Проповідь Папи Франциска в Апаресіді
  • Срд, 24/07/2013 - 19:54

Дорогі брати у єпископстві та священстві, дорогі брати і сестри!

Мене сповнювала велика радість, коли я переступив поріг дому Матері всіх бразильців – Санктуарію Матері Божої Апаресідської.  Наступного дня після того як мене обрали єпископом Рима, я відвідав базиліку Санта Марія Маджоре в Римі, щоби довірити Пресвятій Діві Марії своє служіння як наступника святого Петра. Сьогодні я прийшов сюди, щоби просити нашу Матір Марію про успішне проведення Всесвітнього дня молоді та щоби скласти Їй до ніг життя мешканців Латинської Америки.

Передусім я хотів би сказати одну річ. Шість років тому в цьому санктуарії відбувалася Конференція єпископів Латинської Америки та країн Карибського басейну. Тут діялося щось прекрасне, і я був свідком цього. Я бачив, що єпископи, які обговорювали тему зустрічі з Христом, учнівства та місійного служіння, відчували заохочення, підтримку й до певної міри натхнення з боку тих тисяч паломників, які день за днем прибували сюди, аби доручити свої життя Божій Матері. Ця конференція була визначним моментом для Церкви. Можна без перебільшення сказати, що документ, який містив спільну заяву всіх учасників конференції, народився в результаті взаємодії старань єпископів та простої віри паломників – під материнською опікою Діви Марії.

Коли Церква шукає Ісуса, то завжди стукає в двері Його Матері, просячи: «Покажи нам Ісуса». Саме в Діви Марії Церква вчиться справжнього учнівства. Тому Церква зажди вирушає на місію слідами Марії. Сьогодні, радіючи з приводу Всесвітнього дня молоді, який привів мене в Бразилію, я теж приходжу постукати в двері дому Марії, яка любила й ростила Ісуса, просячи в Неї, аби Вона допомагала всім нам, пастирям народу Божого, батькам і вихователям, передати нашій молоді ті цінності, які допоможуть їй розбудовувати державу та світ, де буде більше справедливості, єдності й братерства. Тому я хотів би сказати про три простих аспекти: про надію, відкритість на Божі несподіванки та життя у радості.

1. Надія. Друге сьогоднішнє читання являє перед нами драматичну сцену: жінку, яка уособлює Марію та Церкву, переслідує дракон, диявол, котрий хоче пожерти її дитя. Проте в цьому уривку йдеться не про смерть, а про життя, тому що Бог втручається і рятує дитя (пор. Одкр 12, 13а.15-16). Кожній людині, кожному народу та  кожній спільноті доводиться зустрічатися з багатьма складностями у житті; однак хай якими нездоланними вони нам здаються, Бог ніколи не дозволяє їм цілковито нас опанувати. Перед лицем моментів збентеження, які трапляються в нашому житті, у наших зусиллях євангелізувати чи виявляти свою віру у сім’ях перед нашими дітьми, я хочу дати вам непорушну настанову: завжди глибоко у своєму серці знайте, що Бог поряд, і Він вас ніколи не залишить! Тож ніколи не втрачаймо надії! Ніколи не дозволяймо їй померти в наших серцях! «Дракон», зло, дійсно присутнє в нашій історії, проте останнє слово не за ним. Останнє слово і вся влада у Бога, і Бог є нашою надією! Це правда, що сьогодні до певної міри кожного, зокрема і нашу молодь, приваблюють ідоли, що займають місце Бога й нібито дають нам надію: гроші, успіх, владу і задоволення. Часто відчуття самотності й порожнечі, яке дедалі наростає в серцях багатьох людей, призводить до того, що вони починають шукати розради серед цих несправжніх ідолів. Дорогі брати і сестри, будьмо світочами надії! Зберігаймо позитивне сприйняття дійсності. Підтримуймо притаманну молодим людям великодушність та допомагаймо їм ефективно працювати задля того, щоби цей світ став кращим. Молоді люди є потужним рушієм Церкви та всього суспільства. Їм потрібні не лише матеріальні блага; передусім вони потребують, щоби їм передавали нематеріальні цінності, закарбовані у серці та пам’яті народу. У цьому санктуарії, який являє собою частину народної пам’яті Бразилії, ми можемо прямо відчитати ці цінності. Це духовність, шляхетність, солідарність, витривалість, братерство й радість. Вони є цінностями, що глибоко закорінені у християнській вірі.

2. Другий аспект: відкритість на Божі несподіванки. Кожен чоловік і жінка, що має надію, - ту велику надію, якою наділяє нас віра, - знає, що Бог діє та дивує нас навіть серед найбільших випробувань. Історія цієї святині чудово це ілюструє: троє рибалок, які за цілий день не спіймали жодної рибини, знайшли у водах ріки Парнаїби щось несподіване – образ Матері Божої Непорочної. Хто б міг подумати, що місце невдалої рибної ловлі стане тим місцем, де всі бразильці зможуть відчути себе дітьми одної Матері? Бог завжди нас дивує, як-от у щойно прослуханому нами євангельському уривку про вино. Бог завжди приберігає для нас найкраще. Проте Він просить нас дозволити Йому дивувати нас своєю любов’ю та приймати несподіванки від Нього. Довірмося Богові! Без Нього нам забракне вина радості, вина надії. Якщо ж ми наблизимося до Нього і з Ним перебуватимемо, то те, що спершу задавалося крижаною водою, складністю, гріхом, буде перемінене на нове вино дружби з Господом.

3. Третій аспект: життя в радості. Дорогі друзі, якщо ми ходитимемо в надії, дозволяючи собі дивуватися з нового вина, яке підносить нам Ісус, то радість оселиться в наших серцях, і ми неодмінно будемо свідчити про неї. Християни – радісні, вони аж ніяк не похмурі. Адже Бог на нашому боці. У нас є Мати, яка завжди заступається за життя своїх дітей – так само, як учинила цариця Естера в першому читанні (пор. Ест 5, 3). Ісус показав нам, що обличчя Бога – це обличчя люблячого Батька. Гріх і смерть зазнали поразки. Тож християнам не можна бути песимістами! Вони не схожі на людей у постійній зажурі. Якщо ми справді любимо Христа і відчуваємо, як сильно Він нас любить, то наші серця «засяють» із радості, яка буде передаватися всім навколо. Бенедикт XVI сказав: «учень знає, що без Христа немає ані світла, ані надії, ані любові, ані майбутнього» (Вітальне слово на П’ятій спільній конференції єпископів Латинської Америки та Карибського басейну, Апаресіда, 13 травня 2007 року).

Дорогі друзі, ми прийшли, щоби постукати в двері дому Марії. Вона відкрила перед нами ці двері, Вона впустила нас до свого дому й показує нам свого Сина. Тепер Вона говорить нам: «Що лиш скаже вам, - робіть» (Йн 2, 5). Так, люба Матінко, ми  віддано виконаємо все, що скаже нам Ісус! І ми зробимо це з надією, довірившись Божим несподіванкам та сповнені радості. Амінь.

Джерело: Католицький Медіа-Центр