Україна ризикує стати країною-форпостом, що приймає на себе основний терористичний удар

Попри зусилля міжнародної спільноти приборкати ісламський тероризм не вдається. Про це свідчить трагедія у Парижі, що сталася 7 січня. Представившись членами «Аль-Каїди», невідомі розстріляли редакцію газети Charlie Hebdo. Жертвами побоїща стали 12 осіб, серед них – четверо журналістів видання. А тимчасом на східній околиці Європи постала нова загроза – тероризм православний.

«Во имя Господа Иисуса Христа – огонь!», – кричить «ополченець», шарпаючи спусковий шнур протитанкової гармати. Схожі відеозаписи охоче тиражують самі терористи. Для них війна проти України – священна. «В карательных батальонах в основном униаты, раскольники, неоязычники и сектанты», – запевняють речники терористів. Себе ж вони вважають православною армією, а свої перемоги – «богоданими чудесами».«Вся осада Славянска была наполнена чудесными эпизодами. Каждый бой, каждая стычка были небольшим чудом», – розповідав журналістам Ігор Стрєлков.

Формальностей сепаратисти також дотримуються. Місцеві батюшки освячують їхні прапори, корогви і навіть блокпости. Взагалі, на окупованих територіях між терористами і «канонічним» кліром склався доволі гармонійний союз. «Мы постоянно ощущали поддержку со стороны клириков Русской Православной Церкви, от Святогорской Лавры в первую очередь. Они, невзирая на возможные репрессии, открыто ехали и благословляли ополчение», – зізнається Ігор Стрєлков. Не дивно: сам Стрєлков вперше прибув в Україну у складі делегації РПЦ.

В тилу «православна армія» влаштовує відповідні порядки. Після проголошення «республік» у Донбасі відбулася конфесійна чистка. Під загрозою опинилися всі, крім «канонічних» православних. Найбільше дісталося протестантам: їхні храми захопили і розграбували, а чотирьох вірян церкви «Преображення Господнє» терористи стратили у Слов’янську. Чимало священиків побували в полоні, зокрема  о. Сергій Кульбака (УГКЦ) та о. Павел Вітек (РКЦ). Загалом, за даними правозахисників, 59 релігійних громад були змушені покинути окуповані території.

Офіційною релігією в ДНР сепаратисти проголосили «православную веру, исповедуемую Русской Православной Церковью». А в ЛНР донські козаки впроваджують православний шаріат. Наприклад, у Стаханові жінкам заборонено відвідувати кафе. «Всех девушек, которые будут находиться в кабаках, арестовывать, – наказав «господар» міста Олексій Мозговий. – Пора вспомнить о своей духовности». А у Красному Лучі напередодні Нового року козаки заборонили роботу розважальних закладів, посилаючись на піст. Порушників пообіцяли відправити на фронт.

Слід сподіватися, що після відновлення української влади у Донбасі терористичні порядки буде скасовано. Однак поразка «православної армії» на полі бою та політичний крах «республік» проблеми тероризму не вирішать. Вже зараз сепаратисти опановують методи підпільної війни, притаманні терористичним рухам. Так, 29 грудня у Старобільську пролунав вибух, внаслідок якого було поранено військового та місцевого мешканця. 25 грудня вибуховий пристрій спрацював біля магазину харківського волонтера. В листопаді від вибуху у пабі «Стіна» постраждали 13 харків'ян. 4 січня вибух пролунав у офісі одеських волонтерів.

Це лише поодинокі приклади. Не виключено, що в майбутньому теракти стануть частиною повсякденного життя українців. Терористам достатньо мінімальних ресурсів. Аби кинути гранату в кафе, не потрібно навіть розгалуженого підпілля. В Україні ситуація ускладнюється двома обставинами. По-перше, це сусідство з РФ, де у православного тероризму є щедрі спонсори. Наприклад, олігарх Константін Малофєєв (Стрєлков і Бородай – його креатури). Також з Росії прибувають «добровольці», яких організовано скеровують в Україну структури на зразок КПРФ.

Інша обставина стосується конфесійного аспекту проблеми. Хоча мусульмани становлять у Франції меншість, їхні анклави є джерелом неспокою. Натомість структури УПЦ МП охоплюють фактично всю Україну. Йдеться не тільки про храми і монастирі, але і про формальні та неформальні гуртки, товариства, клуби. Масовий колабораціонізм кліриків Московського патріархату на окупованих територіях живить найгірші підозри. Фактично, будь-який «канонічний» батюшка може виявитися проповідником православного джихаду проти «укрів», як це було у Донбасі.

На сервильність УПЦ МП сподіватись не варто. Як свідчать події минулого року, після недовгих вагань церква засвідчила свою лояльність московському керівництву, а не новій українській владі. Згадаймо феномен Почаївської лаври, яка залишається осередком ідеології «Русского мира» навіть на теренах Західної України. Що й казати про такі заклади, як Ніколо-Васілієвський монастир на Донеччині, засновником якого був о. Зосіма (Сокур), духівник Януковича. Його послідовники потім стали «окормлять» сепаратистів.

Звісно, православне християнство не є якоюсь «терористичною» доктриною. Однак будь-яке вчення у радикальній інтерпретації може стати мотиватором для тероризму. Екстремістські течії є в ісламі, буддизмі та інших світових релігіях, не кажучи про різноманітні духовні та світоглядні рухи. Чимало прикладів нелюдської жорстокості й фанатизму подають атеїстичні вчення на зразок нацизму і комунізму. Зрозуміло, що мусульман не можна ототожнювати з убивцями журналістів, а православних – з терористами ДНР.

Однак все це – теорія. На практиці Україна ризикує стати європейським Ізраїлем – країною-форпостом, що приймає на себе основний терористичний удар. Аби побудувати успішну країну в таких умовах, нам доведеться переглянути чимало переконань, звичок, пріоритетів. І готуватися до нових жертв.

Григорій Швець