«Війна — це завжди стрес. Це алогічно. Це щось, як мені здається, що перебудовує людину на якомусь генному рівні. Тому ці люди вже потребують відповіді, потребують Божого милосердя, потребують цього зцілюючого дотику. Напевно, руки Місіонерів, — але не тільки Місіонерів Божого милосердя, але кожного священника Української Греко-Католицької Церкви мають це Боже милосердя проливати, щоб зцілювати, давати розраду, поміч. Бо де як не у Бозі, у Церкві людина може це знайти?»

Такими думками ділиться священник Тернопільсько-Зборівської архиєпархії УГКЦ о. Василь Баглей після ІІІ Всесвітньої зустрічі Місіонерів Божого милосердя, що відбулася у Ватикані від 23 до 25 квітня. Окрім о. Василя від Української Греко-Католицької Церкви у ній взяв участь о. Валерій Сиротюк із Чернівців. Окрім того, був також присутній римо-католицький військовий капелан о. Олександр Халаїм. Усі вони, представляючи Україну серед Місіонерів милосердя з усіх континентів світу, були вражені підтримкою та зворушенням, які викликали їхні розповіді та свідчення.

«Ця Хресна дорога України, яка триває, не може тривати вічно. Хресна Дорога не має 140 стацій, вона має лише 14. І вона закінчується. А далі прийде Пасха і Воскресіння. Я дуже вірю і я певен у тому, що так буде і з нашим народом. Буде закінчення усього цього, і воно буде світлим, воскресним. Важливо пережити ці хвилини», — наголошував постійно о. Василь, запрошуючи усіх Місіонерів до молитви та дієвої підтримки українського народу. Серед тих, хто ствердив свою підтримку був також Святіший Отець Папа Франциск під час короткої особистої зустрічі із священниками з України.

Отче, пригадайте, будь ласка, хто такі Місіонери милосердя. Чим вони відрізняються від звичайних священників нашої Церкви?

2016 рік у цілій Католицькій Церкві був проголошений надзвичайним Ювілейним роком, який присвятили темі Божого милосердя — обличчю Божого милосердя. Це надзвичайно важлива та рідна для Святішого Отця тема, яку можна назвати лейтмотивом усього його понтифікату. Папа хоче відкрити світові Бога, ім’я Якого Милосердя. Не тиранія, не деспотизм, не велич, але Милосердя. І це дуже важливо для людини теперішнього світу.

Цей напис: «І поглянув на нього із милосердям» є навіть на гербі Папи. Це своєрідний переспів Євангелія святого Беди Достойного, який таким чином розповідає про покликання Матея. Святіший Отець також часто говорить, що Господь поглянув на нього з милосердям. Саме це стало початком його покликання.

Мені здається, що завданням цього понтифікату, основний меседж, який Папа прагне донести сучасному світові полягає у тому, що Господь є суцільним Милосердям. Це відкриває нові горизонти у житті теперішньої людини.

Отже, Святіший Отець проголосив Рік Божого Милосердя, надзвичайний Ювілейний рік і пізніше надав певним священникам із кожної дієцезії у цілій Католицькій Церкві певні особливі права. Насамперед йдеться про те, щоби бути посланцями Божого милосердя, голосити реколекції та місії, бути свідками Милосердя. Це було дуже ефективно. По цілому світі нас налічувалося близько 1000 осіб. Відтак продовжив певним особам ці повноваження назавжди. Він також дав владу відпускати особливі гріхи, які є зарезервованими за Апостольським Престолом. Місіонери милосердя продовжують здійснювати цю послугу до сьогодні. Водночас Святіший Отець старається формувати нашу спільноту Місіонерів у братній любові, у солідарності, у своєрідному братерстві милосердя. Це дуже цінний та унікальний досвід для цілої Церкви, адже у нас є представники усіх континентів. Це глибоко виражається у нашому спілкуванні.

Що це за зустріч відбулася днями у Ватикані зі Святішим Отцем та хто із священників УГКЦ брав у ній участь?

Це була вже наша третя зустріч від 2016 року. На ній були присутніми близько 400 священників із цілого католицького світу. Окремо хочу відзначити представників Америки та Канади, які від початку війни першими розпочали нам писати. Водночас вони від парафій своїх дієцезій надали велику допомогу через Лицарів Колумба для України. У неділю ввечері, 24 квітня, ми мали із ними окрему зустріч, на якій було понад 50 священників та три єпископи. Україну на цій зустрічі представляв я та о. Валерій Сиротюк із Чернівців. Це була майже двогодинна бесіда, на якій ми свідчили. Я бачив на їхніх очах сльози від наших свідчень про Україну. Вони насправді є надзвичайно перейнятими долею нашої Церкви і долею України під час цієї війни.

Слідкуючи за Вашою фейсбук-сторінкою, можна зробити висновок, що зустріч із Святішим Отцем була не єдиною. Ви також мали інші важливі моменти подорожі до Риму. Що це за моменти та яка їхня мета?

У понеділок, 25 квітня, ми мали особисту аудієнцію із Святішим Отцем. Це було дуже безпрецедентно, тому що архиєпископ Фізікелла, Президень Папської ради сприяння новій євангелізації, окрему увагу присвятив Україні, презентуючи місіонерів. Ми мали нагоду бути дуже близько до Святішого Отця, до кожного із нас він особисто підійшов, коротко поспілкувався, благословив. Хочу також засвідчити, що така безпрецедентна увага була не тільки від Риму чи Ватикану до України, але також й усіх інших місіонерів. На жаль, із України змогли приїхати лише двоє із Греко-Католицької Церкви — о. Валерій Сиротюк із Чернівецької єпархії та я, о. Василь Баглей із Тернопільсько-Зборівської архиєпархії. Також від Римо-Католицької Церкви був присутній о. Олександр Халаїм, військовий капелан.

Ми також мали інші цікаві формаційні зустрічі. Адже завжди зустріч Місіонерів Божого милосердя складається не тільки із спілкування між собою, але з формаційного аспекту. Зокрема ми мали лекцію Президента Папської ради сприяння новій євангелізації архиєпископа Сальваторе Фізікелли. Також відбулася яскрава лекція із обговореннями о. Раньєро Канталамесси, Проповідника Папського дому. Також до формації були залучені професори Григоріанського університету, які пояснили певні аспекти, пов’язані із канонічними правом щодо гріхів, зарезервованих Апостольською Столицею.

Також я мав особисту зустріч із Надзвичайним і Повноважним Послом України при Святому Престолі і Суверенному військовому Мальтійському Ордені паном Андрієм Юрашем, який дуже активно презентує Україну. Це був надзвичайно насичений час, дуже особливий і важливий. Сподіваюся, що він також буде плідним, але цей кредит довіри потрібно буде ще відпрацювати для цілої нашої Церкви.

Яким є основне завдання Місіонера милосердя серед сучасного зраненого війною народу України, на Вашу думку?

Сьогодні перед Місіонерами Божого милосердя в Україні стоять дуже великі виклики. Але не тільки перед ними, але й перед цілою нашою Церквою у цей жахливий і страшний час війни. Дуже багато людей, особливо тих, які пережили окупацію та бачили війну на власні очі, сьогодні є зраненими. Часто у таких людей порушена психіка, присутні безліч післястресових синдромів. Тому тепер для Церкви одним із найосновніших завдань буде дати адекватну відповідь на ці виклики. Також військові, які втратили рідних чи бачили смерть своїх товаришів на власні очі, мусять десь знайти спокій і розраду. Після закінчення цієї війни ми будемо стикатися із цими викликами все частіше — з викликами, пов’язаними із травмами серця, психіки, усього внутрішнього світу, як у військових, так і в цивільних. І це буде надскладне завдання — дати на ці виклики адекватну відповідь, покрити, як каже Папа Франциск, покривалом милосердя ці скривджені душі. Прошу вже віднині у Бога проводу, сили і розуміння як це робити, бо внутрішній світ людини є надзвичайно тонким. Я вже стикаюся в Україні із переселенцями, із тими людьми, які пішли до війська, з їхніми родинами. Вони хочуть отримати цю відповідь.

Війна — це завжди стрес. Це алогічно. Це щось, як мені здається, що перебудовує людину на якомусь генному рівні. Тому ці люди вже потребують відповіді, потребують Божого милосердя, потребують цього зцілюючого дотику. Напевно, руки Місіонерів, — але не тільки Місіонерів Божого милосердя, але кожного священника Української Греко-Католицької Церкви мають це Боже милосердя проливати, щоб зцілювати, давати розраду, поміч. Бо де як не у Бозі, у Церкві людина може це знайти?

Ці виклики справді сьогодні стоять перед нами. І треба просити у Господа, аби давав нам адекватності, сили і вміння, щоб Він діяв через нас, зцілюючи ці рани.

Про що Ви мали нагоду поспілкуватися особисто із Святішим Отцем?

Особисто спілкуючись із Святішим Отцем, я просив його про благословення і молитву для України. У цьому він мене запевнив, сказавши, що він завжди молиться за Україну, за наш страждаючий народ, із яким він та уся Церква також співстраждають. Так, ми маємо певні інсинуації, у яких, можливо, інші люди «забивають кіл», як кажуть у народі, між нами та Святішим Отцем. Скажу вам інше: такої безпрецедентної підтримки, як ми маємо сьогодні від Риму, ми, напевно, не мали ніколи. Йдеться тут не тільки про Ватикан чи Папу. Я побачив це в усій Італії, де люди нам щиро співчувають, моляться та переживають. Було чути розмови між італійцями на вулиці, у кафе чи в метро, у яких вони говорять про Україну, як вони переживають чи просять.

Можливо, Ви маєте нагоду поділися певними історіями чи свідченнями дії Божого Милосердя через Вас вже упродовж цієї війни.

Одного разу до мене підійшов один місіонер з Литви. Ламаною російською мовою він мене запитав: «Де ви берете стільки сили? Ми дивуємося вами! Ми дивуємося Вашій Церкві та Вашому народові. Де ви берете стільки сили? Хіба Боже милосердя тут діє. Хіба Бог дає вам стільки сили, бо по-людськи це зрозуміти нереально». Мене це так вразило.

Будучи у Ватикані, я також спілкувався з офіцером тамтешньої жандармерії. Це був військовий зі зброєю, людина зі стальними нервами. Але коли він почув, що я з України, він розплакався. Я бачив це на власні очі. Він запитав мене, чи я з Польщі. А я кажу: «Ні, я з України». У нього наповнилися очі сльозами і він каже: «Ми молимося за вас. Ми з вами. Ви не самі. Скільки можемо, ми вам допомагаємо». Такі речі і такі свідчення у Римі дають багато-багато надії, що з нами не тільки європейська спільнота та увесь світ. Але з нами насамперед Господь Бог. Ця Хресна дорога України, яка триває, не може тривати вічно. Хресна Дорога не має 140 стацій, вона має лише 14. І вона закінчується. А далі прийде Пасха і Воскресіння. Я дуже вірю і я певен у тому, що так буде і з нашим народом. Буде закінчення усього цього, і воно буде світлим, воскресним. Важливо пережити ці хвилини. Адже кажуть, що завжди найтемніше перед світанком. Я певен, що у нас все буде добре. Ця Хресна дорога, якою ми йдемо, нас трансформує, зліпить із нас іншу націю — монолітну і з цілісними здоровими цінностями та горизонтом. Цей народ пройде якусь внутрішню фільтрацію. Насправді, ми не знаємо чому, ми не знаємо чому це відбувається саме із нами. Колись на Страшному суді може ми побачимо цей замисел. Так, нас болить вже тепер, це нелегкий час для України. Хресна Дорога завжди є страшна, але потім приходить ранок, приходить Пасха, радість і мир. Ці слова Господні «Мир усім» ми не сприймали так, як робимо це сьогодні. Я в це вірю. І саме такої віри я усім вам бажаю.