«Продовжуйте виявляти істину! Будь ласка, не підведіть нас!» - Глава УГКЦ до Архиєпископа Нью-Йорка
  • Птн, 19/09/2014 - 00:16
Архиєпископ Тімоті Долан

Минулого тижня я телефонував до мого товариша Святослава Шевчука, Верховного Архиєпископа Української Греко-Католицької Церкви.

Впродовж останніх років я почав все більше поважати цього молодого, відважного брата-єпископа, після того, як ми з ним часто зустрічались в Римі, а особливо коли минулого року я відвідував його з нагоди посвячення Патріаршого Собору Воскресіння Христового в Києві.

Католицька Церква в Україні молода, жива, зростаюча і пророча. З суто світської точки зору, це нелогічно, а навіть дивно, оскільки греко-католиків жорстоко переслідував Сталін в часи радянського гноблення. Навіть після повалення комуністичної імперії та відновлення свободи в Україні католикам не повернули їхні колишні храми, які були передані російським православним, тому відважній, хоча й спустошеній, спільноті довелось розпочинати майже все заново.

З Євангелія ми знаємо, що «кров мучеників є зерном віри», тому віруючих навряд чи здивує життєвість і розростання Української Греко-Католицької Церкви.

Архиєпископ Шевчук, як і його попередник кардинал Любомир Гузар, тепер емерит, є справжнім «сповідником віри», пастирем, якого поважають його вірні, лідер у творенні єдності, миру і надії для країни, яка опинилась під загрозою злочинців всередині та агресора на кордоні.

Я сконтактувався з ним, бо хвилююсь за нього, хочу підбадьорити його, бо він мене надихає. Під час мого минулотижневого дзвінка він був нетипово похмурим і стривоженим. «Тімоті, на нас нападають! Наша країна перебуває в облозі Росії! Наших людей вбивають, їхні домівки руйнують, і не так звані українські сепаратисти, які хочуть повернутись до Росії, але російські війська і найманці. Прошу, нехай правда стане відомою. Тут відбувається вторгнення».

Минулого тижня греко-католицькі єпископи України видали заяву про те, що їх улюблена країна «спливає кров’ю» і закликали західні уряди – як і наш – не стати «співучасниками гріху вбивтсва».

Щоб ми собі усвідомили, українські єпископи наголошують: «Ця мирна суверенна держава зазнала прямого військового вторгнення з боку північного сусіда. Сотні одиниць важкої зброї і техніки, тисячі озброєних найманців та військових регулярної армії Росії перетинають кордони України, сіють смерть і знищення».
Після Другої світової війни, коли Залізна стіна відокремлювала Центральну і Східну Європу від вільних демократій на Заході, католики Сполучених Штатів були солідарними з переслідуваними християнами в Польщі, Україні, Хорватії, Литві, Угорщині та в інших країнах під чоботом Росії. Ми виступили за них; наш уряд вислухав.

Ми сподівались, що тепер буде по-іншому. Впродовж певного часу в Україні все здавалось таким світлим. Здавалось, що релігія вільна, Церква підбадьорює справедливе, відкрите, громадське суспільство.
Очевидно, процвітаюча, вільна, незалежна Україна, зі свободою релігії, що веде до оживлення віри, є загрозою для сусіда, який раніше неодноразово втручався в її історії. Здається, чоботи витягнули з коробки.
Я запитав свого відважного брата-єпископа, чим можу допомогти. «Продовжуйте виявляти істину! Будь ласка, не підведіть нас!»

Намагаюсь…

В урочистість Пречистої Діви Марії Жалобної ввіряю вашим молитвам Церкву і Народ, Україну, яка стоїть біля підніжжя Хреста.