мусимо зробити все можливе, щоби цю духовну спадщину утвердити, зберегти і примножити. Це важливо для всіх держав, а особливо для тих, які тільки здобули свою незалежність або ж повинні захищати її від зовнішньої чи внутрішньої загрози.

 
Коли пишу це Послання, перед очима постають складні міжплемінні, міжнародні й міжнаціональні проблеми. Ваша молодість, а також та програма життя, яку впродовж цього часу прагнете реалізувати, уже від початку є часткою історії суспільства; і це не через зовнішні обставини, а радите через внутрішні. Для вас це стає усвідомленням родинної належности, а згодом — національної: справою серця, справою сумління. Поняття "Батьківщина" випливає безпосередньо з поняття "родина". Відчуваючи цю суспільну єдність (набагато ширшу від єдности родинної!) поступово починаєте відчувати відповідальність за спільне добро великої "родини" — вашої земної Батьківщини. Знані постаті національної історії, давньої чи сучасної, провадять вашу молодість, допомагають розвинутися тій суспільній любові, яку називаємо любов'ю до Батьківщини.

 

Таланти і зобов'язання

 
12. Із темою родини, суспільства-Батьківщини тісно пов'язана тема "Притчі про таланти". Поступово пізнаєте свій талант чи таланти, якими володієте, і починаєте творчо оперувати ними, примножуючи у праці. Яка велика сфера діяльности, нахилів, здібностей, зацікавлень! Не беруся тут їх перелічувати, навіть для прикладу, бо є ймовірність, що можу щось пропустити. Констатую, однак, велике розмаїття і багатство цих зацікавлень. Водночас це свідчить про те багатство відкриттів, яке несе із собою молодість. Покликаючись на Євангеліє, стверджуємо, що молодість — це час розпізнавання талантів. Це період, коли юнаки і дівчата вирушають у путь власними стежками, на яких розвивалася і далі розвиватиметься людська діяльність, праця і творчість.

 
Сподіваюся, що ви віднайдете себе на тих стежках і будете простувати ними із зацікавленням, увагою й ентузіазмом. Праця, будь-яка праця супроводжується зусиллям: "в поті лиця твого їстимеш хліб твій" [70], а досвід зусиль стає часткою кожного з нас ще з раннього віку. Водночас праця по-своєму формує людину, творить її. А тому зусилля є завжди творчими.

 
Це стосується не тільки навчання чи інтелектуально-дослідницької праці, а й звичайної фізичної, яка, на перший погляд, не має нічого спільного із творчістю.

 
Праця, притаманна молодості, є передусім приготуванням до праці у зрілому віці, а тому таке приготування пов'язане зі школою. Коли пишу ці рядки, скеровані до вас, молодих, думаю про всі школи на земній кулі, у яких перебуваєте впродовж багатьох років відповідно до вашого розумового зростання і зацікавлень: від початкових шкіл аж до університетів. Думаю про всіх дорослих моїх братів і сестер, які вас навчають, виховують, формують молоді інтелекти та характери. Яке ж це важливе завдання! Яка особлива відповідальність! Але також яка велика заслуга!

 
Нарешті думаю про тих молодих осіб, ваших ровесників і ровесниць, яких держава позбавила можливости здобувати освіту, часом навіть елементарну. А тому докоряю усім, хто на державному та міжнародному рівнях відповідає за освіту, аби цей стан обов'язково поліпшився. Освіта є одним із головних благ людської цивілізації. Вона має особливе значення для молоді, від якої значною мірою залежить майбутнє суспільства.

 
Однак коли розглядаємо проблему освіти, виховання, науки і шкільництва, постає питання, важливе для кожної людини, а особливо молодої. Це проблема правди. Правда є світлом людського розуму. Він постійно прагне пізнати реальність у багатьох її вимірах, для того щоб опанувати правду, а отже, жити згідно з нею. Така природа людського духу. Голод правди є основним поштовхом його прагнень.

 
Христос мовить: "І спізнаєте правду, і правда визволить вас" [71]. З-поміж слів Євангелія ці належать до найважливіших, бо стосуються людини як цілости. Вони пояснюють, що людська велич і гідність народжується із середини, у площині людського духу. Знання, хоч би й університетські, не здатні "визволити" людину, бо навіть неграмотний може сподіватися на визволення; однак освіта, систематичні знання про світ сприяють утвердженню людської гідности, а отже, й правді.

 
Цьому ж служить ваша праця, до якої відчуваєте покликання, коли завершуєте навчання. У школі ви повинні набути інтелектуальних, технічних і практичних умінь і навичок, які допоможуть вам згодом долучитися до великого досвіду людства. Але якщо школа є приготуванням до майбутньої праці, також фізичної, то водночас вона є школою набуття великих і важливих цінностей: її призначення — забезпечити внесок у скарбницю людської культури.

 
Зв'язок між освітою і працею, що простежуємо в сучасному суспільстві, часом руйнується, породжуючи складні проблеми практичного характеру. Маю на увазі безробіття, а ширше — дефіцит робочих місць, що пригнічує молодь усього світу. Ця проблема, як ви добре знаєте, зумовлює інші проблеми, які ще зі шкільної лави кидають тінь непевности на ваше майбутнє. Часто запитуєте себе: "Чи потребує мене суспільство? Чи знайду я відповідну роботу, яка дозволить мені бути самостійним, мати власну родину, мешкати в гідних умовах, мати власне житло? Коротше кажучи, чи справді суспільство сподівається на мій внесок?"

 

Серйозність цих запитань схиляють мене до думки ще раз звернутися до влади і всіх тих, хто відповідальний за економіку та розвиток держав, аби пригадати їм, що праця є правом людини, а тому кожен повинен мати її. Ця проблема потребує максимальної уваги й у сфері економічної політики, щоби Гарантувати право на працю для всіх, а найперше для молоді, яка найчастіше є жертвою безробіття. Усі ми переконані, що "праця є благом для людини, добром для всього людства, бо через працю людина не тільки перетворює природу, пристосовуючи її до своїх потреб, але також реалізує себе як людина, а навіть більше — "стає людиною" [72].

 

ЧАСТИНА 3

 

Самовиховання і загрози в молодості

 
13. Наведена вище цитата про правду насамперед стосується школи як інституції і середовища, що згромаджує молодь. Сказав би, однак, що вона ще більше стосується власне молоді. Без сумніву, виховує родина, так само, як і школа; проте їхня діяльність буде недостатньою (чи навіть знівелюється), якщо кожен із вас, молодих, не розпочне своє виховання. Виховання в родині і школі може бути тільки елементом самовиховання.

 
За таких умов Христові слова "пізнайте правду, а правда визволить вас" стають життєвим планом. Загальновідомо, що молодь має вроджене "відчуття правди". А правда повинна служити свободі: молоді також мають спонтанне прагнення до свободи. Що ж означає бути вільним? Це означає вміти використовувати свою свободу для правди, бути по-справжньому вільним. Бути правдиво вільним — абсолютно не значить робити все, що заманеться. Свобода містить у собі критерій правди, дисципліну правди. Без цього вона не є справжньою свободою, а радше її ілюзією. Бути справді вільним — це використовувати свою свободу для всього, що істинно добре. Навіть більше: це означає бути людиною сумління, бути відповідальним, бути людиною "для інших".

 
Усе це є внутрішнім стержнем того, що називаємо вихованням; а насамперед самовихованням. Так, самовихованням! Внутрішньо сформувати дитину, щоби правда зробила її вільною, неможливо тільки завдяки зовнішнім чинникам. Кожен мусить формувати себе зсередини — формувати у праці, витривало і терпляче, що не завжди молоді дається легко. І власне таке формування називається самовихованням. Господь також каже про це, коли наголошує, що тільки через стражданням можемо врятувати свої душі [73]. "Врятувати свої душі" — це і є плід самовиховання.

 
У цьому — новий погляд на молодість. Тут уже не йдеться тільки про життєвий план, який треба реалізувати в майбутньому. Цю програму треба реалізовувати вам, молодим, уже нині, бо через працю, освіту, а особливо через самовиховання творимо своє життя, будуючи фундамент для майбутнього розвитку нашої особистости. Отже, "молодість... є скульптором, що ліпить усе життя" (Krasinski), а обриси, які вона надає людському буттю, зберігаються упродовж усього життя.

 
На жаль, це може мати як позитивні, так і негативні наслідки. А тому не заплющуйте очі перед загрозами, які чатують на вас у молодості. Бо вони можуть заплямити все ваше життя.

 
Такою спокусою, для прикладу, є критиканство, що підштовхує до перегляду й обговорення всіх цінностей, або ж спокуса скептицизму стосовно традиційних цінностей, який легко перероджується у брутальний цинізм, коли йдеться про роботу, кар'єру чи подружжя. Або пригадаймо спокуси, які проникають у щоденне життя, особливо в багатих країнах, під виглядом реклам відпочинку, що відволікають молодь від заанґажованости в життя і сприяють формуванню споживацтва, егоїзму й байдужости. Ці реклами згубно впливають на вас, дорогі юні друзі, бо підживлюють природні схильності людини до втечі від труднощів і обіцяють замість них миттєве задоволення всіх потреб. Вони породжують споживацьке ставлення, яке полягає в тому, що людина реалізує себе в матеріальних речах. Скільки молодих, зваблених спокусливими міражами, перестають контролювати власні інстинкти і шукають щастя на дорогах, що багато обіцяють, а насправді не мають перспектив для людини! Відчуваю потребу ще раз повторити слова Послання, з яким звернувся до вас з нагоди Всесвітнього дня миру: "Деякі з вас можуть відчувати спокусу втекти від відповідальности у світ злиднів, алкоголю і наркотиків, випадкових зв'язків, що не сприяють подружжю і закладенню родини, у пасивність, цинізм, а навіть насилля. Стережіться тенет світу, які намагаються зловити вас чи звести із правильного шляху, що веде до щастя і надає сенсу вашому життю" [74].

 
Пишу про це, щоби виявити свою турботу про вас. Бо якщо маєте "дати відповідь кожному, хто у вас вимагає справоздання про вашу надію", мусите остерігатися того, що їй загрожує. У відповідь тим, хто розмаїтими спокусами намагається знищити вашу молодість, нагадую слова Христа про спокуси і спокусників: "Горе тому, через кого вони приходять. Ліпше такому було б, коли б млинове жорно прив'язано йому до шиї, і він був кинутий у море, ніж щоб він спокусив одне з цих малих" [75].

 
Грізні слова! Особливо грізні з вуст Того, який прийшов свідчити любов. Однак хто уважно вчитається в ці слова з Євангелія, відчує глибоке протиставлення між добром і злом, між чеснотою і гріхом. Вони допоможуть краще зрозуміти, яку вагу в очах Христа має молодість кожного з Вас. Це Його любов до молодих викликала ці грізні, суворі слова. У них далеке відлуння євангельської розмови Христа з юнаком, до якої постійно нав'язує моє Послання.

 

Молодість як зростання

 
14. На завершення роздумів дозвольте пригадати слова з Євангелія, у яких йдеться про молодість самого Ісуса з Назарету.

 
Ці рядки короткі, хоча й обіймають у часі тридцять років, проведених у родинному домі біля Марії і Йосифа-теслі. Апостол Лука пише: "Ісус же зростав мудрістю, літами й ласкою в Бога та людей" [76].

 
А отже, молодість є зростанням. У світлі того, що вже було сказано з цього приводу, це євангельське слово видається особливо багатогранним і переконливим. Зростання "в літах" належить до природного зв'язку з часом, це зростання є ніби першим етапом людського проминання. Йому відповідає відповідний психофізичний розвиток: тих задатків, які утверджують нормальну особистість. Треба, щоби цьому процесові відповідало "зростання мудрістю й ласкою".

 
Усім вам, дорогі юні друзі, бажаю саме такого зростання. Бо молодість є молодістю завдяки зростанню, і кожен про це знає. А тому вона унікальна, неповторна. Молодість дається кожному індивідуально, але у спільному досвіді вона виявляє свою особливу вартість. Так само проходить її утвердження з досвідом дорослих, для яких молодість уже позаду і які простують до свого кінця, творячи цілісну модель життя.

 
Молодість повинна бути "зростанням", аби поступово нагромаджувати правду про добро і красу, навіть якщо ззовні це зростання супроводжується терпінням, втратою близьких і дорогих людей, а також досвідом зла, що безнастанно дає про себе знати у світі, де живемо.

