Проповідь Глави УГКЦ під час Всеукраїнської молодіжної прощі у Зарваниці (повний текст)
  • Пон, 15/07/2013 - 18:54

«Як олень прагне до джерел водяних, так душа моя прагне живого Бога. Коли ж я прийду і стану перед обличчям Божим?»

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь. Високопреосвященні і преосвященні владики, всесвітліші, преподобні, всечесні отці, дорогі брати і сестри в монашестві, брати-семінаристи, представники влади, дорогі у Христі прочани, Слава Ісусу Христу! Цими словами пророка і царя Давида про вічну спрагу людини за Богом хочемо розпочати кульмінаційний момент цьогорічної Всеукраїнської прощі до Зарваниці. Ця проща цього року є присвячена ювілею 1025-ліття Хрещення Русі-України. В той час, коли вся Вселенська Церква по цілому світі переживає Рік віри, ми, християни-українці, у цьому чудотворному місці, де пульсує джерело чудотворної вічної Божої любові, сьогодні зійшлися, щоби подякувати Господу Богу за дар віри, той дар, який подарував нам рівноапостольний великий князь Володимир, той дар, який ось уже 1025 років наші предки, діди і прадіди передавали з покоління в покоління, як найдорожчий спадок, той дар, за який сьогодні нашому Творцеві і Спасителеві, нашим святим і славним попередникам у тій Божественній Літургії ми хочемо сердечно подякувати.

Цієї ночі наша молодь, яка прийшла сюди молодіжною прощею, ставила перед собою під час нічних чувань одне питання: «Ким є Той Бог, у Якого повірив рівноапостольний князь Володимир і велика княгиня Ольга? Ким є Той Бог, у Якого віруємо ми сьогодні, християни ІІІ тисячоліття?» Відповідь на це питання ми знаходимо у сьогоднішньому Євангелії, яке щойно чули. Той Бог, світло віри в Якого ось уже стільки років є життєвою силою нашого народу, не лишився далеко від людини. Той Бог, в Якого ми віримо, не є мовчазний і незнаний. Він об’явив Себе людині, Він вперше вийшов на пошук людини і показав людині Своє обличчя, розповів про Себе Сам. Цей вічний Бог не є безсловесний, не лишився у мовчанці. У Нього є Слово. І тим Словом, яке стало тілом і оселилося між нами, є Єдинородний Син Божий, Ісус Христос, Який прийшов і жив між нами, говорив до нас людською мовою, об’являючи нам Отця. Вершиною об’явлення отого знання про Бога, яке дає нам Отець через Сина, є Дух Святий. Бо Дух Святий є Духом любові. Бог є любов! І тому ми читаємо у сьогоднішньому Євангелії, що так Бог полюбив світ, що дав Свого Сина Єдинородного, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне. Тому кожен, хто у спразі шукає за Богом, так, як цей спраглий олень, як та лань у пустелі, відкриває в певний момент, що він є сам віднайдений Богом, що Бог першим нас вийшов шукати. Як добрий Пастир, знайшовши нас, поклав на Свої рамена і приніс до Отця. Кожен, хто шукає за Богом, віднаходить, що віра в Бога – це ніщо інше, як відповідь на Боже запрошення до участі у вічному житті. А найвищим знаком, найвищою формою цієї відповіді у вірі людини Богові, Який до неї зближається, є любов. Тому то Церква ось уже третє тисячоліття проголошує Євангеліє Божої любові до нас, того Бога, Який є близький, Який переймається нашими труднощами, Який співстраждає нашими болями, Який бере на Себе наші з вами проблеми, Який приходить, як джерело, щоби наповнити і потамувати спрагу людини за Собою.

«Як олень прагне до джерел водяних, так душа моя прагне живого Бога».

Дорогі в Христі, сьогодні, в цю неділю, наша Церква святкує одне свято, дуже глибоке і важливе, свято Христа Чоловіколюбця, яке є знане у нашому народі, як свято Пресвятого Серця Христового. Якраз, коли Західна Європа перебувала у часі надзвичайної ненависті людини до Бога, в маленькому французькому містечку Паре ле Моніаль у 1674 році скромна, бідна, вбога монахиня Марія Маргарита Алякок відчула на собі вогонь Божої любові, що попри всі людські недосконалості Бог продовжує любити людину. А пізніше у 1875 році Папа Пій ІХ посвятив увесь світ Найсвятішому Серцю Христовому. Тим жестом він хотів вкотре проголосити світові, який відрікається Бога, Євангеліє про Божу любов, бо в тих часах, ми знаємо, що Італія перебувала на піку атеїзму, зневаги Бога і Церкви. І саме тоді Намісник Христовий на землі проголосив правду про Божу любов до людини і що лише та любов може затамувати спрагу людини за досконалістю і вічністю і буде фундаментом справжнього людського суспільства.

«Як олень прагне до джерел водяних, так душа моя прагне живого Бога».

Важко є говорити про Божу любов у світі, який Його не знає. В історії людства важко, може, знайти такий момент, який тепер ми переживаємо, коли це Слово настільки є зневажене, продане, висміяне, коли люди ненавидять одні одних, а Церква проголошує Євангеліє про любов. Дуже часто її голос не зрозумілий. І тому сьогодні культ серця Христового є нічим іншим, як запрошенням людини до взаємності у любові до Бога. Це є запрошення кожному з нас відповісти любов’ю на любов. Ісус Христос казав Своїм учням: «По тому пізнають люди, що ви є Мої учні, як матимете любов між собою». А євангелист Іван каже так: «Хто каже, що любить Бога, а ненавидить свого брата, той брехун і неправдомовець. Бо неможна любити Бога, Якого ти не бачиш, якщо ти не любиш свого ближнього, якого бачиш». Про ту умову любові людини до Бога Христос Сам навчає так: «Хто любить Мене, той заповіді Мої зберігає і того Отець Мій полюбить і Ми прийдемо до нього і в ньому, в тій людині, у серці тої людини, закладемо житло».

Як сьогодні нам потрібно відчути себе любленими, що попри всю нашу грішність Бог нас продовжує любити і та любов є оживляючою, спасаючою, яка не дає можливості нам загубитися на тих непростих дорогах сучасного людського життя. Тільки та любов може бути фундаментом щасливої сім’ї і родини, бо людина покликана любити і бути любленою. І там, де чоловік і жінка люблять себе взаємно, тільки там людина може бути щасливою, подружжя може бути вірним, нерозривним і плідним. Ми часто сьогодні себе запитуємо: «Як нам любити свою Батьківщину, свою землю, свою культуру? Що означає бути сьогодні справжнім українським патріотом?» І на це питання знову ж таки Христос нам сьогодні дає відповідь: «Бути патріотом означає вміти любити». Але хто не любить Бога і не відчуває себе любленим Богом, той не вміє любити ні своєї Батьківщини, ні свого народу, ні своєї землі, ні інших людей.

Молімося сьогодні, щоби це свято Божої любові, яке ми святкуємо, як ювілей нашого з вами хрещення, як ювілей нашої віри, стало святом оновлення вічної любові у нашому народі.

«Коли ж я прийду і стану перед обличчям живого Бога?»

Таке обличчя живого Бога ми можемо бачити тут, у Зарваниці, бо цим обличчям є ікона Пречистої Діви Марії Зарваницької. Вона є та, що свідчить нам про те, що Бог любить нас, у своїй материнській поставі. Вона тримає на руках Боже Слово, Сина Божого і Сина Марії, Якого дарує нам, як знак любові Отця у Дусі Святому. Нехай вона буде нашою учителькою віри, щоб цей спадок ми з вами могли зберегти і гідно передати наступним поколінням, які би після нас могли відчути себе любленими Богом і ближніми.

Цієї ночі виповнилося 25 років з того часу, коли тут, в тому чудовому місці, блаженної пам’яті владика Павло Василик вперше відправив привселюдну Архиєрейську Літургію і це його служіння стало знаком: знаком нового часу, знаком свободи Церкви і народу, знаком виходу нашої Церкви з підпілля. Я думаю, що ні владика Павло, ні священики, які тоді йому співслужили, не уявляли собі, яким буде це місце через 25 років. Подивімося, як віра в Божу любов може перемінювати все: і це місце, і наш народ, і нашу державу. Нехай ця віра буде нашою силою, з якою ми повернемося з цієї прощі і будемо дарувати цю любов усім, хто спраглий її, як олень спраглий джерел живої води. Амінь. Слава Ісусу Христу!

Джерело: http://headugcc.info