Про інституційний дух
  • Втр, 27/12/2016 - 15:21

Була собі така одна маленька дівчинка-спільнота і їй була потрібна підтримка. Допомагали усі, хто міг. У тому числі і я. Звичайно вона дуже хотіла вже стати інституцією, але потрібно було трохи часу. І тому, що вона була спільнотою, тому легше і приємніше було з нею працювати.

Але настав час і наша дівчинка подорослішала та й стала інституцією. Тоді їй стали непотрібні ті, які вели іх до дорослого життя, жертвуючи собою. Вона привернула увагу до багатих, заможніх і впливових, ніж до щирих, які їй хотіли допомогти, навіть через критики і докори. Але дівчинка прийняла іх за ворогів і почала усілякими шляхами мститися. І багато з тих, хто щиро їй початково допомагав образилися на неї.

Для них я і пишу цей допис. Друзі, ідіть своїм шляхом, майте у житті ціль і мету та й стреміть до неї! Нехай примхи і помста дівчинки не керує Вашим життям! Вас і мене завтра може не стати і ідеї, які Бог вклав у Ваші серця можуть стати невикористаним талантом. Тому прошу Вас: залиште дівчинці хвилину приємності, ну не хоче вона бути цнотливою! І це зрозуміло! Проблема віку підліткового!

А ми живим за принципом нашого Патріарха Йосифа - Per aspera ad astra тобто Через терні до зірок! І вартує того, щоб присвятити цьому своє життя!

Отож, анумо жити, працювати, боротися і не скиглити!

о. Юстин Бойко, студит