 
Молодість повинна бути "зростанням". Цьому сприяє спілкування з навколишнім світом, природою. Це спілкування замолоду збагачує нас більше, ніж знання про світ, почерпнуті із книг, бо воно вчить безпосередньо. Можна сказати, що, спілкуючись із природою, ми вбираємо в себе, у наше людське єство, саму таємницю сотворення, яка відкриває нам нечувані багатства і розмаїття видимого світу, а одночасно манить у невидиме, приховане від людського ока. Мудрість устами натхненних книг [77] і через геніальний розум демонструє всю "очевидність світу". Корисно для людини читати з тієї предивної книжки, яка є "книгою природи", доступною кожному. Те, що відчитує в ній молодий розум і серце, глибоко співзвучне з такою порадою: "Здобувай мудрість та виваженість... Не гордуй нею, бо тебе направить, полюби її — буде берегти тебе"? [78].

 
Сучасна людина як представник технічно і промислове розвинутої цивілізації, стала великим дослідником природи, часто трактуючи її по-споживацьки, знищуючи її багатства, забруднюючи довкілля. Але ж природа для людини може бути предметом замилування і споглядання, наче велике дзеркало світу, що відбиває Діла Творця і Його творіння — світ, центром якого від початку стала людина, сотворена на образ свого Творця.

 
Тому сподіваюся, що ви зростатимете "в роках і в мудрости", постійно спілкуючись із природою. Знайдіть на це час! Не шкодуйте його! Докладайте праці й зусиль, що часом вимагає спілкування, головно коли хочемо досягнути особливої цілі. Це творча праця з елементами здорового відпочинку, якого потребуєте в перерві між навчанням і працею.

 
Цю працю і зусилля заохочує Біблія, зокрема св. Павло, який християнське життя прирівнював до змагань на спортивній арені [79].

 
Кожному з вас конче потрібні праця і зусилля, у яких не тільки загартовується тіло, а й радіє душа людини від панування над собою і долання перешкод. Без сумніву, це один зі щаблів такого зростання.

 
Сподіваюся, що це зростання відбуватиметься у спілкуванні з добрими людьми, їхніми вчинками. Яке ж багатство і розмаїття цих добрих справ! Здається, молодість є особливо вразлива на правду, добро і красу людських творінь. Натрапляючи на них, а через них і на людей, що перебувають на перетині різних культур, мистецтв і наук, ми пізнаємо правду про людину (так зворушливо оспівану у 8 Псалмі) — правду, яка може збагатити людське життя.

 
Але найбільше пізнаємо людину, спілкуючись із нею. Завдяки цим контактам зростаємо в мудрості, бо молодість — це час, коли нав'язуються нові знайомства, приязнь і дружба у ширшому колі, ніж родина. Перед вами відкривається велике поле досвіду, яке для молоді має не тільки пізнавальне значення, але й виховне та етичне. Тоді набувається корисний досвід критично оцінювати й у всьому бачити людину. Благословенним буде той досвід молодости, коли навчитеся головної правди про людину і про себе самого, правди, що знайшла відображення у рядках Пасторальної Конституції? Gaudium et spes: "Людина як єдине творіння на землі, котру Бог запрагнув задля неї самої, не може вповні віднайти себе інакше, як тільки через безкорисливий дар самої себе" [80].

 
Отож навчаймося пізнавати людей, щоби повніше відчути себе людиною через уміння віддавати себе, жити для інших. Така правда про людину — така антропологія — набуває кульмінації в постаті Ісуса з Назарету. І тому особливо важливим для нас є Його молодість, коли "зростав мудрістю, літами й ласкою в Бога та людей".

 
Я бажаю вам такого ж зростання у спілкуванні з Богом. Цьому певною мірою може сприяти спілкування із природою та людьми. Безпосередньо цьому служить молитва. Моліться і вчіться молитися. Відкрийте ваші серця і ваше сумління Тому, хто знає вас краще, ніж ви самі. Спілкуйтеся з Ним. Вникайте у Слово Живого Бога, читаючи і роздумуючи над Святим Письмом.

 
Тільки так можна наблизитися до Бога і нав'язати з Ним спілкування. Пам'ятайте, що це спілкування навзаєм. Бог відповідає водночас вам "безкорисливим Даром самого себе", що мовою Біблії звучить як "ласка". Старайтеся жити в Божій ласці. Це все, що стосується зростання. Пишу про це, наголошуючи тільки на головних проблемах, кожна з яких може стати темою окремої розмови. Маю надію, що такі розмови відбудуться у вашому оточенні, у молодіжних спільнотах, рухах і організаціях, яких є багато в різних країнах і на континентах. Усі ці організації під керівництвом священиків прагнуть вказати молоді правильну дорогу у зростанні, що певною мірою є євангельським вибором молодости.

