Проповідь Святішого Отця під час Літургії у день Всіх Святих
  • Суб, 02/11/2013 - 11:30

У цей час, перед заходом сонця, ми зібралися на цьому кладовищі і думаємо про наше майбутнє, думаємо про всіх тих, хто відійшов, хто жив перед нами, і зараз перебуває в Господа.

Яким чудовим є зображення Неба, про яке сьогодні ми почули в першому читанні: «Господь, Бог, краса, доброта, істина, ніжність, всеосяжна любов – нас все це очікує». І ті , хто жили перед нами і спочили у Господі, знаходяться там. І вони проголошують, що були спасенні не за їхні справи – хоча вони робили добро! – Але були спасенні: спасіння належить нашому Господеві, що сидить на престолі; це Він нас спасає, це Він веде нас, як батько, за руку, наприкінці нашого життя в це саме Небо, де знаходяться наші предки. Один зі старців запитує: «А оці, зодягнені в білу одежу, хто вони і звідки прийшли? – Це ті, що прийшли від великої скорботи; вони омили одяг свій і вибілили одяг свій кров’ю Агнця».

Ми можемо увійти на Небо лише завдяки Крові Агнця, Крові Христа. Саме Кров Христова виправдала нас, відкрила нам двері Неба. І якщо сьогодні ми згадуємо про наших братів і сестер, що жили перед нами і зараз знаходяться на Небі, то це тільки тому, що вони були омиті кров'ю Христа. І це наша надія – надія на кров Христа. І ця надія не осоромлює . Якщо ми йдемо по життю разом з Господом, Він ніколи не розчаровує. Він ніколи не розчаровує!

Ми чули в другому читанні, як апостол Іван говорив своїм учням: «Дивіться, яку велику любов дарував нам Отець, щоб ми дітьми Божими звалися! Ми тепер – діти Божі; але ще не відкрилося, ким будемо. Та знаємо, що коли відкриється, ми будемо до Нього подібні, бо ми побачимо Його, як Він є». Бачити Бога, бути подібними до Бога – це є наша надія. І сьогодні, саме в день Всіх Святих і напередодні дня поминання померлих необхідно подумати трохи про надію: про ту надію, яка супроводжує нас у житті. Перші християни зображали надію у вигляді якоря – так ніби життя було на іншому березі, і ми всі прямуємо до нього, тримаючись за канат прив’язаний до якоря ... це прекрасний образ надії! Мати серце, прикріплене до якоря там, де знаходяться наші предки, там, де знаходяться святі, там де є Ісус. Там, де Бог. Це і є надія: та сама надія, що не засоромить. І сьогодні, і завтра – це дні надії.

Надію можна порівняти з закваскою, яка змушує розширюватися душу. Звичайно, в житті є важкі хвилини, але саме з надією душа справляється з ними: вона йде вперед і дивиться на те, що нас очікує. Сьогодні день надії. Наші брати і сестри знаходяться в присутності Бога. Ми теж будемо там, виключно з милості Господа, якщо будемо йти по шляху Ісуса. Апостол, завершуючи каже: «І всякий, що має цю надію на Нього, очищає себе». Надія також очищає нас! Це очищення в надії на Ісуса Христа, робить нас легкими на підйом, змушує нас йти швидко, стрімко. У цей час, перед заходом сонця, кожен з нас може подумати про кінець свого життя: «Яким він буде?». Мій, твій, ваш, ... В один день у всіх нас настане кінець життя, у всіх! Дивимося ми на нього з надією? Дивимося ми на нього з тією радістю, яка виникає з того, що там нас прийме Господь? Таким має бути християнський кінець життя. І це дає нам спокій. Сьогодні день радості, але радості спокійною, тихої, мирної. Подумаймо про кінець життя багатьох наших братів і сестер, що жили перед нами, подумаймо про наш кінець життя, коли він прийде. І подумаймо про наше серце і запитаймо себе: «Куди закинутий якір мого серця?». І якщо він встановлений неправильно, закиньмо його туди, на той берег, знаючи, що надія не осоромлює, бо Господь Ісус Христос не розчаровує.

За матеріалами: http://ru.radiovaticana.va/


Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць