Перший день Апостольської подорожі Папи Франциска до Болгарії завершився Святою Месою на столичній площі Князя Александра.

«Бог кличе, Бог робить несподіванку, Бог любить». Ці три «чудесні дійсності», якими позначене життя Ісусових учнів, були в центрі уваги проповіді Папи Франциска, яку він виголосив ввечері, 5 травня 2019 р., під час Святої Меси в столиці Болгарії, місті Софії. Після обіду та короткого відпочинку в Апостольській нунціатурі, він на папамобілі прибув на місце богослуження, розташоване кількасот метрів від дипломатичного представництва, вітаючи вірних, які зібралися на Євхаристійну молитву. Молитва з Папою, з яким співслужили також єпископи і связеники зі сусідніх країн, які прибули разом з паломниками, згуртувала коло 12 тисяч вірних.

Психологія гробниці

Коментуючи розповідь святого євангелиста Івана про зустріч воскреслого Ісуса з учнями на березі Галилейського озера, Святіший Отець звернув увагу на те, що ця подія відбулася на тому самому місці, де кілька років перед тим Христос покликав Петра, заохотивши залишити попереднє ремесло рибалки, щоб стати «рибалкою людей». Не зважаючи на прожитий досвід і зустріч з вже воскреслим Ісусом, Петро повертається до попереднього життя: «Іду рибу ловити». Інші приєднують до нього.

«Здається, вони роблять крок назад; Петро бере в руки сіті, яких зрікся задля Ісуса. Тягар страждання, розчарування, а навіть і зради, перетворився у камінь, який важко усунути із серця учнів», – зазначив проповідник, додаючи, що добра  новина про Воскресіння ще не вкоренилася в їхньому серці.

За словами Папи, Господь знає, наскільки сильною в нас є спокуса повернутися до попередніх справ. Ці Петрові сіті, як і «єгипетська цибуля», в Біблії є символом «ностальгії за минулим». Коли справи не йдуть так, як ми цього сподівалися, з’являється «підступна й небезпечна спокуса» піддатися знеохоченню та опустити руки. Мова йде про «психологію гробниці», яка прив’язує нас до «солодкавого смутку, який немов міль нищить надію», через що розвивається «найбільша загроза» для спільноти, якою є «сірий прагматизм».

Бог кличе

«Але саме туди, в поразку Петра, приходить Ісус, розпочинає все наново та терпеливо виходить йому назустріч, кажучи: “Симоне”. Це ім’я першого покликання. Господь не чекає на ідеальні ситуації чи настрої, але творить їх», – сказав Святіший Отець, наголошуючи, що Господь не втомлюється кликати, і що в Ісусі «Бог намагається завжди дати новий шанс».

«Коли Його приймаймо, то здіймаємося вгору, обіймаємо наше найкраще майбутнє не як можливість, але як дійсність. Коли орієнтиром нашого життя є Ісусів поклик, тоді омолоджується серце», – сказав проповідник.

Бог робить несподіванки

Далі Папа вказав на те, що Господь, який робить нам несподіванки, запрошує нас чинити дивовижні речі. Зустрівши учнів з порожніми сітями, пропонує спробувати рибалити вдень, спонукає «наново ризикнути». «Господь несподіваного, – додав він, – розбиває паралізуючу замкненість, повертаючи мужність, спроможну перемогти підозри, зневіру та страх, що ховаються за підходом “так завжди робилося”».

Бог любить

За словами Святішого Отця, Бог кличе й робить несподіванки, бо «любить». Його мовою є любов, а «тому просить Петра і нас налаштуватися на цю мову», запитуючи: «Чи любиш мене?». Петро прийняв запрошення та зрозумів, що «любити означає перестати ставити себе в центрі», а тому відповів: «Ти все знаєш». Визнає себе слабким і покладається на Господа, на Його силу та любов.

«Господь нас любить: саме в цьому полягає наша сила, яку ми запрошені оновлювати кожного дня. Бути християнином – це покликання покладатися на те, що Божа любов є більшою від будь-яких обмежень чи гріха. Одне з великих страждань, одна з перешкод, яких зазнаємо сьогодні, зроджується не стільки з розуміння того, що Бог є любов’ю, але з того факту, що ми дійшли до того, що звіщаємо та свідчимо Його так, що для багатьох людей це не є Його ім’ям. Бог – це любов, яка любить, дарує себе, кличе та робить несподіванки», – наголосив проповідник.