 

Великий виклик майбутньому

 
Церква бачить молодих або радите Церква бачить себе в молодих, у молоді як спільноті особистостей. Це ніби так, як від початку, від часів апостолів. Св. Йоан у своєму Першому Посланні свідчить про це так: "Пишу вам, юнаки, бо ви перемогли лукавого... Писав вам, дітоньки, бо ви Отця спізнали... Писав вам, юнаки, бо ви сильні, і слово Боже у вас перебуває" [81].

 
Слова апостола нав'язують до розмови Христа з юнаком, вони знайшли свій відгук у всіх наступних поколіннях.

 
У нашому поколінні, що наближається до кінця другого тисячоліття після Христа, Церква надалі бачить себе в молоді. Як? Про це свідчить учення Другого Ватиканського Собору. Церква усвідомлює себе Таїнством, знаком і суттю близького особистого і вселюдського єднання з Господом [82], відчуваючи свій зв'язок із великою родиною, що зветься людством. Вона бачить себе у світовому вимірі на шляхах до екуменізму, до об'єднання всіх християн, за які молиться Христос особливо ревно. Вона бачить себе в діалозі із представниками нехристиянських релігій і всіма людьми доброї волі. Цей діалог — діалог спасіння, що слугує миру і справедливості на всій Земній кулі.

 
Церква вбачає своє майбутнє у вас, молодих. І власне про цю місію говорить з вами, зокрема у Зверненні від 1 червня 1985 року під час святкування Всесвітнього дня миру. Це звернення адресувалося вам і ґрунтувалося на переконанні, що "дорога миру — це передусім дорога молодости" (мир і молодість завжди поряд). Це переконання — водночас і заклик, і зобов'язання, бо пригадаймо ще раз євангельське: будьте " завжди готові дати відповідь кожному, хто у вас вимагає справоздання про вашу надію!" Вірю, що ці слова цілком стосуються вас. Отож мої сподівання мають універсальні і міцні засади.

 
Щодня вас оточують близькі вам люди. І це коло поступово розширюється. Щораз більше людей входить у ваше життя, і ви відчуваєте тісний зв'язок, що об'єднує вас в одну спільноту. Це практично та спільнота, яку творить розмаїття її частин. Другий Ватиканський Собор констатував поділ на Доґматичну Конституцію і на Пасторальну Конституцію сучасного світу. Ваша юність минає у час, коли стираються кордони між релігійними конфесіями, а навіть більше — між вірою і безвір'ям, тобто між вірою й аґностицизмом, зокрема атеїзмом.

 
Здається, що молодь різних спільнот, коли натрапляє на проблеми, відчуває, думає і чинить одне. Її об'єднує однакове ставлення до того, що сотні тисяч людей проживає в нужді, вмираючи від голоду, а водночас великі кошти витрачаються на атомну зброю, що постійно загрожує людині цілковитим винищенням. Такого досі не знала людська цивілізація. Про це йдеться і в моєму Новорічному посланні, суть якого хотілося б тут пригадати. Ми усвідомлюємо, що горизонти буття мільйонів людей, об'єднаних у велику родину — людство, на завершенні другого тисячоліття після Христа затьмарені пересторогою можливих катастроф очевидного апокаліпсису.

 
У цій ситуації ви, молоді, справедливо запитуєте в попередніх поколінь: Як ви прийшли до цього? Чи не занадто ми ризикуємо? Що є джерелом несправедливости, на яку натрапляємо щодня? Чому так багато людей умирає з голоду? Чому стільки мільйонів біженців перетинають кордони? Чому так часто порушуються людські права, так багато в'язниць і концентраційних таборів, стільки насилля і вбивств невинних людей, образ і знущань над людським тілом та душею? З-поміж багатьох чинників такої ситуації і той факт, що на сумлінні багатьох молодих людей — невинні жертви. Цим людям вселили думку, що тільки шляхом організованого терору можна покращити світ. То ж запитайте тепер ще раз: чому?

