Сьогодні вийшло у світ італійське видавництво книги авторства Архиєпископа Ґеорґа Ґенсвайна під назвою «Лише правда. Моє життя поруч з Бенедиктом XVI». Книга, яку всі очікували з інтригою, містить багато імен, назв, чітких фактів, розмов, листів, свідчень та інших документів, які перейшли через руки багаторічного особистого секретаря покійного Папи-емерита. Співавтором книги є італійський ватиканіст Саверіо Ґаета.

66-річний Архиєпископ не лише розповідає в книзі про численні невідомі досі широкому загалу події з життя Папи Бенедикта XVI, в т.ч. про його стосунки із наступником, але і сам бере в них участь, виражаючи в багатьох місцях свою позицію щодо певної справи. Хоча він не говорив про це напряму, але з великим неспокоєм, а навіть болем, переживав різні справи та коментарі щодо власної особи. Одним із таких випадків був лютневий ранок 2003 року, коли тогочасний кардинал Йозеф Ратцінґер попросив його стати його особистим секретарем. За словами Ґенсвайна, як він сам, так і тодішній префект Конгрегації науки віри, вважали, що ця посада буде «тимчасова», проте він обіймав її майже 20 років – аж до смерті кардинала, пізніше Папи і, зрештою, Папи-емерита, пише pch24.pl.

Архиєпископ вирішив, що після смерті Папи-емерита може поділитись із широким колом різним подіями, свідком яких він став, не оминаючи і ті важкі, а навіть болісні для нього самого, а особливо для того, кому служив майже 20 років. Серед них була і різка критика, яка подекуди кидала тінь на особу Папи-емерита чи на увесь його понтифікат. При тому, характеристики типу «броньований кардинал» чи «Божий ротвейлер», якими описували кардинала Ратцінґера в часи, коли він очолював Конгрегацію науки віри, були досить лагідними у порівнянні з багатьма іншими.

Усі свої спогади та описи автор розміщує у широкому контексті усієї Церкви, а подекуди навіть світу. Йдеться про аферу Vatileaks, тобто висвітлення в 2012 році у ЗМІ папських і ватиканських документів, про досі нез’ясовану справу смерті в червні 1983 року у Римі Еммануелі Орланді – доньки одного з ватиканських працівників, про проблеми педофілії в Церкві, а також про складні, як тепер виявилось, відносини між Бенедиктом XVI та його наступником.

Автор згадує про напругу не лише між Бенедиктом XVI і Франциском, але і між тодішнім кардиналом Ратцінґером та Папою Іваном Павлом ІІ у зв’язку із міжрелігійною зустріччю в Асижі у 1986 році. Однак, в тому випадку ці непорозуміння були винятковою справою у згідній співпраці двох видатних осіб.

Ймовірно, найбільш цінними у книзі є уривки проповідей, які Папа-емерит виголошував у монастирі «Mater Ecclesiae» впродовж останніх десяти років життя. Він особисто готував ці проповіді, роблячи нотатки олівцем у зошиті. Ці прості та чіткі по суті проповіді записували та розшифровували четверо монахинь із «Memores Domini» руху «Сопричастя і визволення», які були останньою сім’єю Бенедикта XVI. Папа-емерит рідко приймав відвідувачів, тому запис цих проповідей є дуже цінним скарбом, інформує CNA.

Що ще є у книзі? Звичайно ж, справа усунення Архиєпископа Ґенсвайна з посади Префекта Папського Дому без жодних пояснень; незгода Бенедикта XVI із публікацією апостольського листа «Traditionis custodes» щодо обмеження відправи традиційної форми Літургії; справу співавторства книги Бенедикта XVI і кардинала Роберта Сари; контакти з кардиналом Бергольо до того як він став Папою; про довгий лист, написаний Бенедиктом XVI до Папи Франциска стосовно його першого інтерв’ю для «La Civiltà Cattolica» у 2013; а також про нові подробиці щодо зречення від папського уряду.