Роль громадських організацій у впровадженні гендерної ідеології в освіті
  • Пон, 03/10/2022 - 15:41

Ратифікована 20 червня 2022 року Верховною Радою України та підписана 21 червня Президентом Володимиром Зеленським “Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами” передбачає співпрацю держави з неурядовими організаціями в питанні впровадження гендерної політики, в тому числі в освіті (ст.ст. 9, 13 Конвенції). Є очевидним вплив гендерних громадських організацій в освітній сфері, зокрема в діяльності антидискримінаційної експертизи шкільних підручників. Відомо, що Державна служба якості освіти в Україні готує акредитацію представників громадського сектору для “громадського аудиту” закладів освіти. Також помітною стає співпраця гендерних організацій з органами управління освітою для проведення зустрічей, вебінарів, бесід з учасниками освітнього процесу.

З огляду на все вищезазначене, вважаємо за потрібне застерегти батьків учнів щодо негативного впливу діяльності певних ГО на здоров’я їхніх дітей та окреслити важливі критерії “відбору” неурядових організацій для можливої співпраці з закладами освіти. Нагадуємо, що, згідно з чинним освітнім законодавством та Сімейним Кодексом України, найпершими вихователями дітей у питанні фізичного, психологічного, психічного здоров’я та морально-духовного розвитку є батьки або законні представники. Не школа, політичні партії чи громадські організації (як то було за радянського союзу). Батьки мають право впливати на освітній процес, контролювати викладання навчального матеріалу, забороняти різного роду бесіди будь-кого з власними дітьми в стінах закладу освіти. Без батьківського дозволу адміністрація освітнього закладу взагалі не має права проводити будь-які зустрічі учнів із неурядовими організаціями.

Тож, пропонуємо всім учасникам освітнього процесу принципові питання, що мають ставитися до діяльності громадських організацій, які працюють в сфері освіти та мають на меті проводити різного роду заходи в закладах освіти.

  1. Політично-ідеологічна незаангажованість. Громадська організація, яка має на меті працювати з дітьми в школах, не повинна пропагувати які б то не були політичні погляди чи ідеології. В тому числі фемінізм, що є світоглядом певного суспільного руху. Громадські представники не мають права нав’язувати учням власні позиції щодо бажаного для них соціального устрою, неіснуючих політико-правових норм та “гендерної рівності” (виходу за межі визначень “чоловік-жінка”, до “гендерного багатоманіття”) – не можуть пропагувати гендерну ідеологію.

 

  1. Ставлення до ЛГБТ-руху. Важливо розпізнати, чи є представники неурядової організації прихильниками політики ЛГБТ: чи вважають гомосексуалізм (лесбійство) і трансгендерність нормою, чи беруть участь у “прайдах”, чи підтримують трансгендерні переходи (зміна статі), який психологічний супровід можуть надавати підліткам із “гендерною дисфорією” (гей-афірмативний чи психологічну допомогу у вирішенні проблеми – у даному випадку важливе друге). Позитивні відповіді на дані питання є перешкодою для допущення громадян на зустрічі зі школярами.

 

  1. Щодо статевого життя, сексуального розвитку підлітків та контрацепції. Громадська організація, що має на меті працювати з учнями щодо фізіології та статевого життя, обов’язково повинна мати не “експертів-любителів”, а фахівців-медиків, які можуть кваліфіковано відповісти на інтимні питання. По-друге, дітям потрібно викладати повну і правдиву інформацію щодо негативного впливу контрацепції на репродуктивне здоров’я. Громадські активісти не мають права нав’язувати дітям власну “контрацептивну ментальність” (презерватив та аборт – не вирішення питання ранньої вагітності неповнолітніх, а негативний підхід у вихованні статевої відповідальності підлітка). Основне завдання у сфері психосексуального здоров’я – не нашкодити дитині, а виховати її зрілу (асертивну) свідомість у налагодженні міжстатевих відносин. По-третє, наразі “модні” розмови на тему сексуального життя розвитку повинні відбуватися лише з фахівцями у сфері сексології та сексопатології, а не з будь-ким, хто вважає себе психологом. До того ж, потрібно детально знати науково-методологічну платформу такого фахівця та його можливі зв’язки з ЛГБТ-рухом.