 
Ви не тільки маєте право запитати, ви мусите це робити! Задля світу, у якому живемо, задля того, у якому житимете завтра, коли відійде старше покоління. А ваше запитання цілком слушне: чому поступ людської цивілізації в науці і технологіях, який неможливо порівняти з будь-яким іншим періодом, чому цей поступ в пануванні над матеріальним світом часто повертається проти людини. А тому ви слушно запитуєте про це, навіть деякою мірою із внутрішнім передчуттям майбутнього. Чи можна повернутися назад або змінити ситуацію? Чи досягнемо мети в наших змінах?

 
Ви справді маєте рацію, коли запитуєте про це. Бо то є найважливіше питання, що тривожить ваше покоління.

 
Як відбуватиметься ваша розмова із Христом, підкаже євангельська розмова з юнаком. Пригадуєте, юнак запитав: "Що маю робити, щоб успадкувати життя вічне?" І у вас виникає таке ж запитання, може, лише у дусі нашої епохи, у якій вам судилося бути молодим. "Що треба зробити, аби наше життя, квітуче життя людства, не потрапило на кладовище атомного знищення. Що робити, аби у світі не запанували гріх і несправедливість? Цей гріх зневажає і сковує людську гідність усупереч проголошення того, що постійно утверджуються права людини. Що маємо робити? А також чи здатні ми це зробити?

 
Христос відповідає так, як відповідав першим молодим християнам, словами апостола: "Пишу вам, юнаки, бо ви перемогли лукавого... Писав вам, дітоньки, бо ви Отця спізнали... Писав вам, юнаки, бо ви сильні, і слово Боже у вас перебуває" [83]. Ці слова, написані майже дві тисячі років тому, слугуватимуть вам відповіддю й сьогодні. Бо їх написали простою і сильною мовою віри, яка перемагає всесвітнє зло: "Ось перемога, що перемогла світ: віра наша" [84]. У цих словах могутність досвіду Хреста і Воскресіння Христового, досвід апостолів і їхніх послідовників-християн. У цьому досвіді — підтвердження всього Євангелія. У ньому правда Христової розмови з юнаком.

 
Ми наближаємося до завершення цього Послання, а тому задумаймося на мить над словами апостола, які є водночас і підтвердженням, і викликом для вас. А рівно ж і відповіддю.

 
У вас, у ваших серцях — прагнення істинного братерства поміж людьми, без поділу, конфліктів і дискримінації. Так, молоді є носіями братерства і солідарности, і зрозуміло, що вони виступають проти будь-яких міжлюдських конфліктів. Невже це усвідомлення (кожний є для нас ближнім, усі ми брати і сестри) не є свідченням того, що, як сказав апостол, ви "Отця спізнали?" Раз є брати і сестри, мусить бути й батько. Бо тільки коли є Отець, люди відчувають себе братами й сестрами.

 
І коли ви почуєте, як у вашому серці зростає потреба братерства — знайте, "слово Боже у вас перебуває". Воно приносить із собою Вчення Христового Євангелія, те, що ми називаємо "Благовістю". І з ваших уст, із глибин ваших сердець полине молитва до нашого Господа, яка починається словами "Отче наш". У ній ми відкриваємо Отця і знаходимо підтвердження того, що всі ми — брати і сестри. Ця молитва за своєю, суттю протистоїть усім ідеологіям, що будуються на засадах будь-яких конфліктів. "Отче наш" веде нас від насилля, ненависти, тероризму, дискримінації, від порушення людських прав і зневаження людської гідности.

 
Апостол пише, що молодь сильна міццю Божественного вчення, підсумком якого стала молитва "Отче наш". Так, ви сильні Божим ученням, сильні цією молитвою. Ви сильні, бо вона вселяє у вас любов, добру волю, повагу до людей, до їхнього життя, гідности, сумління віри і прав. Коли ви "Отця спізнали", ви сильні міццю людського братерства.

 
Ви здобули силу для боротьби. Не для боротьби між собою во ім'я якоїсь ідеології, тієї, що відлучає від основ Євангелія, а для боротьби зі злом: з усім, що ображає Бога, з будь-якими виявами несправедливости й експлуатації, з фальшю і брехнею, образами і перекрученнями; з усім, що псує людську спільноту і міжлюдські стосунки, з усіма злочинами проти людини. Це боротьба із гріхом.

 
"Ви перемогли лукавого", — пише апостол. І це насправді так. Мусимо повернутися до витоків зла і гріха, в історію людства і Всесвіту, так само як Христос повернувся до основ Пасхального Таїнства і Воскресіння. Не біймося назвати ім'я першого носія зла, першого лукавого. Він не виявляє себе у своїх вчинках, що чинив і чинить досі. Його зло проростає в людині, у системі, у міжлюдських стосунках, у класах і націях, а тому це радше зло на структурному рівні, що навіть важче розпізнати, як "особистий гріх". Інакше кажучи, людина може відчувати себе звільненою від гріха, а водночас в'язнути в його глибинах.

 
Апостол говорить вам, що "ви сильні". Усе, чого потребуєте, — це щоби слово Боже у вас перебувало. Отож ви сильні, а тому сягнете витоків прихованого зла, що творить диявол, зумієте змінити світ, перетворивши його на гуманний, братерський і водночас Божий. Задля цього неможливо відділяти світ від Бога або розглядати його в опозиції до Бога і людського серця. Так само неможливо відділяти Людину від Бога або ж протиставляти Йому. Це суперечитиме природі людини, внутрішній правді, що творить світ. Справді-бо, "людське серце невтомне, коли перебуває в Бозі" [85]. Ці слова св. Августина ніколи не втратять своєї актуальности.

 

Завершальне слово

 
16. І так, дорогі юні друзі, віддаю вам у руки це Послання, що є продовженням євангельської розмови Христа з юнаком та в основі якого — свідчення апостолів і перших християн. Віддаю вам цей лист у Рік молоді, у час завершення другого тисячоліття і з нагоди 20-тої річниці Другого Ватиканського Собору, на якому молодь названо "надією Церкви" [86]. Собор звернувся до тодішньої молоді, а також нинішньої і майбутньої, із Завершальним зверненням, у якому церква проголошена правдивою молодістю світу, тою, що "має міць і притягальну силу для молоді; вміння радіти з нових починань, здатність безкорисно віддавати себе, внутрішньо відновлюватися й досягати звершень" [87]. Роблю це у Квітну Неділю — у день, коли маю можливість зустрітися із багатьма із Вас, що прийшли на прощу до Риму. Цього дня єпископ Риму молиться разом із вами, за кожного і за кожну з вас. Молиться у спільноті церкви, щоб у нинішні часи "дати відповідь кожному, хто у вас вимагає справоздання про вашу надію". Так, це звернення до вас, тому що від вас залежить майбутнє, кінець цього тисячоліття і початок нового. Не перебувайте у гріху, будьте відповідальними за всі справи у світі, які доступні вам., Про це разом із вами моляться єпископи і священики на всій земній кулі.

 
Коли молимось у великій молодіжній спільноті нашої Церкви і всіх церков, перед очима постає Марія, яка супроводжувала Христа на початку його земного посланництва. Це Марія з Кани Галилейської заступилася за молодят, коли на весіллі забракло вина для гостей. І тоді Мати Христа промовляє до людей: "Що лиш скаже вам, — робіть" [88]. Це про Нього, про Христа.

 
Повторюю ці слова Богородиці, звертаючись до кожного: "Що Христос Вам накаже, те й робіть". І благословляю вас в ім'я Пресвятої Тройці. Амінь.

 

Рим. Собор св. Петра
31 березня 1985 року у Квітну Неділю
на сьомий рік Понтифікату Іван Павло II

 

  1. 1 Пт 3:15.
  2. Див.: .John Paul II, Еncyclical Hominis, 14: АА5 71 (1979), 284 f.
  3. Див.: Рм 8:19, 21; Еф 4:4; Фп 3:10f.; Тит 3:7, Євр 7:19; 1 Пт 1:13.
  4. 1 Пт 3:15.
  5. Див.: Мк 10:17-22; Мт 19:16-22; Лк 18:18-23.
  6. Мк 10:17-19.
  7. Мк 10:20-21.
  8. Мк 10:22.
  9. Див.: Мк 8:49-56;
  10. Див.: Мк 7:11-17;
  11. Одкр 21:6.
  12. Йо 3:16.
  13. 1 Йо 4:8, 16.
  14. Див.: 2 Сл 2:7.
  15. Йо 3:16.
  16. Див.: Євр 13:8.
  17. Див.: Бт 1:26.
  18. Йо 3:19; див.: 1:9.
  19. Йо 1:5.
  20. Рм 6:9.
  21. Лк 2:34.
  22. Йо 11:25.
  23. Йо 3:16.
  24. 1 Кр 7:31.
  25. Євр 9:27.
  26. Там само.
  27. Йо 11:25-26.
  28. Див.: Вих 34:1, Втор 9:10; Кр 3:3.
  29. Див.: Втор 4:5-9.
  30. Мк 10:20.
  31. Див.: Мт 5:7.
  32. Див.: Мт 22:37-40; Мк 12:29-31; Лк 10:27.
  33. Рм 2:14.
  34. Рм 2:15.
  35. Там само.
  36. Мк 10:19.
  37. Євр 9:27.
  38. Кр 3:14.
  39. Див.: Кр 13:13.
  40. Див.: Мт 22:38.
  41. «Моральний закон, — як сказав Конфуцій, — не є для нас чимось віддаленим. Мудра людина не зробить багато помилок, коли йдеться про моральний закон. Бо вона керується засадою "не роби іншому того, чого б не хотів, щоб робили тобі (Сhung Yung. Еquilibrium, 13). Японський мудрець, Денжийо Дайші, якого називали ще Сейхо (726-822 до Хр.) навчав людей «забувати про себе, творячи добро іншим: це вершина приязні і милосердя (W.Т. Dе Ваrу. Sources див.: of Japanise Tradition. — New York. — 1958. — Vоl.I. — Р. 127.) Не можу тут не згадатим Махатму Ганді, який говорив, що "сила правди (сатьяграха) не потребує насильства, вона діє завдяки динамізму своєї внутрішньої сили".
  42. Див.: Рм 2:15.
  43. Див.: Йо 1:9; Другий Ватиканський Собор, Декларація про взаємини між Церквою і нехристиянськими інституціями, 2.
  44. Бт 1:31.
  45. Див.: Йо 2:25.
  46. Див.: Лк 22:61.
  47. Див.: Еф 1:4.
  48. Мт. 19:20.
  49. 1 Кр 7:31.
  50. Кр 3:1.
  51. Рм 5:5.
  52. Див.: Мт 5:3-12.
  53. Мт 19:21.
  54. Див.: Мк 10:21, Йо 1:43; 21:29.
  55. Див.: Мт 19:12.
  56. Див.: також: John Paul II, Apostolic Exhoratrion Redemptionic Domun: ААS 76 (1984), 513-546.
  57. Мт 9:37.
  58. Мт 9:37f.
  59. Див.: Другий Ватиканський Собор. Догматична Конституція: Lumen Gentium, 39-42.
  60. Див.: Другий Ватиканський Собор. Пасторальна Конституція Церкви у сучасному світі: Gaudium et Spes, 43-44.
  61. Другий Ватиканський Собор, Догматична Конституція Церкви; Lumen Gentium, 1.
  62. Йо 4:10.
  63. Мт 5:8.
  64. Див 1 Йо 4:8, 16,
  65. Див. Еф 5:32.
  66. Див. 1 Кр 13:84, 6, 7.
  67. Бт 2:24; див.: Мт. 19:5.
  68. Вих 20:12; Втор 5:16; Мт 15:4.
  69. Див.: Мт 25:14-30; Лк 19:12-26.
  70. Бт 3:19.
  71. Йо 3:32.
  72. Іван Павло II, Апостольське послання: Laborem Exercens, 9: ААS 73 (1981), 599f.
  73. Див.: Лк 21:19.
  74. Звернення з нагоди Міжнародного дня миру 1985, No. ААS 77 (1985), 163.
  75. Лк 17:1-2.
  76. Лк 2:52.
  77. Див.: також: Пс 104 [103]; Пс 19 [18]; Муд 13:1-9; 7:15-20.
  78. Прип 4:5-7.
  79. Див.: 1 Кр 9:24-27.
  80. Другий Ватиканський Собор. Пасторальна Конституція Церкви в сучасному світі: Gaudium et spes, 24.
  81. 1 Йо 2:13-14.
  82. Другий Ватиканський Собор. Догматична Конституція Церкви: Lumen Gentium, 1.
  83. 1 Йо 2:13-14.
  84. 1 Йо 5:4.
  85. Див.: Saint Augustine, Confessions I, 1: CSEL 33, p.1.
  86. Другий Ватиканський Собор. Декларація християнської освіти: Gravissimum Education, 2.
  87. Див.: ААS 58 (1966), 18.
  88. Йо 2:5.

Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць