Проповідь Глави УГКЦ під час Літургії у Гурово-Ілавецькому (Польща)
  • Пон, 01/07/2013 - 23:45

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь. Слава Ісусу Христу!

Високопреосвященний владико архиєпископе і митрополите Іване, високопреосвященні владики, преподобні сестри, преподобні брати, дорога українська молоде, дорогі у Христі брати і сестри. Дозвольте мені від усього серця привітати усіх вас з тим славним ювілеєм нашого народу і нашої Церкви. Ми сьогодні прибули разом з усіма європейськими митрополитами нашої Церкви, щоби відсвяткувати 1025-ліття хрещення Русі-України разом з вами. Дозвольте мені скласти усім вам сердечну подяку найперше за те, що прибули на цю урочистість, цілу ніч молилися і чували, щоби духовно пережити цю прощу. Дозвольте мені подякувати усім вам, які тут, на тих північних польських землях, як дорогоцінну річ бережете віру і культуру ваших батьків.

Перед виїздом з України мене запитували: «Ваше Блаженство, а чого Ви їдете до Польщі?» Я їм сказав: «Я їду, щоби боронити образ українця в Польщі і образ поляка в Україні, образ християнських народів, які вміють прощати і просити прощення, вміють любити навіть ворогів і разом співжити пліч-о-пліч, як брати і сестри».

У сьогоднішньому Євангелії, яке ми щойно з вами чули, Христос знову до нас з вами промовляє словами Своєї Нагірної проповіді. Ця Нагірна проповідь є наче згустком, основним зібранням усієї Його науки і наче, щоб увінчати усе сказане, Божественний Учитель говорить слово Євангеліє доброї вістки про любов, любов, якою любить нас з вами Небесний Отець. Він каже, що Він не дивиться на нас: чи ми є злі, чи ми є добрі, чи ми заслужили Його любов, чи може, як нечемні діти, образили нашого Небесного Отця. Незалежно від того, як людина відноситься до Бога, Бог її любить. Однаково сонце світить на добрих і на злих, однаково дощ омиває і одних і других.

У цей ювілей ми дякуємо Господу Богу за 1025 років дару християнської віри для нашого народу, бо саме віруюча людина ніколи не почуває себе сиротою, в найбільшому горі і нещасті вона відчуває, що має Батька, має Отця Небесного, Який ніколи її не залишить, але її безмежно любить. Тому тільки віруюча людина може любити навіть того, хто її ненавидить. Можливо, ніде в іншому Євангельському тексті так чітко Христос не протиставляє поведінку християнина і поганина, як у цьому слові про любов до ворогів. Бо тільки поганин ненавидить, тільки поганин любить того, хто його любить, тільки грішник дає тому, від кого думає чи сподівається взяти взайми, любить з інтересом, з упокоренням. Це не є любов! «Справжній християнин є здатний любити тому, що Господь Бог його першим полюбив», — каже апостол Павло. Тоді, коли ми були грішниками, Христос помер за нас. Якщо Господь мене любить і я у вірі приймаю від Нього цю любов, тоді я маю чим ділитися.

Ви сьогодні мене вітали тут хлібом і сіллю. Я бажав, щоб вам ніколи не забракло хліба і солі на вашій землі. Але сьогодні я хочу побажати, щоб вам ніколи не забракло любові, якою ви б могли поділитися з ближніми, прощаючи і просячи прощення.

Сьогодні ми хочемо згадати увесь той плід хрещення Русі-України, ювілей якого святкуємо. Ви, як діти нашої Перемишльсько-Варшавської єпархії, знаєте, що християнство східного обряду прийшло до Перемишля ще швидше, ніж був хрещений Київ, через учнів Кирила і Методія. Тому годилося, щоб Київ святкував цей ювілей пізніше від Перемишля. Тому годилося, щоб ці святкування ми розпочали разом з вами тут, на цій землі. Ви добре знаєте, що першими святими мучениками київського християнства були Борис і Гліб – мученики, які були втіленням заповіді Христової про любов навіть до ворогів. Мабуть знаєте, що Борис і Гліб відмовилися насиллям відповісти на насилля рідному братові, який захотів їх усунути зі своєї дорозі на київський престіл. Вони відмовилися від боротьби і віддали своє життя за любов. Ось є перші плоди Володимирового Хрещення. Як нам потрібно, щоб та сила любові навчила нас сьогодні любити і прощати, бо лише християнин, який відчуває, що перед Богом немає нікого святого, вміє просити прощення і тільки християнин, який отримав прощення від Бога, може прощати інших. Як би мені хотілося, щоби справді оця традиція київського християнства, це справжнє обличчя українця сьогодні засяяло у всій своїй красі.

В нашій непростій історії ми мали багато ворогів, які заперечували нам право бути, забирали у нас землю, відривали нас від нашого коріння, від могил наших батьків і наших предків. Але саме християнська віра була тим секретом живучості нашого народу. Саме християнська віра була національною силою і тим державотворчим невмирущим скарбом, який давав життя навіть там, де в нас його забирали.

Один єпископ із Сирії у ІІІ ст., навчаючи своїх людей про любов, казав так: «Якщо ти ненавидиш свого ворога, то ти набагато більше раниш свою душу, ніж він зранив твоє тіло». Як ти носиш ненависть у своїй пам’яті, то ти раниш себе кожноденно і кожночасно. Тому то прощення є великою силою, яка лікує: лікує рани, загоює минуле, відкриває нам очі Небесного Отця на нашого ближнього і є цією силою, яка будує: будує теперішнє і будує майбутнє.

Ми сьогодні у тій Божественній Літургії будемо дякувати Господу Богу за усіх наших попередників, які зуміли в найскладніших обставинах зберегти цей скарб віри для нас. Ми, молоде покоління єпископів і священиків відчуваємо, що ми є плодом крові наших мучеників. Як казав Тертуліан: «Кров мучеників є насінням для християн». Я сьогодні хочу подякувати усім тим, які зберегли свою ідентичність тут, на цих землях. З великою вдячністю хочу згадати сьогодні отця, а відтак і преосвященного владику блаженної пам’яті Юліяна Ґбура, першого єпископа у моєму рідному місті Стрию, який разом з вами працював, будував, беріг віру для того, щоб ми могли мати сьогоднішнє велике свято – свято віри, свято нашої ідентичності, свято справжнього українця. А тепер наше завдання – весь той спадок передати далі, щоби у нашому народі було ще багато героїв любові, християнської любові, щоби поганська поведінка ніколи не запанувала у наших громадах, щоб цей скарб віри, яка є оживляючою силою, ми передали оцим діточкам. Тільки тоді і ми і вони будуть мати майбутнє.

Нехай всемилосердний Отець через Свого Сина Духом Святим живить, і будує, і розвиває нашу Церкву і громаду. Пам’ятайте, що за вашими плечима стоїть велика Церква в Україні і на поселеннях і в Дусі Святому ми є завжди разом. А Пречиста Діва Марія, образ якої ми будемо сьогодні урочисто посвячувати, буде для нас дверима милосердя та любові нашого люблячого Отця. Амінь. Слава Ісусу Христу!

Джерело: http://headugcc.info