Повний текст інтерв’ю Папи Франциска з журналістами на борту літака з Маніли до Рима
  • Птн, 23/01/2015 - 22:51

Папа Франциск обговорив з журналістами широкий спектр питань, включаючи майбутню поїздку до США; як бути відповідальним батьком, не вдаючись до контролю народжуваності; колонізація гендерної ідеології і можливість поїздки Папи до Африки.

У розмові з журналістами на борту літака з Маніли до Рима 19 січня 2015 р. крім свого паломництва до Азії, Папа Франциск розповів про те, чого він навчився у філіппінців; про візит до Філадельфії й інших міст США; як бути відповідальним батьком, не вдаючись до контролю народжуваності; про колонізацію гендерної ідеології і можливість поїздки Папи до Африки.

Подаємо повний текст розмови Папи Франциска з журналістами під час перельоту до Рима з Маніли у понеділок, 19 січня.

Папа Франциск: Перш за все, хочу вас привітати: Доброго дня, дякую за вашу працю. Було складно і, кажучи іспанською, «pasado por agua» («мокро» (постійно була дощова погода – прим. ред.). Дуже добре, дякую вам за все, що ви зробили.

Кара Девід (GMA Network): Доброго дня, Святіший Отче. Вибачте, я розмовлятиму англійською. Дуже Вам дякую за відвідування нашої країни і за те, що Ви дали стільки надії для філіппінців. Ми би хотіли, щоб Ви повернулись колись до нашої країни. Моє питання таке: філіппінці багато навчилися з ваших проповідей. Чи є щось таке, чого Ви навчилися у філіппінців, від Вашої зустрічі з нами?

Папа Франциск: Жестів! Мене зворушили жести. Це не протокольні жести, це добрі жести, відчув жести, жести серця. Деякі змушували плакати . У них все: віра, любов, сім’я, нездійсненна мрія, майбутнє. Це жест батьків, які думають про свої дітей, щоб Папа благословив їх. Це не жест одного окремого батька. Було багато тих, хто думав про своїх дітей, коли ми проїжджали дорогою. Жест, який в інших місцях ніхто б не помітив, немов вони говорять: «Це мій скарб, це моє майбутнє, це моя любов, лише заради цього варто працювати, лише за це варто страждати». Жест є дуже унікальним, але народжений у серці.

Другий жест, який мене дуже вразив – це ентузіазм, який не був вдаваним, радість, щастя, здатність святкувати. Навіть під дощем, один з розпорядників церемонії сказав мені, що він укріпився у вірі, тому що у тих людей, які служили у Таклобані, під дощем, ніколи не зникала посмішка з обличчя. Це радість, не вдавана радість. Це не фальшива посмішка. Ні, ні! Це посмішка, яка просто з’явилася, а за нею знаходиться звичайне життя: біль і проблеми.

Потім були вчинки матерів, які принесли своїх хворих дітей. Дійсно багато матерів принесли їх туди. Але зазвичай матері не мають змоги підняти своїх дітей так високо. Очевидно, що так роблять тати. Сюди, тату! Потім багато дітей з обмеженими можливостями справляють враження; вони не ховають дітей, вони приносять їх до Папи, щоб він їх благословив: «Це моє дитя, він такий, але він мій». Усі матері знають це, роблять це. Але у спосіб, який вони це зробили, вони вразили мене. Жест батьківства, материнства, ентузіазму, радості.

Є одне слово, яке нам важко зрозуміти, тому що воно було занадто звульгаризоване, надто погано використовувалося, надто погано зрозуміле, але це слово має суть: смирення. Люди, які знають, як страждати, і які здатні піднятися.

Вчора отримав повчання у розмові з батьком Крістель, молодої жінки волонтерки, яка померла у Таклобані. Він сказав, що вона померла у служінні, він шукав відповідні слова до цієї ситуації, щоб прийняти це. Люди, які знають, як страждати, ось що я побачив і як інтерпретував цей жест.

Cristel_Padasas_papa-Philippines-1

Cristel_Padasas_papa-Philippines-2

Жан Луї де ла Вайсере (Jean Louis de la Vaissière) (Agence France-Presse): Святіший Отче, Ви вже двічі відвідали Азію. Католики Африки ще не отримали від Вас візиту. Ви знаєте, що від Південної Африки до Нігерії і до Уганди багато вірних, які страждають від бідності, війни, ісламського фундаменталізму, сподіваються, що Ви відвідаєте їх цього року. Тому хочу запитати Вас, коли і куди ви збираєтеся поїхати?

Папа Франциск: Я відповів гіпотетично. Планую відвідати Центральноафриканську Республіку і Уганду, ці дві країни, ‒ цього року. Я думаю, що це відбудеться в кінці року, через погоду, чи не так? Вони повинні вирахувати, коли там не буде дощів, коли там не буде поганої погоди. Ця поїздка трохи запізнена, тому що існували проблеми Еболи.  Це велика відповідальність ‒ утримувати такі чималі натовпи в умовах можливості зараження, правда? Але у цих країнах таких проблем нема. Ці дві країни ще під питанням, але все проясниться цього року.

О. Ломбарді: Тепер ми дамо слово нашому другу Іззо Сальваторе з італійського інформаційного агентства AGI.

Іззо Сальваторе: Святіший Отче, у Манілі ми перебували в дуже гарному готелі. Усі були надзвичайно добрими, і ми їли дуже добре,  однак варто було лишень вийти з готелю, щоби перейнятися тією вбогістю людей, настільки вона глибока. Ми бачили дітей серед сміття, до яких ставляться, як до сміття. Я маю сина, якому шість років, і мені було соромно, тому що вони в таких поганих умовах. Мій син Рокко зрозумів дуже добре, що Ви маєте на увазі, коли кажете ділитися з бідними. Тому дорогою до школи він намагається роздати полуденок жебракам у районі. Але для мене це набагато складніше. А також для інших дорослих це дуже складно. Лише один кардинал 40 років тому залишив усе, щоби піти до прокажених – це Леже (архієпископ Монреаля Пол-Еміль Леже, який у 1968 р. у віці 64 років відмовився від своєї посади, щоби жити з прокаженими – прим. ред.). Отже, я хочу запитати, чому так важко наслідувати цей приклад також кардиналам? Я би хотів ще щось запитати. Це стосується Шрі-Ланки. Дорогою до аеропорту ми бачили «фавели», це халупи, які спираються на дерева. Вони практично живуть на деревах. Більшість з них є тамілами, і вони піддаються дискримінації. Після розправи у Парижі, відразу після, можливо необачно, Ви сказали, що існує ізольований тероризм і державний тероризм. Що Ви мали на увазі, кажучи «державний тероризм»? Це спало мені на думку, коли я побачив дискримінацію і страждання цього народу.

Папа Франциск: Дякую. Дякую Вам.

Іззо Сальваторе: Ще одна річ, Святіший Отче, я хочу сказати, що моя агенція AGI Italia, яка працює вже 65 років. Не беручи нічого від ANSA, я би хотів Вам повідомити, що ми працюємо дуже тяжко в Азії, завдяки тим слідам, які залишив Енріко Маттеі, AGI налагоджує співпрацю з малими агенціями у Палестині, Пакистані, Алжирі, у багатьох країнах. Ми також би хотіли мати Вашу підтримку. Там знаходиться близько 20 агенцій, які пов’язані з нами у розвинених країнах.

Папа Франциск: Коли один з вас запитав мене, яке послання я несу у Філіппіни, я відповів: бідність. Так, це сьогодні проголошує Церква; а також повідомлення, яке Ви згадали у Шрі-Ланці, таміли і дискримінація, чи не так?

Бідні, жертви цієї одноразової культури. Це правда. Подібно до того, як ми викидаємо в сміття паперові обгортки й використані речі ‒ сьогодні ми так само вчиняємо з людьми. І дискримінація є таким способом відкидання: ці люди є відкинутими. І спадає на думку образ каст, чи не так? Так не може продовжуватися. Але сьогодні відкидання здається чимось нормальним! Ви говорили про розкішний готель, а потім про халупи. У моїй дієцезії у Буенос-Айресі була нова територія під назвою Пуерто-Мадеро, вгору до залізничного вокзалу, а там починалася бідність «Villas Miserias». Одне за одним. У першому районі знаходиться 36 розкішних ресторанів. Якщо ви там обідаєте, то ціна зносить вам голову. А саме там є голод. Одразу один за одним. А ми звикаємо до цього, чи не так? До того, що… очі, очі, тут і там, і відкидаємо. Це бідність. Я вважаю, що Церква повинна подавати приклад – завжди більше прикладів – відмови від мирського. Для нас, богопосвячених осіб, єпископів, священиків, сестер, мирян, які вірять по-справжньому, найтяжчим гріхом і найбільшою загрозою є світськість. Це дійсно огидно, коли ти дивишся на світську богопосвячену особу, людину Церкви, сестру. Це огидно. Це не шлях Ісуса. Це шлях громадської організації під назвою «церква», але це не Церква Ісуса, це громадська організація. Тому що Церква це не громадська організація, але щось інше; коли вони стають світськими, частина Церкви, ці люди, вона стає громадською організацією і перестає бути Церквою. Церква – це Ісус, Який помер і воскрес заради нашого спасіння, і свідченням християн є наслідування Ісуса. Те, про що Ви сказали, є скандалом, це правда. Скандал: ми, християни, часто спричиняємо скандал. Ми, християни, обурюємо. Чи то священик ‒ чи мирянин, шлях Ісуса є важким. І правда в тому, що Церква повинна бути «пограбованою». Але Ви змусили мене замислитись над цим державним тероризмом. Це відкидання, навіть якщо це схоже на тероризм. Я ніколи не думав про це, чесно кажучи, але це змушує мене замислитись. Я не знаю, що Вам сказати, але це точно не ласка. Це немов сказати: «ні, ти ні, ти геть». Або, коли сталося тут у Римі, що у бездомного чоловіка заболів шлунок. Бідний чоловік. Коли у вас болить шлунок, ви звертаєтеся до лікарні у відділ невідкладної допомоги, і вони дають вам аспірин чи щось таке, а потім вони записують вас на прийом через 15 днів ‒ і ви приходите. А потім він пішов до священика і сказав: «Але ні…». Священик побачив, він був зворушений і сказав: «Я завезу Вас у лікарню, але я хочу, щоби Ви зробили мені послугу. Коли я почну пояснювати, що з Вами, ви маєте поводитесь так, ніби втрачаєте свідомість». Ось як це трапилося. Він був актором. Він зробив це добре. Це був перитоніт (перитоніт - запалення очеревини; часто виникає як ускладнення запальних захворювань органів черевної порожнини та при травмі живота – прим. пер.). Ця людина була відкинута. Він вийшов один, відкинутий, який помирав. Цей парафіяльний священик був розумним, він добре нам допоміг. Триматися подалі від світського, чи не так? Чи це тероризм? Ну, так. Ми можемо думати про це, так, але я думатиму про це добре. Дякую і вітання агентству.

Filipiny-papa-na-bortu-litaka-4

Жан Крістоф Кіцлер: Я би хотів повернутися до зустрічі з сім’ями. Ви говорили про ідеологічну колонізацію. Чи не могли б Ви пояснити більше це поняття? Ви також згадали Павла VI, говорячи про «окремі випадки», які важливі для душпастирської турботи про сім’ї. Чи могли б Ви привести приклад цих окремих причин і, можливо, також розповісти, чи є потреба, щоби відкрити шлях, мати коридор на ці конкретні випадки?

Папа Франциск: Ідеологічна колонізація. Я наведу лише один приклад, який спостерігав на власні очі. Двадцять років тому, в 1995 році, міністр освіти попросила про величезну позику на будівництво шкіл для бідних. Їй надали позику за однієї умови, що у цих школах буде книга для дітей певного спрямування. Це була шкільна книга, добре зроблена, дидактично, в якій навчали гендерної теорії.

Ця жінка потребувала коштів, але була ця умова. Розумна жінка, вона сказала «так» і зробила це знову, знову, і знову і це поширилось і ось як це було досягнуто. Це і є іделогічна колонізація.

Вони пропонують людям ідею, яка не має нічого спільного з народом. Так, з групами людей, але не з народом. І вони колонізують людей ідеєю, яка змінює, або невдовзі змінить, ментальність або структуру.

Під час Синоду єпископи Африки скаржились на це. Та ж історія, конкретні позики в обмін на конкретні умови – я говорив лише про ті речі, які я бачив.

Чому я кажу ідеологічна колонізація? Тому що вони беруть, вони насправді беруть, беруть потребу людей, щоб скористатися можливістю увійти і там зростати – з дітьми. Але це не щось нове. Це саме було зроблено диктаторами минулого століття. Вони почали зі своєї власної доктрини – згадайте Баліллу (фашистську молодіжну організацію – прим. ред.) або Гітлер'югенд.

Вони колонізували людей, вони хотіли це зробити. Але скільки страждань! Люди не повинні втрачати своєї свободи. Люди мають свою культуру, кожен народ має свою культуру.

Але коли вступають в дію умови, введені колонізаторами, вони прагнуть змусити людей втратити власну ідентичність, зробити загальну масу. Це глобалізація сфери – всі точки знаходяться на однаковій відстані від центру. А справжня глобалізація – скажу так: це не сфера. Важливо глобалізувати, але не як сферу; радше як багатокутник. Тобто, кожна людина, кожна частина, зберігає свою власну ідентичність, не будучи ідеологічно колонізованими. Це ідеологічна колонізація.

Це книга, вибачте, я робитиму рекламу, книга, яка на початку, можливо, трохи важка, тому що написана у 1903 році в Лондоні. Це книга, автор якої бачив драму ідеологічної колонізації, і виклав це на папері. Вона називається «Володар Землі», або «Володар світу». Одне з двох. Автор Бенсон, написана 1903. Я раджу вам прочитати її. Прочитайте її і ви зрозумієте добре, що я розумію під ідеологічною колонізацією.

Це перша відповідь. Друге, що я хочу сказати про Павла VI, це те, що відкритість на життя – це умова таїнства шлюбу. Чоловік не може уділити таїнство жінці, а жінка йому, якщо вони не є у згоді з тим, щоби бути відкритими на життя. До того моменту, поки це не доведено, що той чи інший не вступив у таїнство шлюбу з цією умовою бути відкритими на життя, шлюб не є дійсним. Це причина анулювання шлюбу, чи не так? Відкритість на життя. Павло VI вивчав це з комісією, як допомогти у багатьох випадках, проблемах. Це важливі проблеми, стосуються навіть любові у сім’ї. Щоденні проблеми – а їх так багато.

Але було ще щось. Відмова Павла VI не стосувалась лише особистих проблем, щодо яких він скаже сповідникам бути милосердними, розібратися у ситуації і пробачати. Бути розуміючим і милосердним. Але він також спостерігав за неомальтузіанством, яке розвивалося. І, як ви це називаєте, неомальтузіанство? В Італії народжуваність зростає менше ніж на один відсоток. Те саме стосується Іспанії. Неомальтузіанство прагне контролювати народжуваність як одне зі своїх повноважень. Це не означає, що християни повинні робити дітей «почергово».

Кілька місяців тому я зустрів у парафії жінку, яка була вагітна восьмою дитиною, а семеро попередніх народила через кесарів розтин. Чи вона хоче залишити семеро дітей сиротами? Це означає спокушати Бога. Я говорив про відповідальне батьківство.

Але, що я хотів сказати, це те, що Павло VI не був старомодним чи з закритим розумом. Ні, він був пророком, який цим сказав стежити за неомальтузіанством, яке надходить. Це те, що я хотів сказати.

О. Ломбарді: Тепер надаю слово Валентині, але я би хотів звернути вашу увагу, що зараз ми пролітаємо над Китаєм. Здається ми уже звикли проводити прес-конференції над Китаєм, зважаючи на повернення з Кореї.

Валентина Алазракі: Під час польоту зі Шрі-Ланки Ви використали образ жесту, що цей бідний чоловік (Гаспаррі) заслужив би удар, якби він образив Вашу матір. Ваші слова у світі не були достатньо добре усіма зрозумілі і здавалися виправданням використання насилля у відповідь на провокацію. Чи могли б Ви пояснити трохи краще, що Ви хотіли цим сказати?

Папа Франциск: Теоретично, ми можемо сказати, що насилля у відповідь на образу чи провокацію, теоретично так, це не є доброю справою, не треба так робити. Теоретично ми можемо сказати, що Євангеліє говорить, що ми повинні підставляти іншу щоку. Теоретично ми можемо сказати, що маємо свободу слова і це важливо. Але ми погоджуємося теоретично. Але ми люди і існує розсудливість, яка є чеснотою людського співіснування. Я не можу постійно ображати, провокувати людину, тому що я ризикую розлютити її і я ризикую отримати несподівану реакцію. Але це людина. Саме тому я кажу, що свобода слова повинна брати до уваги людську реальність, і з цієї причини це має відбуватися розсудливо. Це спосіб сказати, що ми повинні бути освічені і розсудливі. Розсудливість – це людська чеснота, яка регулює відносини. Я можу йти туди, туди, і туди, але туди ні. Що я хотів сказати, це те, що теоретично ми з усім погоджуємося: є свобода слова, силова агресія це не добре, це завжди погано. Ми усі погоджуємося, але на практиці, давайте зупинимося трохи, тому що ми люди і ми ризикуємо спровокувати іншого. З цієї причини свобода має супроводжуватися розсудливістю. Це те, що я хотів сказати.

Filipiny-papa-na-bortu-litaka-3

Ніколь Вінфілд: Для англомовної групи, хочу запитати ще раз про цьогорічні подорожі. Ви вже нам сказали, що подорож до Сполучених Штатів була переглянута і зазначено три міста: Нью-Йорк, Вашингтон і Філадельфія. Потім, стосовно канонізації Серра, ми запитали, чи передбачена зупинка у Каліфорнії, або на мексиканському кордоні. Потім, у Південну Америку, Ви сказали нашій колезі Єлизаветі, що передбачено три подорожі до Латинської Америки. Які країни? І чи Ви думаєте про те, щоб особисто беатифікувати архієпископа Ромеро, який нещодавно був визнаний мучеником?

Папа Франциск: Я почну з останнього питання. Відбуватиметься війна між кардиналом Амато і Палья (сміється) за те, хто з них очолить беатифікацію. Ні, беатифікацію зазвичай здійснює кардинал дикастерії (у справах святих) або інший єпископ.

Повернімося до першого запитання стосовно Сполучених Штатів. Так, обрано три міста: Філадельфія, для Всесвітньої зустрічі сімей, Нью-Йорк, вже є дата, але не пам’ятаю її зараз, для відвідин ООН, і Вашингтон. Три міста. Я би хотів відвідати Каліфорнію, щоб канонізувати Хуніперо, але я думаю, є проблема з часом. Це вимагає двох додаткових днів. Я думаю, що здійснюватиму канонізацію у святині (Непорочного Зачаття) у Вашингтоні, це справа національна. У Вашингтоні, я не впевнений, де саме, є фігурка Хуніперо, на Капітолії. Було б чудово потрапити на територію США через кордон Мексики на знак братерства і підтримки іммігрантів. Але ви знаєте, що потрапити у Мексику і не відвідати Мадонну Гваделупську ‒ буде трагедією. Може вибухнути війна (сміється). А також це означає три додаткові дні, а це вже не ясно. Я думаю, що у програмі будуть лише ці три міста. Пізніше буде час відвідати Мексику.

Чи я щось забув? Країни Латинської Америки? Ми запланували на цей рік – усе це ще не затверджено остаточно – Еквадор, Болівію і Парагвай. Ці три. Наступного року, дасть Бог, я би хотів поїхати ‒ але нічого ще не сплановано ‒ до Чилі, Аргентини й Уругваю, у цьому списку ще не вистачає Перу, ми не знаємо, куди його помістити у списку.

О.Ломбарді: Дякую! Ми вже маємо досить докладну і широку програму папських подорожей. Все носить умовний характер (це лише чорновий варіант) – нічого ще не вирішено остаточно.

Карла Лім: Щиро Вам дякую за те, що ви надихаєте нашу країну; від імені філіппінського народу дуже Вам дякую! Прошу пробачити, що не розмовляю італійською. У деяких своїх промовах Ви згадували про корупцію, адже саме корупція забирає матеріальні ресурси у людей. Що Ви, Ваша Святосте, можете зробити у боротьбі з корупцією, не лише в уряді, але також і в Церкві?

Папа Франциск: Це складне питання, чи не так? Сьогодні корупція у світі стоїть на порядку денному, і корумповані звички легко й відразу знаходять своє місце в установах, тому що організації, які мають стільки гілок тут і там, стільки керівників і їх заступників, є дуже зручним місцем для того, щоб корупція вгніздилась там і кожна структура може опуститися до цього. Корупція походить від людей. Корумпована людина, яка має справу з корупцією, або управляє корумповано, або співпрацює з кимось через корупцію, грабує людей. Жертвами є ті люди, які, як Ви сказали (звертається до Сальваторе Іззо), - були за межами розкішного готелю, чи не так? Вони жертви корупції. Корупція не є замкненою у собі; вона виходить і вбиває людей. Ви розумієте? Сьогодні корупція є проблемою в усьому світі.

Одного разу, у 2001 році, трохи раніше чи пізніше, я запитав керівника Кабінету президента у той час, коли уряд, як ми гадали, не був настільки корумпованим, і це була правда, він не був таким корумпованим: «Скажіть мені, допомога, яку ви надсилаєте до глибинних районів країни, чи то готівка, чи їжа, чи одяг, усі ці речі - скільки з них доходить до місця». Відразу цей чоловік, який є чесною людиною, сказав: «35%». Ось що він мені сказав. Це був 2001 рік на моїй Батьківщині.

А тепер про корупцію у церковних установах. Коли я говорю про Церкву, я маю на увазі вірних, охрещених, усю Церкву, чи не так? У цьому випадку, краще поговорити про грішників. Ми усі є грішними, правда? Але, коли ми говоримо про корупцію, ми говоримо або про корумповану людину, або про інституцію у Церкві, яка впала у корупцію. І такі випадки є, так, вони є. Я пам’ятаю, одного разу 1994 року, коли я тільки-но був проголошений єпископом Флорес, кварталу у Буенос-Айресі, два працівники, або функціонери, міністерства прийшли до мене і сказали: «Ви маєте тут дуже багато потреб для великої кількості бідних у villas miserias (трущобах – прим. перек.)». «О, так», - я відповів. «Ми можемо допомогти Вам. Якщо ви хочете, ми можемо надати Вам субсидію у 400 000 песо». На той час курс долара був один до одного – тобто 400 000 доларів. «Ви можете це зробити?» - «Так, можемо». Я слухав, тому що, коли пропозиція настільки визначна, вона викликає сумнів навіть у святого. Але вони продовжили: «Щоб це здійснити, ми відкриємо депозит, а потім Ви половину віддасте нам». У той момент я думав, як мені вчинити: або я ображу їх і відмовлю їм, або я вдам дурня. Я зіграв дурня і сказав їм, що ми у вікаріатстві не маємо рахунку; вони мають відкрити депозит в офісі архідієцезії і розписатися про отримання. І все. «О, ми не знали». Після цього вони пішли. Але пізніше я подумав, якщо ці двоє «приземлились, навіть не питаючи про злітно-посадкові смуги» - то це погана ідея – це тому, що хтось інший сказав їм «так». Але це погана думка, чи не так? Чи корупція відбувається легко? Давайте запам’ятаємо таке: грішники - так, корупціонери - ні, корупціонери – ніколи. Ми повинні просити пробачення за тих католиків, тих християн, які ганьблять себе корупцією. Це рана на тілі Церкви. Але є так багато святих, так багато святих. І грішники святі, але не корупціонери. Давайте поглянемо на це також з іншого боку: Церква – це святиня. Вона є всюди. Дякую за сміливість підняти це питання.

Anais Feuga (Radio France): Ми пролітали над Китаєм. Повертаючись з Кореї, Ви сказали, що готові їхати до Китаю хоч завтра. У світлі цієї заяви, чи могли б Ви пояснити, чому Ви не прийняли Далай Ламу, коли він нещодавно був у Римі, і на якому рівні зараз відносини з Китаєм?

Папа Франциск: Дякую Вам за це  запитання. Це прописано у протоколі Державного Секретаріату -  не приймати лідерів держав і людей такого рівня, коли вони беруть участь у міжнародних зустрічах у Римі. Наприклад, під час ФАО я не приймав нікого. З цієї причини, я не прийняв і його. Я читав в деяких газетах, що я не прийняв його через острах перед Китаєм. Це неправда. У цьому випадку, саме протокол був причиною. Він попросив про аудієнцію, але йому було сказано… що така є позиція. Він робив запит раніше, але не для цього часу, ми спілкуємося. Причина відмови  не у конкретній персоні, або побоювання щодо Китаю. Так, ми відкриті, ми прагнемо миру з усіма.

Як виглядають відносини з Китаєм? Уряд Китаю - шанований уряд, ми маємо повагу до нього, тож давайте йти крок за кроком. Таким чином робляться справи в історії, чи не так? Ми ще не знаємо, коли, але вони знають, що я відкритий на те, щоб прийняти когось або поїхати до Китаю. Вони це знають. Є ще питання чи ні? Дякую!

Марко Ансалдо (La Repubblica): Святіший Отче, Ви здійснили неймовірну подорож до Філіппін, дуже багату, наповнену різними речами. Але я би хотів повернутися трохи назад, через те, що тероризм наносить удари християнству, католикам у різних частинах світу. Нещодавно ми спостерігали це у Нігері, але є ще багато інших прикладів. Під час останньої подорожі, повертаючись з Туреччини, Ви звернулися із закликом до ісламських лідерів, кажучи, що потрібні помірковані дії від них. Зараз мені не здається, що це було підтримано і взято до уваги, незважаючи на Ваші слова. Існують помірковані ісламські країни, я з легкістю можу навести приклад Туреччини, яка має щонайменше двозначне ставлення до тероризму – і згадаймо Ісламську терористичну організацію  ISIS і Charlie Hebdo. Я не знаю, чи Ви мали можливість подумати над тим, як рухатися далі, після Вашої пропозиції протягом цих півтора місяця, з того часу як Ваш заклик не був схвально прийнятий. Може Ви самі, або хтось від Вашого імені, я бачу тут монсеньйора Беккю або кардинала Пароліна, тому що ця проблема залишається відкритим питанням. Дякую.

Папа Франциск: Я навіть повторив цей заклик дипломатичному корпусу у той самий день, коли вирушав до Шрі-Ланки. У своєму зверненні до дипломатичного корпусу я сказав, що сподіваюся, що – приблизно, я не пам’ятаю точних слів – релігійні, політичні, академічні і інтелектуальні лідери висловляться щодо цього питання. Навіть помірковані мусульмани запитують про це своїх лідерів. Дехто вже щось зробив. Я також вважаю, що ми повинні дати трохи часу: це не легко, ні. Я сповнений надії, що серед них є багато хороших людей, багато хороших лідерів, я впевнений ми досягнемо цього. Але я хотів би підкреслити, що я повторював це також у день, коли відлітав з Рима.

Крістоф Шмідт: Святіший Отче, перш за все, я хотів би сказати: дуже Вам дякую за усі вражаючі моменти цього тижня. Я вперше Вас супроводжую і за це також хочу подякувати. Моє запитання таке: Ви багато говорили про філіппінських дітей, про Вашу радість, що там є стільки дітей, але, відповідно до деяких опитувань, більшість філіппінців вважають, що таке велике зростання філіппінського народу є однією з найважливіших причин величезної бідності у країні. Філіппінська жінка, в середньому, народжує троє дітей за своє життя, а католицька позиція щодо контрацепції здається є одним з питань, у якому велика кількість філіппінців не погоджується з Церквою. Що Ви про це думаєте?

Папа Франциск: Я думаю, що три дитини у сім’ї, як Ви сказали, – це припустимо - я вважаю, що ця кількість, як кажуть експерти, важлива, щоб підтримувати зріст населення. Троє на одну пару.

У випадку зменшення, може трапитися інший екстремальний випадок, як зараз відбувається в Італії. Я чув, я не знаю чи це правда, що у 2024 році не буде грошей на виплату пенсій, оскільки зменшиться кількість населення. Тому, ключовим словом, аби відповісти на Ваше питання, буде те, яке Церква постійно використовує, а саме: відповідальне батьківство. Як ми робимо це? Через діалог. Кожна особа зі своїм душпастирем шукає відповіді, як здійснити це відповідальне батьківство.

Ось приклад, про який я згадував нещодавно, про жінку, яка очікувала восьму дитину і вже мала семеро дітей, які народилися через кесарів розтин. Це є приклад безвідповідальності. Ця жінка могла сказати: «Ні, я вірю в Бога». Але, подивіться, Бог дає можливість бути відповідальною. Деякі думають, – вибачте за порівняння – щоб бути хорошими католиками, ми маємо поводитися як кролики. Ні. Потрібно бути відповідальними батьками. Це ясно, і саме тому у Церкві існують групи для одружених, де є експерти з цих питань, є душпастирі, де можна шукати відповіді; і я знаю є багато легальних шляхів вирішити цю проблему. Ви добре зробили, що запитали мене про це.

Інша річ, що для більшості бідних людей дитина є скарбом. Це правда, що ви повинні бути розсудливими у цьому, але для них дитина – це скарб. Деякі скажуть «Бог знає, як мені допомогти» і, можливо, хтось з них не є обачливим, це правда. Відповідальне батьківство, але давайте також приймемо до уваги великодушність цього батька і матері, які бачать скарб у кожній дитині.

Елісабета Піке (La Nacion): Представляючи іспанськомовну групу, я маю два запитання. Це була зворушлива подорож для кожного. Ми бачили людей, які плакали весь час у Таклобані, навіть ми, журналісти, плакали. Вчора Ви сказали, що світ потребує плачу. Ми б хотіли Вас запитати, – все було дуже зворушливим – але, які моменти були для Вас найзворушливішими? Це перше запитання. Друге - вчора Ви увійшли до історії: Ви перевершили рекорд Йоана Павла ІІ, зібравши на тому ж самому місці 6 або 7 мільйонів людей. Кардинал Тагле розповідав нам, що під час Меси Ви запитали його, скільки тут людей? Як Ви почуваєтеся, перевищивши цей рекорд, ввійшовши в історію як Папа, який на Месі зібрав найбільшу кількість людей? Дякую Вам.

Папа Франциск: Найбільш зворушливим моментом для мене була Меса у Таклобані. Дуже зворушлива. Бачити цих Божих дітей, які спокійно стоять, моляться після цієї катастрофи, думаючи про свої гріхи і тих людей, дуже зворушливий момент.

В якийсь момент там на Месі, я відчув, що я абсолютно приголомшений, я практично не міг розмовляти. Я не знаю, що зі мною трапилося, можливо це були емоції, я не знаю. Але я нічого не відчував, це було щось. І ще зворушливі моменти: були зворушливі жести. Кожен жест. Коли я проходив, священик мав зробив такий жест, я поблагословити його, і він мав подякувати. Але для них було достатньо благословіння. Я подумав – а я, який  має стільки очікувань – я хочу цього і я хочу того. Це було добре для мене, чи не так? Зворушливі моменти.

Після того, як я дізнався, що у Таклобані ми приземлилися при вітрі зі швидкістю 70 км/год, я всерйоз сприйняв попередження, що нам потрібно виїхати звідти не пізніше першої години, тому що там ставало небезпечно. Що стосується кількості присутніх там, то я був приголомшений. Там були Божі люди, і Господь був присутній там. І радість від присутності Бога, який говорив нам, добре думайте над тим, що ви - Божі слуги для цих людей, а вони -  головні герої. Якось так. Інша справа, плач.  Одна з тих речей, що втрачається при достатку, або через неправильну трактовку цінностей, або, коли ми звикаємо до несправедливості, до марних витрат, тоді втрачається здатність плакати. Це благодать, про яку ми повинні просити. У старому Месалі є чудова молитва (1962 р. – прим.ред.) про сльози. Вона звучить приблизно так: «О Господи, Ти, Який учинив, щоб Мойсей за допомогою тростини змусив воду текти з каменю, вчини з моїм серцем так, як з цим каменем, щоби потекла вода моїх сліз.» Це гарна молитва. Ми, християни, повинні просити про благодать вміти плакати за гріхи. Бо плач дозволяє нам зрозуміти нову реальність, або новий вимір реальності. Ось що сказала одна дівчина, коли я говорив з нею. Вона єдина поставила це питання, на яке немає відповіді: Чому страждають діти? Великий Достоєвський запитував себе про це, і він не зміг відповісти. Чому страждають діти? Вона плакала, жінка плакала. Коли я кажу, що це важливо, аби жінки піднялися вище у Церкві, я маю на увазі, що це не лише дати їм роботу секретарки у дикастерії – хоча це було б також чудово. Ні, я маю на увазі, що жінки можуть розповісти нам про свій досвід і своє бачення реальності. Оскільки жінки дивляться на речі з іншими критеріями цінностей, більш значущими.

Я також хотів би звернути вашу увагу на те, про що я сказав останньому молодому чоловікові, який по-справжньому добре працює, він дає, дає, дає, організовує допомогу бідним. Але не забувайте, що ми також повинні бути бідняками, оскільки бідні євангелізують нас. Якщо ми заберемо бідних з Євангелія, ми не зможемо зрозуміти Ісусового послання. Бідні нас євангелізують. Я йду євангелізувати бідних, так, але дозвольте їм євангелізувати вас. Бо вони мають цінності, які не маєте ви.

Я дуже вам дякую за вашу працю, я високо ціную її. Дуже вам дякую. Я розумію, що це є ваш великий вклад. Дуже дякую. Я б хотів висловити свою подяку конкретно керівникові вашої групи, яка святкує сьогодні свій день народження (Валентина Алазракі – прим. ред.). Ми не можемо сказати скільки Вам років, але Ви тут працюєте з дитинства, як дитина, як дитина. Бажаю усім всього найкращого.

Переклад з англійської мови Католицького Медіа-Центру

Джерело: National Catholic Register


Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць