Реформи — з конвеєра
  • Срд, 19/12/2012 - 16:40

Тільки-но підписаний Закон «Про свободу совісті та релігійні організації», який повертає нас на початок 1990-х років, уже потребує змін

 

Відносини нинішньої влади з релігійними конфесіями в Україні із самого початку склалися не дуже вдало. Приблизно рік після обрання Президент Віктор Янукович узагалі не зустрічався зі Всеукраїнською радою церков і релігійних організацій (ВРЦіРО). А на офіційних заходах, ушануванні дат керівників країни часто можна було побачити в оточенні представників лише однієї церкви — Української православної церкви Московського патріархату.

 

Згодом ситуація почала поступово змінюватися. Глава держави нарешті почав зустрічатися із ВРЦіРО і запрошувати представників основних церков на публічні заходи. Остання така зустріч із ВРЦіРО, наприклад, відбулася в середині жовтня, а спільне вшанування жертв голодоморів владою і релігійними діячами — наприкінці листопада цього року.

 

Проте у владно-церковних взаєминах останнім часом намітилася ще одна проблема. Нещодавно Віктор Янукович підписав законопроект №10221, який, крім іншого, запроваджує резонансні зміни до Закону «Про свободу совісті та релігійні організації». Зокрема, на думку експертів, ускладнює реєстрацію релігійних організацій. Це пов’язано із запровадженням двох не узгоджених між собою процедур, необхідних для набуття статусу юридичної особи, — реєстрації статуту релігійної організації (у Мінкультури чи обласних держадміністраціях) та її державної реєстрації (в органах Укрдержреєстру).

 

Крім цього, закон надає право контролю за діяльністю релігійних організацій широкому колу державних органів влади. Серед них — органи прокуратури, Міністерство культури, інші міністерства та відомства, місцеві державні адміністрації та, як і раніше, органи місцевого самоврядування. Поспішно ухвалені новації позбавлені чітких меж компетенції згаданих органів влади та дозволених способів реалізації їхніх контролюючих функцій.

 

Як зазначають в Інституті релігійної свободи, ухваливши такі зміни, парламентська більшість проігнорувала позицію релігійної спільноти та домовленості, досягнуті ВРЦіРО з автором проекту — представником Президента в парламенті Юрієм Мірошниченком та його розробником — Міністерством юстиції України в особі першого заступника міністра Інни Ємельянової. Більше того, Віктор Янукович підписав законопроект, незважаючи на свою обіцянку, дану главам церков і релігійних організацій, що до законодавства не вноситимуть змін у разі відсутності їхньої консенсусної підтримки з боку конфесій.

 

Але... Одразу після того, як з’явилася інформація про вердикт Януковича, з’явилася і ще одна новина: Президент вимагає негайно внести до тільки що підписаного закону зміни, які мають поглибити свободу віросповідання. І навіть доручив Кабміну підготувати з участю релігійних організацій сприятливі умови для їхньої діяльності. Що це все означає? Які небезпеки мають зміни до Закону «Про свободу совісті та релігійні організації»? Яка ситуація на сьогодні? Говоримо із представниками церков та експертами.

 

КОМЕНТАРI

 

«НАШЕ ЗАКОНОДАВСТВО ПРАГНЕ ВІДПОВІДАТИ НЕ ТАК ЄВРОПЕЙСЬКИМ СТАНДАРТАМ, ЯК РОСІЙСЬКИМ ФОРМАМ»

Людмила ФИЛИПОВИЧ, доктор філософських наук, професор, завідувач відділу проблем релігійних процесів в Україні Інституту філософії ім. Г. Сковороди НАН України:

— Ми не знаємо всіх причин і підводних каменів щодо ухвалення парламентом і підписання Президентом цього закону. Раніше до глави держави зверталися представники релігійних і громадських організацій із проханням накласти вето на закон, який було ухвалено за поданням представника Президента у Верховній Раді паном Мірошниченком, причому у прискореному варіанті. Але релігійне середовище — це середовище, яке не любить швидких змін, потрібен час, щоб воно звикло до певних умов свого існування. За ці 20 років (після ухвалення попереднього базового закону і прийняття Конституції) релігійне життя в Україні якось стабілізувалося. Тому появу змін у законі всі церкви і релігійні організації сприйняли як небезпеку порушення балансу між різними конфесіями, церквами, релігіями. Експерти оцінюють ухвалені доповнення як своєрідний крок назад від ситуації, коли для релігійних організацій було створено найкращі умови, хоч вони і не були ідеальними. Залишалося багато проблемних питань, наприклад ті «ножиці», які існують між Законом «Про свободу совісті та релігійні організації» і Законом «Про освіту», а також безкінечні надання і забирання пільг в оплаті комунальних послуг релігійним організаціям. Нинішні пропозиції майже повертають нас на початок 1990-х рр.

Дуже схоже на те, що наше законодавство прагне відповідати не так європейським стандартам, як російським формам. Фактично сьогодні в Україні введено режим взаємин між суспільством і релігіями, державою і церквами, дуже схожий на російську модель. Російська влада виразніше описала і конституювала свої відносини з релігійними організаціями. Ситуація в Росії свідчить про те, що там є одна домінантна церква, яку визнано державою і яка співпрацює з цією державою, а всі решта — в упослідженому стані. В Україні інша ситуація. У нас немає такої єдиної сили, якою для Росії постає Російська православна церква. У нас навіть багатоманітність православних гілок значно ширша. До того ж українці ментально, культурно, історично — зовсім інший народ. Це не росіяни.

Проблема в тому, що внесені додатки не пророблено, тому вони виглядають як певні декларації, що не підтримані детальним розписом усіх необхідних кроків. Ці кроки мають робитися як збоку державних органів влади, яким тепер надано функцію контролю, так і з боку релігійних організацій, які мають прийняти ці нові положення для виконання. Держава пропонує виступати домінантним, контролюючим органом релігійного життя нашої країни. Гадаю, церкви проявлять певну солідарність (вони і досі проявляли) і оберуть якусь спільну стратегію і тактику своїх взаємин із державою. Але на моє глибоке переконання держава закладає міну уповільненої дії у своїх відносинах із 70% людей, які позиціонують себе як віруючі. Тому що прийняття цих додатків викликало надзвичайне занепокоєння серед усіх релігійних організацій, церков, віруючих.

Перед будь-яким керівником постає питання — яку обрати стратегію? Вона коливається між двома екстремумами: ліберальним або консервативним баченням. Гадаю, нинішня влада обрала другу лінію поведінки. Оскільки наше суспільство розбалансовано, вона думає, що тільки сильною рукою можна утримати ситуацію під контролем. Важко сказати, яка стратегія є на сьогодні рятувальною для нашою держави, але я завжди була прихильником демократичного суспільства. Я покладаю величезні надії на самоорганізацію українського суспільства. І те, що останніми роками церкви постали як самоорганізуюча спільнота, якій непотрібні ніякі вказівки, свідчить, що наше суспільство готове жити інакше.

 

«ЦЕРКВИ ТА РЕЛІГІЙНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИЯВИЛИСЯ КРАЙНІМИ»

Отець Євстратій (ЗОРЯ), єпископ Української православної церкви Київського патріархату:

— Підписання змін до закону про свободу совісті та релігійні організації є прикладом відсутності повноти державно-церковного діалогу та недостатньої дієвості існуючих механізмів для його здійснення. Звісно, діалог відбувається, і механізми для його проведення існують. Варто зауважити, що ми доносимо думку конфесій об’єднаних у ВРЦіРО, яка представляє 95% релігійної мережі України: основні віросповідні напрямки й деномінації. Тож, ми представляли консолідовану думку щодо цього законопроекту, але її, на жаль, не врахували. Це свідчить про те, що механізм десь не спрацьовує.

Вочевидь, це розуміють і з боку Президента України. Одразу після оприлюднення рішення про підписання змін до закону, глава держави дав доручення Кабінету Міністрів підготувати разом із конфесіями погоджені виправлення ухвалених змін та того становища, яке склалося. Варто нагадати, ще 2010 року Президент проголосив впровадження адміністративної реформи, яка передбачає внесення змін до понад чотирьох десятків законів, і закон про свободу совісті є лише одним із них.

Враховуючи зрозумілу нестабільність при зміні скликання парламенту, питання змін до відповідного закону, могло б залишитися нерозв’язаним. Тому Президент вирішив підписати цей скандальний, на нашу думку, законопроект. Але минулого тижня за участі представників церковно-релігійних організацій вже відбулися збори робочої групи у Міністерстві культури. Ми обговорювали це питання та прийшли до спільної думки: найперше і найшвидше, що можна і потрібно зробити на даному етапі — доопрацювати законопроект, який буде подано на розгляд Верховної Ради від Кабміну, що стосувався б виключно питання церковно-релігійних організацій і, по суті, повертав закон про свободу совісті до редакції, яка була чинна до внесення змін. Такий законопроект буде доволі просто й швидко підготувати, бо в нас вже є концептуальні напрацювання того, що б ми хотіли бачити у цьому законопроекті.

Далі ми можемо приступати до більш глибоких речей. Рада церков вже тривалий час просить прийняти концепцію державно-церковних відносин, яка стала б законодавчою базою, як, наприклад, концепція внутрішньої й зовнішньої політики, чи оборонна концепція. Такі концепції існують в окремих сферах державної діяльності — відповідне законодавство має бути й у сфері свободи совісті. Це б слугувало задля вдосконалення відносин та поліпшення ситуації із реалізацією конституційного права на свободу совісті, дій і віросповідання. Ми сподіваємося, що зрештою нас почують.

Також ми покладаємо надію на співпрацю із депутатами у парламенті. Ми вже спілкувалися з представниками різних фракцій і висловлювали їм свої побажання щодо того, як налагодити співпрацю. Сподіваюся, що ми отримаємо певний відгук, і вони розроблять певний сталий механізм співпраці із ВРЦіРО. Таким чином, коли у ВР будуть вносити ті чи інші законопроекти, які зачіпають питання совісті чи віросповідання, парламентарі будуть ясно проінформовані щодо позиції ВРЦіРО, пропозицій окремих конфесій та експертів щодо запропонованих нововведень. Депутати зможуть інформувати своїх колег по фракціях й підтримувати корисні законопроекти, а шкідливі, як той, про який ми говоримо, відкидати або змінювати на краще.

Зрозуміло, для кожного бюрократа-чиновника що уніфікованішими є процедури, то кращий закон. Вони хотіли підвести усіх юридичних осіб під одну процедуру й уникнути різноманітності чи різночитання та забезпечити контроль над процесом через відповідну реєстраційну службу Мін’юсту. Утім, церкви й релігійні організації є специфічним видом юридичних осіб. Їх не можна підганяти під один стандарт із іншими юридичними особами.

Коли виник цей законопроект, виявилася певна неузгодженість. Спочатку через те, що ми ведемо діалог через Мінкульт, а закон готувало Міністерство юстиції. Після голосування в першому читанні ми почали спілкуватися з усіма: депутатом Мірошниченком, Міністерством культури, Міністерством юстиції й погоджувати пропозиції, які мали розглянути у другому читанні. Проте оскільки парламент мав інші справи, а термін його роботи добігав кінця, хтось у Раді вирішив, що треба встигнути проголосувати цей законопроект до кінця каденції, інакше подальша доля законопроекту була б невідомою.

Ми стали заручниками необхідності проголосувати цей законопроект, і його було проголосовано за одну хвилину без другого читання. Інакше адміністративна реформа не могла працювати. Неузгодженість між різними гілками влади та представниками держави призвела до того, що церкви та релігійні організації виявилися крайніми й постраждали від ситуації, яка склалася. Гадаю, що це і для конфесій, і для представників держави на різних рівнях буде певних уроком: такими питаннями не можна легковажити. Державі потрібно уважніше і фахово підходити до державно-церковного діалогу та розв’язання в законодавчому полі питань, пов’язаних із свободою совісті.

 

«ЦЕЙ ЗАКОНОПРОЕКТ НЕ ВРАХУВАВ УЗГОДЖЕНУ ДУМКУ ВРЦіРО, ХОЧА ВРАХУВАТИ ОБІЦЯЛИ»

Отець Георгій (КОВАЛЕНКО), єпископ Української православної церкви:

— Українська православна церква занепокоєна ускладненням процедури реєстрації, яка передбачається новим законодавством. Ми сподіваємося, що робота над поліпшенням законодавства буде продовжуватися. На жаль, цей законопроект не врахував узгоджену думку Всеукраїнської ради церков та релігійних організацій, хоча врахувати обіцяли. У церкви є свої бачення, про яке Господь ще в Євангелії сказав: кесарю кесарєво, а Богу Богово. Ми будемо жити за тим законодавством, яке є, водночас, працюватимемо над його вдосконаленням.

 

«ПОДАТКОВИЙ ТИСК І ЛОЯЛЬНІСТЬ»

Отець Ігор (ІСІЧЕНКО), єпископ Української автокефальної православної церкви:

— Підписання цього закону відображає тенденцію сучасного уряду України, коли запроваджується політика протекціонізму і така система законодавства, яка давала б змогу регулювати податковий тиск на різні конфесії залежно від рівня їхньої лояльності до влади.

Іван КАПСАМУН, «День»


Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць