Проповідь Папи Франциска під час інгресу на римську катедру (повний текст)
  • Нед, 07/04/2013 - 11:22

З радістю я вперше звершую Євхаристію в цій Латеранській Базиліці, Катедральній Базиліці Єпископа Риму. Вітаю всіх вас з великою любов’ю: кардинала-вікарія, допоміжних єпископів, пресвітерів єпархії, дияконів, монахів і монахинь, і всіх вірних мирян. Вітаю також пана мера і його дружину та усіх представників влади. Підемо ж разом в світлі Воскреслого Господа.

 

1. Сьогодні ми відзначаємо другу неділю Великодня – Неділю Божого Милосердя. Наскільки прекрасна ця реальність віри для нашого життя: милосердя Боже! Ця любов, така велика, така глибока любов Бога до нас, любов, яка не слабшає, яка завжди тримає нас за руку і підтримує нас, піднімає і направляє нас.

 

2. У сьогоднішньому Євангелії апостол Тома відчуває цю милість Божу, що має конкретний образ, – образ Ісуса, Воскреслого Ісуса. Тома не вірить в те, що говорять йому інші апостоли: «Ми бачили Господа»; йому недостатньо обіцянки Ісуса, Який говорив: у третій день Я воскресну. Він бажає бачити, вкласти свою руку в рани від цвяхів і в пробитий бік. І як на це відповідає Ісус? Терпеливістю: Ісус не залишає впертого Тому в його невірстві Він дає йому тиждень часу, не закриває двері, чекає. І Тома визнає свою убогість, свою слабку віру. «Господь мій і Бог мій!»: З цим простим, але повним віри вигуком він відповідає на терпеливість Ісуса. Він дає себе огорнути Божому милосердю, бачить його перед собою, в ранах на руках і ногах, в пробитому боці, і знаходить віру: залишивши свою невіру, він стає новою людиною, віруючою.

 

Згадаємо також Петра: він тричі зраджує Ісуса, саме тоді, коли мав бути до Нього якомога ближче; коли досягає дна свого падіння, зустрічає погляд Ісуса, Який, з терпеливістю, без слів говорить йому: «Петре, не бійся своєї слабкості, довірся Мені »; та Петро розуміє, відчуває на собі повний любові погляд Ісуса і плаче. Наскільки прекрасний цей погляд Ісуса – скільки в ньому ніжності! Браття і сестри, не втрачаймо віри в терпеливе милосердя Бога!

 

Згадаймо двох учнів з Емауса: сумні обличчя, шлях без мети, без надії. Але Ісус не залишає їх: Він іде разом з ними по дорозі, і не тільки! Він терпляче пояснює їм Писання, в яких сказано про Нього, і залишається з ними розділити їх їжу. Такий стиль Бога: Він терплячий, на відміну від нас, часто бажаючих всього і відразу, в тому числі і у відносинах з іншими людьми. Бог терплячий з нами, тому що Він нас любить, а той, хто любить – той розуміє, сподівається, дає впевненість, не залишає, не руйнує мости, вміє прощати. Пам’ятаймо про це в нашому житті християн: Бог нас завжди чекає, навіть коли ми віддаляємося від Нього! Він – завжди поруч, і якщо ми повертаємося до Нього, Він готовий обійняти нас.

 

Кожного разу, коли я перечитую притчу про милосердного батька, вона справляє на мене велике враження, тому що завжди дає велику надію. Подумайте про цього молодшого сина, який був у домі Отця, був люблений; та все ж захотів свою частину спадщини; він йде геть, усе витрачає, опускається на найнижчий рівень, якнайдалі від батька; та коли досягає дна, відчуває тугу по теплу отчого дому, і повертається. І що ж батько? Забував він про сина? Ні, ніколи. Він там, бачить його здалеку, він чекав його кожного дня, кожну хвилину: він завжди був у його серці як син, навіть якщо залишив його, навіть якщо розтратив весь спадок, тобто, свою свободу; з терпінням і любов’ю, з надією і милосердям батько ні на хвилину не переставав думати про нього, і ледь побачивши його ще здалеку, біжить йому назустріч і обіймає його з ніжністю, з ніжністю Бога, без єдиного слова докору: він повернувся! І це радість батька. У цих обіймах вся його радість: він повернувся! Бог завжди чекає нас, не втомлюється робити це. Ісус показує нам цю милосердну терпеливість Бога, щоб ми знаходили довіру, надію, завжди! Великий німецький богослов Романо Гуардіні говорив, що Бог відповідає на нашу слабкість Своєю терпеливістю, і це дає нам впевненість (СР Glabenserkenntnis, Wurzburg 1949, p. 28). Це як діалог між нашою слабкістю і терпеливістю Бога. Цей діалог, якщо ми його ведемо, дає нам надію.

 

3. Мені б хотілося підкреслити ще один елемент: терпеливість Бога повинна знайти в нас мужність повернутися до Нього, яку б помилку, який би гріх ми не зробили в житті. Ісус закликає Тому доторкнутися до Його ран на руках і ногах і рані в боці. Ми теж можемо увійти в рани Ісуса, можемо реально доторкнутися до Нього; і це відбувається щоразу, коли ми приймаємо з вірою Таїнства. В одній із прекрасних проповідей св. Бернард говорив: «Через … рани [Ісуса] я можу харчуватися медом з каменю і оливою зі скельного кременю (пор. Втор 32,13), тобто, куштувати і відчувати, наскільки добрий Господь» (Пісня Пісень 61, 4). Саме в ранах Ісуса ми відчуваємо себе впевнено, там проявляє себе нескінченна любов Його серця. Тома це зрозумів. Св. Бернард запитує себе: на що ж я можу розраховувати? На мої заслуги? Але «заслугою моєю є милість Божа. І я вже точно не збіднію на заслуги, аж доки Він буде багатий милосердям. І якщо ласк Господніх безліч, я теж буду рясний на заслуги »(там же, 5). Це важливо: мати мужність довіритися милосердю Ісуса, довіритися Його терпеливості, завжди ховатись в ранах Його любові. Св. Бернард далі стверджує: «Але що сказати, якщо совість гризе мене через безліч гріхів? “Де збільшився гріх, там зарясніла благодать” (Рим 5,20) »(там же). Хтось із нас може подумати: мій гріх настільки великий, я далекий від Бога як молодший син з притчі, своїм невір’ям я подібний до Томи; я не смію повернутися, думати, що Бог може прийняти мене і що Він чекає саме мене. Але Бог чекає саме тебе, від тебе вимагається тільки мужність піти до Нього. Скільки разів в моєму пастирському служінні мені траплялося чути: «Отче, у мене багато гріхів»; та я завжди відповідав: «Не бійся, йди до Нього, Він чекає на тебе, Він Сам все зробить». Ми чуємо багато пропозицій від оточуючого нас світу, але давайте дозволимо собі захопитися пропозицією Бога. Для Бога ми не безлика юрба, ми важливі, ми дійсно найважливіше, що у Нього є; навіть будучи грішниками, ми Йому найдорожчі.

 

Адам після гріха відчуває сором, відчуває себе голим, відчуває тяжкість того, що вчинив, але Бог його не залишає: якщо в той момент гріх означає початок вигнання, то в цьому вже є обітниця повернення, можливість повернутися до Нього. Бог відразу запитує: «Адаме, ти де?», шукає його. Ісус став нагим заради нас, взяв на Себе сором Адама, наготу його гріха, щоб омити наш гріх. Його ранами ми зцілилися. Згадайте це слово св. Павла: чим хвалитись мені, як не моїми немочами, моєї убогістю? Лише відчуваючи свій гріх, дивлячись на свій гріх я можу бачити і зустріти Боже милосердя, Його любов, і піти до Нього, щоб отримати прощення.

 

У моєму житті я багато разів бачив милосердний лик Бога, Його терпеливість; я також бачив у багатьох людях мужність увійти в рани Ісуса, кажучи Йому: Господи, я тут, прийми мою убогість, заховай в Своїх ранах мій гріх, обмий його Своєю кров’ю. І я завжди бачив, що Бог це робив: брав, втішав, омивав, любив.

 

Дорогі брати і сестри, дамо огорнути нас милосердю Бога; будемо уповати на Його терпеливість, на те, що Він завжди дає нам час; маймо мужність повернутися в Його дім, перебувати в ранах Його любові, даючи Йому любити нас, зустрічаймо Його милосердя в Таїнствах. Відчуймо Його ніжність, таку прекрасну, відчуймо Його обійми і станьмо у відповідь здатними на милосердя, терпеливість, прощення, любов.

 

 

На фото Папа Франциск з мером Риму Джанні Алеманно

Джерело: http://popefrancis.org.ua


Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць