Настало Різдво. Саме зараз у наших думках і серцях з новою силою звучить питання: що означає особисто для нас подія, яка відбулася 2000 років тому у Вифлеємі Юдейському та змінила історію?

«Утіште, утіште народ мій, каже ваш Бог. Промовляйте Єрусалимові до серця й вістіть йому, що скінчилась його служба, спокутувано його несправедливість, бо він прийняв з руки Господньої удвоє за всі його злочини!».
Ісая 40, 1-2

«Ісус мовив до нього: «Істинно, істинно кажу тобі: Коли хтось не вродиться з висоти, не бачити йому Божого Царства.».
Іван 3,3

Ми повинні розгребти лавину прекрасних слів і добрих почуттів, в яких у цей період потопаємо, і спробувати всерйоз запитати себе, чи вражає - і якщо так, то якою мірою - нас сьогодні це народження. Під час Адвенту Іван Хреститель представляє нам Ісуса як сповнення Радісної звістки. Він - утіха, що стала плоттю, яку можна торкнути рукою. Іван оголошує, що тепер втіха - вже не сповіщення майбутнього звільнення, а безсумнівна впевненість.
Ісус тут, серед нас, як дар і присутність Бога, видимий прояв Його любові до нас.

Сьогодні, як і тоді, до нас звернене питання: чи довіряють наші серця і розум цій присутності, чи знаходять у ній розраду?

Новий світ; Царство Боже. Щоб зуміти його прийняти, зуміти його побачити, ми повинні народитися заново.
Нічого цього ми не зрозуміємо, якщо не станемо новими, вільними людьми - а значить, здатними прийняти нове.

Дозволити Різдву перевернути наше життя - означає бути в змозі відродитися і почати все спочатку, з довірою, рішучістю, з чітким усвідомленням відповідальності, покладеної на нас цим новим народженням. Страх, підозрілість, нездатність повірити в те, що інша людина може змінитися, що я можу змінитися, що любов може відродитися, що розрада -  не химера - все це іноді нас долає і паралізує. Це смертна тінь і рабство у сатани.

Але ми належимо Христу: тому, подібно Івану Хрестителю, ми хочемо кричати про те, що наше рабство закінчилося. І що ми готові і прагнемо народитися знову і знову, силою Його любові, міццю Його Духа.

Християнські спільноти на Святій Землі, в Сирії і взагалі на Близькому Сході, проходять зараз через суворі випробування. Сім'ї та  монаші громади страждають від воєн, гонінь, відкинення і самотності. У нас немає матеріальних засобів допомогти всім, і ми відчуваємо себе безсилими. А що ще небезпечніше, то це поширення недовіри до майбутнього, бажання все кинути і піти, не вірити більше нічому і нікому.

Книга втіхи Ісаї, що живить нашу молитву в цей період, містить у собі також і пісні страждаючого Слуги Господнього. Розрада і надія не відміняють страждань і болю, проте позбавляють їх влади над нами. Смерть і руйнування нинішніх днів не вбивають нашу волю до життя і бажання відродитися.

Ходімо до Вифлеєму й подивимося, що там сталося те, про що сповістив нас Господь (Лк. 2, 15).

Настало Різдво. Всім жителям Святої Землі і тим, хто з усіх куточків планети дивиться на нас, бажаю від свого імені та від францисканців Святої Землі: не піддавайтеся поразкам, і нехай ще раз вас захопить любов Божа і живе бажання, конкретне прагнення почати все спочатку, за будь-яку ціну .

Нам потрібно, необхідно піти до Вифлеєму й побачити, що сталося з нами: ми заново народилися, ми знову здатні посміхатися і бути щедрими.

Бажаю всім щасливого Різдва.

Брат П`єрбаттіста Піццабалла, OFM
Кустодій Святої Землі

За матеріалами baznica.info