Пропонувати знання, навчати цінностей, розбуджувати спроможності, ділитись своєю вірою – це завдання, які можуть мати тільки одну спонуку: впевненість у тому, що зерно проросте і у свій час, та на власний спосіб, принесе плоди.
Виховувати – це робити ставку і робити внесок як у теперішнє, так і у майбутнє. А майбутнім керує надія – читаємо у книжці «Виховувати: вимога і захоплення. Виклики для вихователів-християн», в якій опубліковано ряд конференцій кардинала Хорхе Маріо Берґольйо (теперішнього Папи Франциска) про християнське виховання, які він провів у столиці Аргентини. Вперше ці конференції, виголошені 1999 року, були видані 2006 року в Буенос-Айресі, а минулого року книжка була спільно перевидана іспанською мовою одночасно двома видавництвами – видавництвом Отців Кларетіан в Буенос-Айресі (Аргентина) та видавництвом Отців Салезіан в Мадриді (Іспанія).
Серйозне роздумування над християнською надією, на думку Папи Франциска, веде нелегкими дорогами. Веде на роздоріжжя, де треба буде простягнути руку за мудрістю, яку здобули людськими науками і богослов’ям. Жорстка дійсність світу і наші власні обмеження можуть схилити до зневіри, тому наш шлях повинен освічувати світильник християнської надії.
«Без сумніву, живемо у часи глибоких перемін, – писав ще 199 року тодішній архиєпископ Буенос-Айреса, кардинал Берґольйо. – Ми звикли вживати слова: час кризи. Цей вираз став майже звичайним, буденним. Говоримо про кризу освіти, економічну кризу, кризу екологічну та моральну. Навіть якщо засоби масової інформації підкреслюють успіх якоїсь ініціативи чи схвально висловлюються про зміни в тій чи іншій ситуації, то дуже швидко наново звертають увагу на загальні негаразди суспільства, нерідко підсумовуючи двома словами: «криза цивілізації», або «криза людини».
В чому ж полягає ця криза? – запитує майбутній Папа Франциск. Насамперед, йдеться про глобальну кризу, яку не розв’яжуть звинувачення, які часто чуємо: «Проблема полягає в прогалинах освіти», «У всьому винна держава, яка не карає справжніх злочинців», «Якщо викорінимо корупцію, закінчаться усі кризи».
Очевидно, виховання, безпека та суспільна етика є невідкладними вимогами суспільства. Але йдеться не тільки про це. На думку кардинала Берґольйо, якщо освіта не приєднується до суспільної та економічної дійсності країни, якщо корупція має вигляд злоякісної пухлини, яка заповнює всі прошарки суспільного життя, якщо організована злочинність загрожує спокійному життю громадян, то це стається тому, що корінь кризи є глибшим і ширшим, ніж це могло би здаватись на перший погляд. Економіка не є чужою політиці, ані політика не чужа суспільній етиці. Освіта є частиною набагато ширшої дійсності, а наркотики та насилля пов’язані із складними економічними, суспільними та культурними процесами. Кризу формують усі аспекти дійсності та взаємостосунки між ними.
Не зможемо відповідно спрямувати виховання, якщо самі як слід не зрозуміємо глобальної кризи сучасності та не станемо на шлях християнської надії, повчає майбутній Папа Франциск.