“Приготування їжі – ще один спосіб служіння ближньому”
  • Птн, 15/01/2016 - 21:16

Ще давньогрецький філософ Сократ влучно висловився про їжу: "Ми живемо не для того, щоб їсти, але ми їмо для того, щоб жити". І, хоча, його мудрі слова у часі теперішньому можна інтерпретувати по-різному, кожна особистість, свідома свого призначення у світі цьому, беззаперечно погоджується з цитатою.

Разом з тим визнаємо, що зі смаком приготовлена і красиво подана страва, вабить більшу аудиторію гурманів, аніж будь-яка. Саме тому мають своїх поціновувачів різноманітні передачі, що стосуються секретів приготування їжі.

Поділитись своїми думками ми запросили до розмови священнослужителя, настоятеля храмів у селах Золочівка та Княже, військового капелана, а віднедавна і ведучого "Суботньої кухні" на інформаційному порталі "Золочів. нет" о. Віталія БАРАБАША.

– Як виникла ідея приготування страв у Вашій інтерпретації, зважаючи на те, що в Україні поняття "чоловік і кухня", тим більше "священик і кухня", особливо у представників старшого покоління, далеко не є сумісними. Звідки взялась прихильність до кухні, де черпаєте рецепти для представлення широкому загалу?

– Якось повертались зі зйомок одного проекту, і всі були дуже голодними. Тому й почали озвучувати: хто і що би з’їв. Оскільки моя розповідь була найсмачнішою, то відразу в когось із знімальної групи виникла сира ідея «священика на кухні». Спільний проект "Католицького оглядача" та "Золочів. нету" почали втілювати у життя практично наступного ранку.

Готувати любив, певно, ще з дитинства, у школі – на уроках трудового навчання, напевно були перші спроби, допомога мамі на домашній кухні, у семінарії часом приготувалось щось особливе - студентське, як альтернатива їдальні. Отже досвід був чималенький.

Щодо рецептів страв, то, як правило, або згадую давно забуті, або до звичайних додаємо певну "родзинку". Ось для прикладу: можна просто посмажити телятину, а можна додати печериці, підтушкувати з цибулею, приправивши спеціями. Вийде особлива страва. Зауважу, що телятину вартує різати на тонесенькі шматки, відбивати як карманадлі і дуже легенько обсмажувати.

Дещо беру зі своєї батьківщини, з тернопільського придністровя, звідки я родом. Бо навіть у різних районах, не те, що в областях України, кухня має свої особливості.

Додає натхнення для різноманітної імпровізації й те, коли телефонують глядачі, або зв’язуються по-інтернету, навіть з Польщі чи Канади, і зізнаються, що вже й вони готують ту чи іншу страву, оскільки смачна і швидка в приготуванні. Скажімо, як представлена нещодавно «затирка».

– Цікаво почути нашим читачам про те, чи Ви готуєте тільки на публіку, чи також вдома? Яким ставам надаєте перевагу, або ж – чого не включаєте у свій раціон?

– Готую вдома, як правило, звичні страви, що й пропоную глядачам. Але, знову ж таки, навіть смажену картоплю можна приготувати по-особливому. Так, як і борщ, що у кожної господині має свій смак. Важливо, щоб страва була ще й корисною і цікавою, гарно оформленою.

Щодо переваг у виборі страв, то легше сказати, що не смакує. Це, напевно морепродукти, за винятком креветок чи самої риби.

– Чи можете запропонувати доступний і незнаний на Золочівщині рецепт пісної страви, перевірений, так би мовити, на собі?

– Так. Це – страви з квасолі. Потрібна велика кількість квасолі, щоб юшка вийшла наваристою. Тоді половину квасолі забираємо на потім. А у каструлю додаємо зроблену руками домашню локшину, порізану вузенькими смужками та приправи, які смакують. З решту – готуємо "колочені фасолі", тобто дрібно розтерту квасолю до однорідної густої пасти, що годиться і на гарнір, і як окрема страва. Сюди також додаємо підсмажену на олії цибулю. Смакуватимуть з такими стравами квашені огірки. Усе – просто, корисно для організму і дешево.

– Не зовсім доречно виглядав угорський бограч з телятиною, беконом і червоним вином, до того ж, приготовлений у монастирській кухні, представлений широкому загалу у перший день Пилипівського посту. І, принагідно, Ваші думки на осучаснене поняття посту?

  • Задля добра і вічного спасіння сучасної людини Церква дає послаблення у часі посту, зокрема в суботу і неділю. Про які послаблення йдеться?

Отже піст то є час приготування до певної події в житті  Богочоловіка, котру в колі церковного року нам треба пережити - досвідчити, щоби краще збагнути інтервенцію Його любові до нас. Утримання від приємностей є негативною складовою посту. Вона включає не лише обмеження в певних видах продуктів, хоча варто завважити, що для когось більшу насолоду приносять солодощі, кава чи випічка аніж м'ясо. І, власне, до цієї частини посту Церква дає певні послаблення, зокрема споживання мяса в суботу і неділю. А позитивною компонентою посту є розважати про оставини життя Ісуса Христа котрі ми хочемо побачити в тому чи іншому святі. Людина має в собі потрійну природу: фізичну – тілесну, душевну – емоційну, та духовну. Зокрема, різдвяний піст має зачепити кожну з цих наших сутностей. Утримання від приємнотей пригадує малоприємну важку подорож Пресвятої Родити до Вифлиєму. Емоційно співпериживаємо з вагітною Марією, і клопотами св. Йосипа. Духовно, очима віри готуємося споглянути на прихід в нашу, людську історію Бога-Спасителя. На такий вимір посту, зазвичай, ми не звертаємо уваги, хоча він є визначальним, і є його метою. А утримання від чогось є лише допоміжним засобом справжньої мети,будь-якого посту.

– Попрошу поділитись і рецептом виключної, або пікантної страви, яку наші читачі, окрім традиційних страв, зможуть подати до столу у години Святої вечері, чи під час різдвяних святкувань?

– Думаю, що це буде студінець, або холодець з риби. Впевнений, що ця страва припаде до смаку багатьом. Одразу наголошу, що це не є звичайна заливна риба. Секрет приготування в тому, що рибу (короп, товстолоб, рідше сом), потрібно варити на дуже легенькому вогні майже дев’ять годин, перед тим порізавши на акуратні, правильні шматочки. Згодом додаємо засмажену до золотистого кольору цибулю, лавровий листок, часник, перець, обов’язково паприку. Юшка має мати вогнистий смак та світло-коричневий колір. І, чи не найголовніше, – варити рибу важливо настільки довго, щоб не відчувалось жодної кісточки під зубами.

– Спогадуючи Різдво, прикро, що й досі маємо поділ. Ми й досі розколоті, а Бог – один, стверджують усі. Ваш коментар з цього приводу? Як думаєте, коли дійдемо до спільного знаменника?

В 16 ст Західна Церква з допомогою вчених, враховуючи всі астрономічні похибки, перейшла на новий календар. Східна Церква, Константинополь і греки, залишились на старому. На сьогодні більшість православних церков а також греки перейшли на новий календар, а старого Юліянського календаря в основному,  дотримуються Церкви, які перебувають в васальній залежності від Російської імперії і її державної Церкви. Для якої важливо мати якомога більше акцидентальної ідентичності, для самоствердження. То як фраза з мультфільму: -а Баба Яга проти. А ми, греко-католики в Україні  тримаємось старого календаря, мотивуючи, що перехід на новий календар стане ще більшою перешкодою на шляху до об’єднання Церков. Але, на мою думку, Церкви не мають об’єднуватись ні навколо календаря, ні навколо людських вождів чи політичних доцільностей, котрі завше будуть стимулювати перманентний розподіл Тіла Христового –Церкви. Лише Христос оснуватель і звершитель нашого спасіння претендує на точку навколо котрої мають об’єднуватися християнські спільноти.

Щодо дати відзначення Різдва, то жодна не є точною датою народження Ісуса Христа. Це – символічна, умовна дата і приблизний час. Точну дату можуть вирахувати лише фахівці з астрономії.

Вважаю, що швидше дійдемо до спільного календаря, і як наслідок спільності в святкуванні Різдва і Великодня лише після розпаду Російської імперії.

– Завершимо розмову не на сумній ноті. Десь, напевно, на відстані душі, відчуваю, що отримаю імпонуючу мені відповідь на запитання щодо переважаючої ролі і місця, або ж вибору: пріоритетності жінки-чоловіка на кухні?

– У аспекті приготування їжі не є важливим, з мого погляду, хто готує страву вдома, для сім’ї, а як і з яким серцем то робиться. Хоча у найкращих ресторанах Європи, а віднедавна і України, ці справи вершать шеф-кухарі чоловічої статі. Одночасно зважмо, що до приготування їжі з обов’язку, чи як-небудь можуть поставитись і чоловік, так і жінка.

Кожен християнин має зрозуміє, що приготування їжі – це ще один спосіб служіння ближньому, що це є реальна можливість творити добро навколо себе, а сама їжа – смачна і красива, гарно подана на сервірованому столі має бути задатком і нагадуванням про вічні блага приготовлені тим котрі люблять Бога.                                          

Галина МЕЛЬНИК