Проповідь Глави УГКЦ у другу неділю Великого посту - неділю про розслабленого
  • Втр, 02/04/2013 - 17:49

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь. Слава Ісусу Христу!

Преосвященний Владико Йосафате, всесвітліші, високопреподобні, всечесні отці, преподобні сестри, дорогі в Христі брати і сестри. Найперше дозвольте мені від імені всієї повноти Української Греко-Католицької Церкви усіх вас щиро привітати, вас, які так чисельно присутні сьогодні у цьому скромному кафедральному соборі нашої Церкви в місті Луцьку, а також всіх тих, які сьогодні з нами поєднані при помочі телебачення і разом з нами моляться Господу Богу. Найперше я хочу сердечно подякувати за присутність отцю Володимиру Подольцю, який сьогодні очолює делегацію Української Православної Церкви Київського Патріархату. Щиро скажу, що його присутність для мене є особистим подарунком, тому що я його вважаю своїм приятелем. Ми ще колись в студентські роки разом з ним на Крилосі співали, а сьогодні він є настоятелем кафедрального собору тут, в місті Луцьку, але в цей день залишив свій пишний собор, щоби бути разом з нами. Отче Володимире, сердечно дякую Вам за присутність. Також хочу щиро привітати усіх братів і сестер Римо-Католицької Церкви, які сьогодні святкують Пасху, Воскресіння Господнє. Нехай воскреслий Христос вас щедро благословить, щоби усі рани, які ми носимо в наших серцях, зокрема тут на Волині, рани, які знані в цілому світі як Волинська трагедія, силою прощення і благодаті воскреслого Христа були загоєні і оздоровлені. Христос воскрес і нехай вас воскресить, особливо у цей радісний і пасхальний день. Також хочу щиро привітати представників міської влади міста Луцька: пана міського голову Миколая і секретаріат міської ради. Тільки та влада, яка є з народом, має майбутнє! Я дякую, що ви є сьогодні тут з нами об’єднані в молитві. Але особливо хочу звернутись із словом привітання і підтримки до духовенства, монашества і всіх вірних нашого Луцького екзархату. Ми сьогодні хочемо урочисто святкувати п’ять років з дня його створення, бо це є п’ять років нового періоду в історії Унійної Церкви, древньої, історичної Церкви на землях Волині, Церкви, яка була знищена, але воскресла разом з воскреслим Христом для того, щоби дійти до сьогоднішнього дня і сьогоднішнього свята.

Я приїхав на ці святі волинські землі з канонічною візитацією. Я зміг відвідати не лише місто Луцьк, але й Рівне, Здолбунів, Дубно, Володимир-Волинський, Нововолинськ, Ковель; зустрів тисячі людей-наших вірних, відвідуючи наші громади, навчальні заклади, представників влади різних рівнів для того, щоби надати обіцянку про свою батьківську підтримку і пам'ять про всіх вас.

На другу неділю і я, і Владика Йосафат святкуємо свято пам’яті нашого єпископського рукоположення. Ми з ним були свячені єпископами в один день, але в різні роки. На другу неділю, в свято Благовіщеня, Владика Йосафат святкуватиме п’ять років свого єпископства. Владико Йосафате, прийміть щирі вітання від усіх ваших співбратів у єпископстві, вдячність за вашу працю. Владика мені сказав, що за п’ять років він освятив п’ять новозбудованих храмів на волинській землі. Прошу Вас, Владико, не збавляйте темпу, бо так багато людей відчуває ще брак належних умов для того, щоби задовольнити свої духовні потреби. Але з Божою благодаттю, з підтримкою Церкви і добрих людей на святій волинській землі храми ростуть кожного дня.

«Сину, відпускаються тобі гріхи твої».

Сьогодні у цю другу неділю Великого посту ми з вами чуємо особливе Боже слово, яке наш Небесний Отець через Свого Сина у Дусі Святому скеровує до всіх нас. І цим Божим словом є одна історія, яка трапилась, як ми чули, в дуже цікавих обставинах. Четверо друзів несуть свого приятеля на ношах, який є розслаблений, себто паралізований. Несуть до єдиного, хто може помогти, до Ісуса Христа. Тій силі їхньої любові до свого приятеля, а також вірі в того Божественного Учителя не може ніхто протистояти: ні обставини, ні множество народу, навіть хата того чоловіка, де ті люди зібралися. Вони навіть до певної міри шкоду господарю зробили, тому що стелю розібрали з одною єдиною метою, щоб покласти до ніг Христа свого хворого приятеля. Але як ми приглянемося ближче, що турбувало тих людей, то побачимо, що розслаблений, паралізований чоловік фактично мав усі члени свого тіла здоровими: руки, ноги, розум, але він був внутрішньо розбитий. Не було, можливо, найосновнішого, чогось такого, що б могло звʼязати всі ті члени в одне єдине ціле, урухомити його організм. Він був безсилий. Мабуть без помочі своїх приятелів він не міг навіть мріяти, щоби вийти на світ Божий, а вже не кажу знайти якогось лікаря, а ще більше стати перед очі Божественного Спасителя. Він сам собі не міг помогти, мусів хтось подати йому руку помочі. І ці люди знайшлися. Але вони лише були співдіяльними в тому, що вкінці сталося. Христос, дивлячись на те, що рухало тими людьми, уздоровив цього немічного, хворого чоловіка.

«Сину, прощаються тобі гріхи твої».

Я би хотів, щоб ми з вами прослідкували не так розмову Ісуса Христа з фарисеями, книжниками, але те, як Ісус звертається до цього хворого чоловіка. Найперше слово, яке Він до нього скеровує, не було «хворий», «грішнику», але слово дуже тепле – «сину». Так тільки звертається батько до своєї дитини. Цим першим словом Спаситель показує, що та людина, немічна, грішна, розгублена і забута усіма, є улюбленим сином Небесного Отця і саме та синівська постава дає можливість Йому уздоровити найбільшу причину його негараздів – гріх. Христос прийшов, щоби привернути кожному з нас Боже синівство, щоби кожен з нас став сином і донькою Небесного Отця через прощення, яке нам приніс єдинородний Син Божий. Прощати гріхи людині може тільки Бог. І таким словом Христос виявляє своє Божество. Тому то книжники і фарисеї почали дивуватися: «Як Він може виступати від імені самого Бога?» Бо тільки Бог може спасти людину від її гріха, від її смерті. Так, як той розслаблений не міг сам собі помогти, так само грішна людина не може сама позбутися свого гріха. Вона потребує Спасителя, потребує лікаря, потребує того, хто дасть їй прощення гріхів, але лише силою любові Божої до цієї своєї загубленої, але віднайденої дитини.

Друга фраза, яку каже Христос до цього чоловіка, є: «Кажу тобі, встань!» У грецькій мові оте «встань» звучить «ἔγειρε» і може мати два значення. Одне справді є зміною позиції: хтось лежав чи сидів і ось він підвівся на рівні ноги. Але може мати ще й інше значення – «воскресни», «пробудися». Тим словом Христос не раз воскрешав померлих: померлого сина вдови з Наїну, доньку Яіра. Тим словом Христос наче наново покликає людину до життя. І це восстання цього розслабленого чоловіка є передвісником воскресіння: воскресіння самого Христа, того воскресіння, до якого ми готуємося протягом цього Великого посту, але теж і воскресіння, яким Христос хоче торкнути кожного з нас для того, щоб ми нарешті могли позбутися внутрішнього розбиття нашої істоти і почати нове, повноцінне, повне життя людини, яке можливе лише у вірі, бо тільки віра єднає людину з Богом.

Сину, а я й скажу, доню, відпускаються тобі гріхи твої.

Чи є час Великого посту справді часом покаяння, покаяння, коли Церква закликає нас, мене і вас, почути на власні вуха ті слова: «Сину, доню, відпускаються тобі гріхи твої»? Але де? Коли? У святому Таїнстві Сповіді! Дуже часто ми шукаємо розв’язки різних наших негараздів: особистих, сімейних, державних, суспільних, бо ми чуємо, що Господь Бог дав нам, нашому суспільству, все. У нас все є: чудова багата земля, обдаровані, розумні люди, але часом ми відчуваємо себе отакими просто розслабленими і паралізованими, шукаємо завжди помочі ззовні, можливо, до кінця не розуміючи, якої найбільше помочі і від кого кожен з нас потребує.

Два роки тому, 1 грудня 2011 року, коли ми відзначали двадцятиліття Референдуму про незалежність нашої Батьківщини, предстоятелі трьох Церков: Української Православної Церкви Московського Патріархату, Київського Патріархату і Греко-Католицької Церкви скерували свою відозву до нашого народу, говорячи про духовні причини економічної кризи. Лише той, хто зможе отримати відпущення і очищення власних гріхів, може бути свобідним і здатним будувати свобідну, вільну, багату і процвітаючу державу. Сьогодні Христос, навіть у тому святому храмі, хоче торкнути силою своєї любові і свого воскресіння кожного і кожну з нас, наново назвати своїм сином і каже нам усім: «Встань, розпрям свої плечі і крила, візьми у свої руки свої власні негаразди, які випливають, як причина, із твого внутрішнього духовного розбиття. Віднайди себе, як син і донька Небесного Отця у вірі». Ви знаєте, що цього року ми будемо дякувати Господу Богу за 1025 років Христової віри в Україні. Нехай милосердний Господь зцілить своєю любов’ю і благодаттю всіх нас і дарує нам шлях у нове життя, життя воскреслого. Амінь. Слава Ісусу Христу!

Джерело: http://headugcc.info
фото http://ugcc.tv