«Господи, поможи моєму невірству!»

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь. Слава Ісусу Христу!

Всечесний отче Тарасе, всечесні отці, преподобні сестри. Слава Ісусу Христу!

Я так хотів спеціально сьогодні приїхати, щоби в такий дуже родинний спосіб бути разом з вами, вас відвідати, за вас і разом з вами помолитися, бо ця громада, можливо, наймолодша громада в нашій архиєпархії, але вона через це не є, можливо, гіршою від інших. Сьогодні я хочу засвідчити про те, що я особисто і вся наша Церква про вас пам’ятаємо, про вас дбаємо і чим тільки зможемо, завжди будемо раді вас підтримати.

Ми часом не до кінця собі усвідомлюємо, що людина є духовною істотою. Все те, що з нами діється в нашому тілесному, матеріальному світі чи навіть в наших різних психологічних переживаннях, є ніщо інше, як вияв духовної сфери людини, духовної дійсності. Інколи, коли ми відчуваємо, що між людьми є якась глибока спорідненість, то кажемо, що ми є одного духа. От часом, коли читаємо якогось класика української літератури, який начебто говорить про те, що кожен з нас особисто переживає, то кажемо: «В тому чоловікові промовляє дух нашого народу». Тому спільний дух означає якусь спільну платформу людського життя.

І тому у сьогоднішньому Євангелії ми читаємо про дуже цікаву зустріч. Ісус Христос, повний Духа Святого, приходить в одне місто і Його зустрічає хлопець, який у собі має такого духа, який до певної міри віддзеркалює усе те, чим живуть люди у тому місті. Каже євангелист Марко, що він має німого духа, що як тільки його хапає, то кидає об землю, і той хлопець бідний скрегоче зубами і ціпеніє. Коли Ісус Христос бачить цього хлопця, Він каже такі слова: «О роде невірний, доки я буду з вами». Бо те, що діється з тим хлопцем, насправді діється з усіма тими людьми, до яких прийшов Ісус Христос. Так дуже часто стається, що діти є обличчям своїх батьків. Те, чим живе сім’я, що вона думає, що подруги собі одна до іншої говорять, діти це дуже уважно слухають, упитують в себе як губка, а пізніше той дух, який є у родині, наповняє цю дитину. Але Ісус Христос є повний Духа Божого, Він прийшов для того, щоб людей увести в Боже товариство. Бо той дух, що сповняв народ, є духом відокремлення людини від Бога, людини, яка не хоче бути Божим приятелем і Божим товариством. І очевидно тоді втрачає мову, не може говорити ні про Бога, ні про когось іншого і шкодить сама собі. І що робить Ісус Христос? Він не просто оздоровляє того хлопця. Він робить тих людей, батька того, приятелями Божими. Сповняє і того хлопця, і того батька, і тих людей Духом Святим, роблячи їх приятелями, причасниками Божого життя. Те, чим живе Отець, Син і Дух Святий, тим сповняє Ісус Христос цього хлопця. Бо справді, те зцілення є зміною духа. Ісус Христос робить того хлопця, сина батька, подібним до себе. Ісус Христос є єдинородним Сином Небесного Отця, Який є сповнений Святим Духом, і тим Духом Він наповняє того хлопця.

«Вірую, Господи! Поможи моєму невірству!» Це є ті слова, якими батько звертається до Ісуса Христа. Це є ті слова, які уможливили цю зміну духа.

Ми з вами живемо зараз в році, в якому будемо святкувати 1025 років хрещення Русі-України. Ми будемо дякувати Господу Богу за дар віри, який ось уже стільки часу на наших землях плодоносить. Але що таке віра? Ми дуже часто над тим словом роздумуємо. Віра є ніщо інше, як відкритість людини до Бога і здатність сприйняти Божого Духа. Лише тоді, коли людина вірує, Бог може дати їй свій дар. Більше того, може сповнити своїм життям, своїм Духом, зробити своїм приятелем. Коли ми хочемо з кимось заприятелювати, що потрібно, щоби приятельські стосунки нав’язалися? Потрібна відкритість. Якщо хтось не хоче бути відкритим до людини, він ніколи не зможе розділити з нею її думки, її прагнення, її життя. У подружжі теж так буває. Коли жінка і чоловік живуть різними думками, різними переживаннями, не мають одного духа, не є відкриті один до одного, між ними немає спільноти подружжя. Так само стається в стосунках між людиною і Богом. І тому для того, щоби син оздоровився, для того, щоби людина знову стала повноцінною сама з собою, батько просить віри. «Вірую», — каже – «але поможи моєму невірству».

Ми з вами зараз знаходимося у часі Великого посту. Я думаю, що багато з вас знають, що в цьому часі ми молимося молитву, яка називається молитвою святого Єфрема Сиріна з поклонами доземними. Ми кажемо так: «Господи і Владико життя мого, духа лінивства, недбайливості, властолюб’я і пустомовства відійми від мене». А потім кажемо: «Духа чистоти, смирення, любові і покори дай мені, слузі Твоєму». Ми молимося якраз про зміну того духа.

Я хочу вам усім побажати, щоби та наша сьогоднішня зустріч найперше зав’язали між нами приязнь і приятельські стосунки. Щоб ви знали, що Глава вашої Церкви хоче бути разом з вами, хоче бути вашим приятелем, хоче поділяти разом з вами усі ваші радості і всі ваші труднощі. Я сьогодні хочу подивитися, де будується храм, яким чином живе ця громада для того, щоб ми з вами жили одним Духом, Духом Божим, Духом Святим. А також сьогодні у тій Літургії давайте попросимо, щоби Господь Бог зробив нас щораз то більш віруючими людьми. У тій Божественній Літургії я буду просити Господа Бога, щоб ви і ваші діти справді зростали у вірі. Помолімося молитвою цього батька: «Вірую, Господи! Поможи моєму невірству!» А як так буде, як Дух Божий буде серед нас і у нас, будьте певні, що всі наші гріхи і немочі можна буде подолати, а все те, що ми хочемо доброго збудувати і у нашому житті, і у нашій громаді, і в нашій Церкві при помочі Божій ми зможемо зробити. Бо цей дух, дух невірства, виганяється тільки молитвою і постом. Нехай цей час нам для цього послужить. Слава Ісусу Христу!

Джерело: http://headugcc.info

laquo;Вірую, Господи! Поможи моєму невірству!