Промова Папи Франциска на загальній аудієнції 5.06.2013 р. (повний текст)
  • Срд, 05/06/2013 - 20:25

Доброго дня, дорогі брати і сестри!

 

Сьогодні я хотів би зосередитись на питанні охорони навколишнього середовища, як вже неодноразово робив це при різних нагодах. До цього спонукає також сьогоднішній Всесвітній день навколишнього середовища, впроваджений з ініціативи Організації Об’єднаних Націй, яка рішуче нагадує про необхідність ліквідувати марнотратство і знищення продовольчих продуктів.

 

Коли говоримо про середовище, про створіння, мої думки сягають перших сторінок Біблії, Книги Буття, де йдеться про те, що Бог розмістив чоловіка і жінку на землі, щоб вони її порали і доглядали (пор. Бт. 2,15). Тоді в мене виникає запитання: що означає порати і доглядати землю? Чи ми дійсно пораємо і доглядаємо створіння? Чи, можливо, експлуатуємо і занедбуємо його? Дієслово «порати» нагадує мені турботу, з якою фермер підходить до своєї землі, щоб вона приносила плоди, якими він би ділився з іншими: так багато уваги, пристрасті і посвяти! Порати і доглядати створіння є вказівкою, яку Бог дав не лише на початку людської історії, але кожному з нас. Це частина Його плану. Це означає відповідальний розвиток світу, перетворення його, щоб був садом, місцем, де могли б жити усі. Бенедикт XVI багаторазово нагадував, що це завдання, яке Бог Творець доручив нам, вимагає розуміння ритму і логіки створіння. Натомість часто нами керує гордість правління, влади, маніпуляції, експлуатації. Ми не «доглядаємо» створіння, не вважаємо його безкорисливим даром, про який треба дбати. Ми перестаємо дивуватись ним, споглядати його, вслухатись в створіння. Тому не можемо відчитати в ньому те, що Бенедикт XVI називає «ритмом історії любові Бога і людини». Чому так відбувається? Тому що ми думаємо і живемо в горизонтальний спосіб, ми віддалилися від Бога, не читаємо Його знаків.

 

Однак «порати і доглядати» охоплює не лише відносини між нами і середовищем, між людиною і сотвореним світом, але стосується також міжлюдських відносин. Папи Римські говорили про «екологію людини», яка тісно пов’язана із «екологією середовища». Зараз ми переживаємо кризу. Спостерігаємо її в середовищі, але понад усе бачимо її в людині. Людська особа є під загрозою: саме тому дуже потрібною є людська екологія! А небезпека велика, оскільки причина проблеми є не поверхнева, а глибока: це питання не лише економіки, але й етики і антропології. Церква багато разів на цьому наголошувала. А багато хто говорить: так, це правильно, це правда… але система і надалі діє так, як і раніше, бо домінує динаміка економіки і фінансів без етики. Сьогодні управляє не людина, а гроші. А Бог, наш Отець, доручив нам завдання доглядати землю; не грошам, а нам – чоловікам і жінкам. Ми маємо це завдання! Натомість жінки і чоловіки посвячуються божкам прибутку і споживання:  це «культура відкинення». Якщо ламається комп’ютер, то це справжня трагедія, а бідність, потреби, драми багатьох осіб стають звичайною річчю. Якщо якоїсь зимової ночі тут, поблизу, на Via Ottaviano помре якась людина, то це не є велика новина. Якщо в так багатьох містах світу є діти, які не мають що їсти, то це не велика новина, це щось звичне. Так не може бути! Але такі речі стають звичними речами. Натомість падіння певних міст на фондових ринках на 10 пунктів є трагедією. Вмираюча людина – це не новина, а падіння на фондовому ринку на 10 пунктів стає трагедією. І таким чином люди стають «відкинені», ми відкидаємо людей наче вони якісь відходи.

 

Ця «культура відкинення» має схильність стати загальним менталітетом, що заражає усіх. Людське життя, особа вже не вважається основною цінністю, яку слід поважати і оберігати, особливо тоді, коли вона слабка чи неповносправна, якщо вона ще не є потрібною – як той, хто має народитись, або той, хто вже не є потрібний – як стара людина. Ця культура відкинення зробила нас нечутливими і до марнотратства і викидання продуктів харчування, що є ще більш недопустиме, коли в усьому світі багато осіб і сімей терпить від голоду і недоїдання. Колись наші предки вважали на те, щоб не викидати жодної їжі, що залишилася. Споживацтво привело до того, що ми звикли, що щось є непотрібне і до щоденного викидання продуктів, яким часами не вміємо вже надати відповідної вартості, яка виходить далеко за рамки суто економічних параметрів. Однак добре запам’ятаймо, що викидання їжі є наче крадіжкою зі столу бідних і голодних! Заохочую усіх задуматись над проблемою втрати і марнування продуктів харчування, щоб знайти шляхи і спосіб, які б серйозно розглянули цю проблематику і стали носіями солідарності та поділу з найбільш потребуючими.

 

Кілька днів тому, в урочистість Божого Тіла, ми читали опис помноження хлібів: Ісус п’ятьма хлібами  і двома рибами нагодував натовп. Важливим є завершення цього фрагменту: «Усі їли до наситу й зібрали ті кусні, що у них зосталися, дванадцять кошів» (Лк. 9, 17). Ісус просить учнів, щоб нічого не змарнувати: нічого не викидати! І ще є факт дванадцяти кошів: чому дванадцять? Що це означає? Дванадцять – це кількість племен Ізраїля, які символічно представляють увесь народ. Це нам говорить про те, що коли продуктами харчування ділитися справедливо, солідарно, то ніхто не буде позбавлений необхідного, кожна спільнота може задовольнити потреби найбільш вбогих. Екологія людини і екологія середовища йдуть поруч.

 

Я б хотів, щоб усі ми прийняли важливе рішення шанувати і оберігати створіння, бути уважними до кожної особи, протиставлятися культурі марнотратства і відкинення, поширювати культуру солідарності і зустрічі. Дякую.

 

Джерело: http://popefrancis.org.ua