ПРО КУЛЬТУРУ МОБІЛІЗАЦІЇ (до Антона ГЕРАЩЕНКА і Юрія БІРЮКОВА)
  • Срд, 25/02/2015 - 00:41

Останній рік у життя нашого Народу впровадив багато нових термінів, одним з яких є «мобілізація». Хоча цей термін не є стисло пов'язаний з військом, у нас він набрав суто військового значення і у розумінні багатьох означає просто повістку до Армії. 

Не кожному поколінню випадає честь послужити так своєму Народові, як це доводиться робити тепер усім нам. Хоча часи, у яких живемо, є дуже непевними і небезпечними, проте, поза всяким сумнівом, вони є історичними. І кожен, хто робить тепер вклад у становлення державності України, викарбовує своє ім’я золотими літерами у її історії. 

Проте без зайвих досліджень можна побачити, що мобілізація, про яку йдеться, стикається з досить великими труднощами. Спробуймо поглянути, де є корінь такого стану речей. Очевидно, що причин можна знайти багато, я зупинюся лише на основних.

1. Не кожний психологічно готовий до війни.

Хоча вже понад рік країна витриває у стані війни, до сих пір багато хто не готовий до війни. У моїй розмові з солдатами, які тільки мобілізувалися, багато з них говорили про те, що вони не готові стріляти, навіть у ворога. І хоча і я, і багато хто намагаємося пояснити їм те, що ми захищаємося, а не нападаємо, то все ж таки проблема залишається нерозв’язаною. Зрештою, це є природно.

2. Не кожний готовий вмерти для України.

Людське життя є найбільшим даром Божим, а тому ніхто його не має права його забрати – ані хтось комусь, ані людина сама собі. Прагнення жити вписане у людське єство, незалежно від того, чи є людина віруючою, чи ні. І тому не потрібно дивуватися, коли хтось неготовий вмерти задля вищих ідеалів. У кожної людини існує страх перед втратою життя. І для того, щоб людина не боялася і була готовою віддати своє життя в ім’я вищих ідеалів, потрібно довге патріотичне виховання, яке у нас, на жаль, протягом усіх років незалежності постійно кульгало.

3. Народ не довіряє владі, в тому числі Генштабу.

Постійна недовіра до влади тягнеться у нас ще з радянських часів. Її коренем було те, що влада одне говорила, а друге робила. І хоча кожна влада має цю характерну рису, то у нас ця проблема особливо загострена. Недовіра до влади породжує і недовіру до Генштабу, тобто до військового проводу, який, як на мене, тільки вчиться розмовляти з Народом нормальною мовою. І хоча до досконалості ще дуже далеко, потрібно віддати належне хоча б першим старанням у цьому напрямку.

4. Мобілізований не має певності у тому, що у випадку «чогось» йому чи його родині допоможуть.

Багато з тих, хто підлягає мобілізації, уникають її тому, що не мають певності у тому, що держава у випадку їхнього каліцтва чи втрати життя стане опорою. Звичайно, що волонтерські організації у цьому напрямку роблять титанічну працю, але вони є обмежені у своїх можливостях. Найбільш трагічною виглядає доля тих, які пішли у добровольчі батальйони, оскільки вони здані тільки на самих себе і на милосердя Народу. Прикро, що державні структури відсунулися від їх фінансування і бачать у них загрозу, а це є злочином, бо вони є громадянами України.

Причин з неефективністю мобілізації можна навести набагато більше, як про це я вже згадував. Я звернув увагу тільки на ті аспекти, які мені здаються найбільш вагомими.

Але було б недоречним зупинитися тільки на негативному боці мобілізації. Моєю ціллю є запропонувати дієві механізми, за діяння яких мобілізаційний процес, принаймні у Західних областях України, зробить успішнішим. Як не мене, увесь секрет полягає в культурі мобілізації. Не дарма у Народі кажуть, що «на силуваному коневі далеко не заїдеш». Відповідно, з солдата, якого силою або страхом змушують воювати, користі не буде. Більше того, він є потенційним зрадником і ненадійним другом у небезпечній ситуації.

Культура мобілізації повинна охопити різні її аспекти. Зверну увагу тільки на деякі.

1) Позитивна реклама мобілізації

Кілька днів тому назад я їхав додому і по дорозі помітив страшні плакати на червоному фоні, на яких було написано: «Дебальцеве. Волноваха. Маріуполь. Чекаєш "ГРАДів" на Прикарпатті? Не уникай призову!» На мій погляд, гіршої антиреклами мобілізації не можна було придумати. Після побаченого хочеться не те що не йти до Армії, але емігрувати, що, до речі, і зробили багато хлопців призовного віку. Чому така реклама не буде ефективною? Та тому, що вона побудована на застрашуванні та негативі. Зовсім по-іншому сприймалася б реклама, у якій, наприклад, були б зображені воїни УПА чи теперішні Герої і напис: «Вони воювали за Тебе! Піди їхніми слідами! Зголосися добровольцем!» Переконаний, що позитивна реклама була б набагато ефективнішою за негативну.

2) Підтримка руху добровольців

Потрібно чітко сказати, що якби не добровольці, війна в України пішла б у зовсім іншому напрямку, і то не на нашу користь. Добровольчий рух породив також і волонтерство, яке охопило чи не всю країну. Зрозуміло, що таких рух став спонтанним і хаотичним. І замість того, щоб цьому руху надати підтримки і скерувати його у відповідне русло, дехто з владних можновладців почали його боятися. Побоювання влади можна зрозуміти. Але влада повинно чітко усвідомити, що коли вона не буде підтримувати добровольців, ми завжди будемо у програші.

Більше того, московська пропаганда, бачачи, що українська влада побоюється добровольців, почала на цьому спекулювати і, як говорять мудрі люди, готує навесні провокації на цій основі. Я й сам добре знаю, що не все у добровольців йде добре. Але я двома руками виступаю за те, щоб старатися їх упорядкувати (а це нелегка справа), а не боротися з ними. Переконаний, що попрацювавши добре з добровольцями (маю на увазі не тільки представників добровольчих батальйонів, але представників ЗСУ, які самі зголосилися на службу), ми отримаємо потужну Армію, яка буде здатною захистити наш Народ.

3) Виховна праця військкоматів

Можливо, я буду надто гострим, але, на мою думку, праця військкоматів є такою, що забирає усяке бажання послужити Батьківщині. Недавно мені телефонували люди з Долинського району. Розказували дуже багато незрозумілих епізодів з діяльності військкомату, які, зрештою, мають місце і в інших регіонах України. Зі Сходу привезли вбитого солдата. Люди зібралися на Панахиду, а у той час приїхали представники військкомату вручати повістку померлому! Скажіть мені, як працюють військкомати, коли не є в курсі справ, які відбуваються в регіоні. Або випадки, коли виловлюють хлопців, зовсім безпардонно обшукуючи квартири. Все це стає більш схожим на облави, а не на запрошення послужити Батьківщині. Чому так поступають військкомати? Бо для того, щоб когось настрашити, багато розуму не потрібно. А от з розумом у наших воєнкомів точно поважні проблеми.

Вихід бачу у тому, щоб військкомати провадили різні виховні заходи, які б ставили собі за мету заохотити того чи іншого юнака послужити Народові. Багато не треба. Наприклад: організувати зустріч з солдатом, який повернувся із зони бойових дій, або продемонструвати якийсь патріотичний фільм. До процесу мобілізації слід залучити волонтерів. Хто, як не вони, знає, як найкраще дійти до серця людини.

Я вказав тільки не деякі аспекти культури мобілізації. Але можна випрацювати цілу концепцію. Проте я глибоко переконаний у тому, що без КУЛЬТУРИ мобілізації, сам процес буде абсолютно недієвим і неефективним.

о. Юстин Бойко, студит