Промова кардинала Пароліна під час зустрічі з Всеукраїнською Радою Церков і релігійних організацій.
  • Пон, 20/06/2016 - 20:30

Повний текст промови кардинала Пароліна під час зустрічі з Всеукраїнською Радою Церков і релігійних організацій.

Вельмишановні та поважні брати Всеукраїнської Ради Церков та релігійних організацій!

Для мене перебування між вами є приводом великої честі та братерської радості. Мій розум і серце не можуть не згадати того моменту, коли Папа святий Йоан Павло ІІ, паломник в Україну, склав візит до цієї Всеукраїнської Ради, промовляючи слова любові та миру.

Промайнуло п’ятнадцять років від того дня, і тепер ця Рада відзначає двадцяту річницю свого заснування. Дозвольте скерувати вам від імені Папи Франциска найкращі побажання та привітання з нагоди цього важливого ювілею. 

Він означає роки зустрічей, незважаючи на труднощі та непорозуміння. І тепер ця Рада вважається невід’ємною частиною українського суспільства, що звертає на неї свій погляд, аби отримати знаки віри та надії, на які може покладатися.

Пройдено довгий шлях, і залишається ще великий шлях попереду.

Від початків християнства на цих землях, від великої події хрещення київського князя Володимира та Київської Русі, аж до поширення віри по всіх прилеглих територіях, Євангеліє не перестає бути проповідуваним та не перестає будувати вашу історію й вашу культуру, глибоко насичуючи її.

Час Хрещення для нас є щасливою епохою, зважаючи на те, що Римська та Константинопольська Церкви жили тоді у повному сопричасті. Та подія становить свого роду архетип, до якого не лише повертається наша пам’ять, але з якого ми черпаємо натхнення, аби зрозуміти: якщо таким було наше минуле, то чому це не може бути також і нашим майбутнім, у відновленій вірності заповіді Христа «щоб усі були одно»? (Йн 17, 21).
Драматичні події сколихнули вашу історію в подальших століттях, зробивши вас насправді народом мучеником, якому належить пошана не лише Католицької Церкви, але, думаю, всіх людей, що вірять у цінності свободи, справедливості, братерства між народами, відкинення насильства як важкої провини проти Бога, оскільки воно спотворює людську істоту, що була створена Богом на Його образ та подобу (пор. Бут 1, 26-27) і з якою Син Божий, Ісус Христос, ототожнився, ставши людиною.

Безумство нацизму та атеїстичного комунізму, так само як потрясіння Голодомору або Чорнобильська катастрофа, а також усі страждання, пережиті протягом останніх двох років, та які ще не припинилися, — це лише недавні приклади насильства. Воно бо ще від Каїна, який був заздрісний до Авеля та до його жертви, прийнятої Богом, зберігає в людстві присутність ненависті та поділу, князем якого є диявол, причина й пан кожного поділу, як говорить саме його ім'я.

Заради того, щоб дати свідчення про Господа Христа, полягли вірні кожної конфесії. Вони становлять не лише світоч нашої євангельської послідовності, але також, тепер, являються могутніми заступниками на небесах.
І поряд із християнами — євреї, які також заплатили дорогу ціну смертей; татари, мусульманського віросповідання, які зазнали тягаря насильства та несправедливості.

Однак здається, що цього всього ще було замало. Страждання українського народу продовжується в бомбардуваннях, у знищеннях поселень та інфраструктури, і передусім у поверненні ненависті та недовіри, в дестабілізації суспільства, що всіма силами прагне отримати можливість рівноправно користуватися різноманітними дарами, якими його наділив Творець.

У цей момент непересічних труднощів, підсилених тягарем інституціональної, фінансової та моральної кризи, що викликає величезні страждання, — ми, релігійні спільноти, покликані до безпрецедентної відповідальності. 

Ми щиро сподіваємося, що спільне служіння всіх тих, хто вірить у Бога, тим, які доконче потребують любові та близькості, допоможе нам усім наново відчути себе братами й гарантуватиме Україні той світлий, ідеальний моральний ресурс, що стане рушійною силою свободи і справедливості, проводирем тих, особливо серед молоді, хто шукає кращого майбутнього, якого всі шукають та яке так важко визначити.

Це наш час, дорогі брати; час, за який ми несемо відповідальність. Бо ані політика, ані багатства, ані взаємні суперечки не зроблять нас достовірними учнями Творця. Достовірними нас зробить дух служіння та довіра до нас, яка походить із того факту, що в нас немає інших цілей, окрім тих, що служать спільному благу. На підставі способу, яким пояснимо та втілимо це наше спільне покликання віруючих, ми будемо оцінені Богом.

Ніщо не може виправдати для віруючої людини ненависть, обмову, відкинення свого брата. Ще менше все це можна виправдати посиланням на Бога. 

Бо це блюзнірство: посилатися на Бога як Того, хто посилає поділ та смерть.

Християнська культура, так глибоко закорінена на цій вашій землі, може бути натхненням для вашої молоді, яка часто вирізняється чесністю та щирістю своїх намірів, прагненням справедливості, боротьбою проти корупції, проти зловживань владним становищем, проти браку можливостей, яких можна було би отримати без плазування. У цієї молоді пробудилося всебічне прагнення гідності, яке стало вже незнищенним знаком її буття. Ця культура й далі надихатиме, якщо ми перші станемо її свідками. Наші суперечки, наші протистояння в ім’я минулого, що вже забуте всіма, окрім нашої впертої образи, — не допомагають нам бути послідовниками тої правди, яка робить нас вільними (пор. Йн 8, 32), та перш за все залишають порожнечу у суспільних цінностях. Бо суспільство чекає від нас достовірного свідчення про Бога, який є Любов, і якого проповідується через любов, прощення та взаємоповагу. Ваша молодь шукає чесності, послідовності, взаємоповаги і хоче бачити це насамперед у нас і через нас. Якщо ми зможемо це їм дати — вони спасуться і спасуть Україну. Якщо ж ми не будемо тими свідками — то будемо разом нести відповідальність за руйнування їхніх ідеалів, а це породжує інертність, депресію, розпач та пошук примітивних компенсацій, що принижують особу. І за це нас спитають! Тож нехай не буде даремним навернення ваших батьків. Нехай не буде предметом розбрату те, що народилося для творення братерства й солідарності. Будемо проповідувати жертвам війни про наші взаємні протистояння? Чи щоденний досвід насильницької смерті, яка одержимо присутня повсюди і створює постійну загрозу, без огляду на конфесійні відмінності, не може допомогти нам чудесним чином відкрити найважливіше: а саме, спільну людську природу, спасенну Богом, поєднання відмінностей у гармонії, а не у протистояннях?

Дорогі брати християни, ми більше не можемо гаяти часу! Просімо прощення та пробачаймо одні одних за всі завдані чи отримані образи, і рушаймо разом служити людині в ім’я того єдиного Господа, що дарував нам спасіння. Або ми станемо солідарними свідками Любові, або взагалі перестанемо існувати, бо чи самі себе знищимо, чи дозволимо іншим себе знищити.

Католицька Церква, східної та західної традиції, численно присутня та дієва в історії вашого народу, мусить і хоче бути знаряддям, що сприяє примиренню. Папа — поруч із вами, свідок між свідками, що лише милосердна любов спасає та відкриває до майбутнього. Вся Католицька Церква, символічно представлена усіма тими, хто доклався до збірки, яку Папа Франциск нещодавно оголосив, аби допомогти жертвам війни на Сході України, — бажає зробити конкретні жести, пророчі знаки уваги до людської особи: згадаймо, як часто віруючі проявляли солідарність між собою у моменти спільного мучеництва. І будемо добрим зерном, із якого виросте свята Божа пшениця на цій землі, чиї золоті поля надихають місцевий фольклор та творять загальне сприйняття усіх тих, хто вас знає.

Усе людство прагне миру, а справжній мир походить від Бога. Він є нашою істинною надією, прощенням наших гріхів, цілителем наших ран. Цілі народи шукають тих шляхів, що провадять до справжньої свободи й відкривають перспективи нових відносин між тими, кому важко самотужки віднайти мир. Нехай Бог допомагає нам відповідати на їхні очікування! Отож, передаю вам братні обійми Папи Франциска, який доручив мені обмінятися братніми обіймами з кожним із вас та зі спільнотами, що їх ви представляєте. Нехай Бог нам помагає та благословить усіх нас!