Церква потребує радісних священиків, вірних Христові та Божому людові. Це відкреслив Папа Франциск, проповідуючи під час Святої Меси з освяченням мира, яку від очолив у Великий Четвер, 17 квітня 2014 р., вранці, в базиліці Святого Петра у Ватикані, у якій зі своїм єпископом єдналося духовенство Римської дієцезії.

Звідки походить радість священика? Ось таке запитання Святіший Отець поставив всім священикам світу, наголошуючи на тому, що ця радість є не лише добром священика, «але й усього народу Божих вірних». Священик, за його словами, є надто малим перед обличчям незмірного дару, отриманого під час рукоположення.

«Священик є найубогішим з-поміж людей, якщо Ісус не збагатить його Своїм убозтвом, він є найнепотрібнішим слугою, якщо Ісус не назвав би його своїм другом, найбільш нерозумним між людьми, якщо Ісус не навчає його терпеливо, як св. Петра, найнезахищенішим з-поміж християн, якщо Добрий Пастир не скріплюватиме його серед отари. Ніхто не є меншим від священика, полишеного на власні сили», – наголосив Наступник святого Петра, додаючи, що саме з цієї незначності «приймаємо нашу радість. Радість у нашій малості».

Папа окреслив три характеристики священичої радості: «Це радість, яка намащує, а не вчиняє нас єлейними, пихатими, самовпевненими; це радість, яка не псується; це місійна радість, яка поширюється на всіх та всіх притягає, починаючиіз зворотного боку, від отих найвіддаленіших». Пояснюючи, він зазначив, що це радість від помазання, оскільки випливає із глибини серця, таїнственно переміненого у Святій Тайні священства, вона є відлунням цього помазання. Вона нетлінна, до неї «ніхто не може нічого додати і нічого не можна в неї забрати», хоч вона може бути приспана гріхом та житейськими турботами. А те, що ця радість є місійною, означає, що вона тісно пов’язана із святим Божим людом, ввіреним пастирям, який її оберігає.

«Також і в хвилинах смутку, коли здається, що все огортає пітьма, а на нас напосідає запаморочення самотності, у нудні та сповнені апатії хвилини, які іноді огортають нас в священичому житті, через які й мені довелося проходити, – зауважив Святіший Отець, – навіть і тоді Божий люд здатний оберігати радість, здатний захистити тебе, обійняти, допомогти відкрити своє серце та віднайти оновлену радість».

Цю радість, за словами Папи, оберігають та захищають також «три сестри»: убогість, вірність та слухняність. «Священик убогий на чисто людську радість, – сказав проповідник, – адже він багато чого зрікся. Але тому що є бідним, то віддаючи так багато іншим, він повинен просити свою радість у Господа та у вірного Божого люду. Не повинен сам її шукати. А ми знаємо, що наш народ є дуже щедрим у вдячності священикам за найменший жест благословення, а особливо, за Святі Таїнства. Багато-хто, говорячи про кризу священичої ідентичності, забувають про те, що ідентичність вимагає приналежності. А тому, не існує ідентичність, отже, і радість життя, без активної та зобов’язуючої приналежності до вірного Божого люду».

Текст із сторінки http://uk.radiovaticana.va