Про традиції і Традицію
  • Втр, 14/05/2024 - 13:57

«Традиція… походить від апостолів і передає те, що вони отримали зі вчення та прикладу Ісуса, і те, чого вони навчились через Святого Духа...

Необхідно відрізняти її від «традицій» богословських, дисциплінарних, літургійних чи духовних, народжених упродовж віків у помісних Церквах. Вони є особливими формами, за допомогою яких велика Традиція виражається так, як це властиво прийнято для цього місця та цієї епохи. Саме під керівництвом Магістеріуму вони можуть зберігатися, змінюватися або ж скасовуватися» [1]

Якщо говорити про релігійний спосіб мислення, то спрощено можемо виділити два: язичницький і християнський.

Християни (говорю з боку католиків) в центрі всього свого життя, своєї діяльності ставлять Христа. Він одночасно є Джерелом і Метою всього. Ми знаємо у що віримо і усвідомлюємо чому дотримуємось певних традицій та обрядів, бо маємо «два крила» - віру і розум (за Іваном Павлом ІІ).

Вже минуло більше тисячі років, але більшість з нас досі маємо язичницький світогляд. Часто виконуємо обряди (особливо на великі свята) не усвідомлюючи їх, а просто тому, що це «давня українська традиція», «генокод», «бабця так робила». Звичайно, що головною причиною цього є багаторічне нищення віри, брак доброї катехези. З відновленням незалежності ми спрагло почали відроджувати національні звичаї, гублячи їх глибинну суть.

Наприклад люди часто одягають вишиванки на Різдво і Великдень, бо то традиція.

Думаю, що наші предки носили вишиванки і в будень, просто не так гарно оздоблені. А вже на свята, до церкви старались одягнутись якнайгарніше. Звичайно, хто любить вишиванки і для нього цей одяг є особливо святковим, то можемо одягати (в нас на парафії навіть Ісус і Богородиця у вишиванках), але не «традиційно», але щоб показати, що ця подія з життя Христа для мене така важлива, що обираю свій найкращий одяг. Та сама дія може бути інертною, або ж стверджуючою у вірі.

Гаївки - особлива тема, бо набирає щораз більшого поширення. Для початку розберемось в походженні.

«Веснянки – назва старовинних слов'янських обрядових пісень, пов'язаних з початком весни і наближенням весняних польових робіт. За допомогою веснянок люди передавали свою енергію природі, щоб усе живе навколо прокинулося і знову ожило. Веснянки співаються майже завжди одночасно з танцями та іграми, які мають «закликати» весну та добрий урожай.» [2]

«Назву «гаївка» більшість учених-культурологів повʼязують зі словом «гай». Саме в гаях відбувалися відправи на честь прадавніх божеств із розігруванням міфологічних сюжетів.»[3]

«Правда, на відмінну від різдвяних колядок і щедрівок, які майже повністю мають християнсько-релігійний зміст, великодні гаївки відзначаються чисто світським характером.» [4] Тобто з гаївками не відбулось інтеграції традиції народної до Апостольській Традиції.

Можемо зберігати традицію заради традиції, але тоді не треба плутати «грішне з праведним» і не водити язичницькі гаївки на Великдень. Можна обрати будь-яку іншу дату – весняне рівнодення, наприклад.

Якщо ж в центрі ставимо Господа нашого Ісуса Христа, тоді народну традицію веселощів треба зберегти, але попрацювати над зміною змістів і текстів пісень.

Господь наш є ревнивим Богом. В книзі пророка Єремії читаємо, що поклоніння бовванам «вразило Господнє серце» і Він більше не міг терпіти такої поведінки вибраного народу. Так само і ми ображаємо Бога, ставлячи Його в один ряд з переданнями/звичаями/народною спадщиною (Єр. 44).

За заступництвом Пресвятої Богородиці хай буде перемінений менталітет нашого народу на менталітет Божих дітей. Амінь!