 

  1. Сприйняття духовно–моральних, християнських цінностей. Представники неурядових організацій не мають права поширювати серед учнів атеїстичні погляди, відкидаючи віру, заперечуючи релігійні основи, Бога та природне право. Кожний громадянин має свободу віросповідання та релігійного світогляду. Тому громадські активісти на зустрічах із учнями повинні ставитися до релігії, християнства в тому числі, терпимо і з повагою, розуміючи важливість виховання духовно-моральних цінностей у дітей, в тому числі християнських. Незважаючи на те, що школа і Церква є розділеними, неприпустимим є відкритий негативізм щодо християнства, як то пропагується у феміністичному та ЛГБТ-рухах. Особливо турбують деструктивні закиди цих рухів на шкільних уроках з тем: толерантності, булінгу, етики, “культури добросусідства”, – де Бог і Церква характеризуються як вкрай негативні й тоталітарні. Пошана до культурної і християнської спадщини українського народу – фундамент для виховання майбутнього української держави.

 

  1. Ставлення до батьківства, материнства, сім’ї. Сьогодні вкрай гостро постала проблема існування інституту сім’ї та батьківства, які зазнають постійних нападів з метою руйнування підвалин, з боку різних політичних ідеологій, феміністичного та ЛГБТ в тому числі. Свідченням чому є ратифікація Стамбульської конвенції, яка називає сім’ю джерелом насилля, а чоловіка – насильником над жінкою. Тому найбільше турбує виховання сімейних цінностей, відповідального батьківства й материнства у школярів. Освіта стає полем боротьби за сім’ю в Україні, саме в школі закладаються ті світоглядні наративи, які допомагають дітям будувати міцні сімейні відносини з протилежною статтю та виховувати своїх дітей у любові. Кожен учасник освітнього процесу має бути свідомий, що несе відповідальність за національну безпеку держави. Тому кожна громадська організація, яка заходить до закладу загальної середньої освіти, повинна нести учням ідеальний образ – повноцінної сім’ї, шлюбу чоловіка і жінки за статтю, відповідальне виховання дітей – а не розповідати дітям про “різноманітні нестереотипні гендерні ролі”, множити самотніх матерів, плекати ненависть до батьків, називати батьків “партнерами”, нівелювати значення шлюбу, формувати безвідповідальне ставлення у любові заради фізіологічного та психологічного задоволення. Дане питання – наріжний камінь всієї сучасної освіти України.

Отже, беручи на себе відповідальність за виховання дітей, адміністрація школи, вчителі, батьки, шкільні психологи, соціальні працівники мають верифікувати (перевіряти) кожну громадську організацію, кожного психолога, кожну особу, що приходять на зустріч із учнями. Мають бути досліджені: психологічний та емоційний стан (особа не повинна мати комплексів, невилікуваних травм, “тригерів”, неповажного ставлення до іншої думки, упереджень стосовно християнства, нетерпимості; не може бути зверхньою до дітей та поверховою щодо теми); ґрунтовні знання особи з зазначеної теми зустрічі (її освіта, дипломи, курси, спеціальне навчання, практична реалізація тощо). І найважливіше – особа повинна мати педагогічне бачення, якщо не педагогічну освіту – повинна дотримуватися педагогіки ведення бесіди з учнем, розуміти вікову психологію учня. Без цього неприпустимим є допущення до дитини особи, навіть висококваліфікованої в своїй сфері, навіть з ООН, чи з ЮНІСЕФ.

Дитина – її здоров’я та навчання як цілісної особистості – передусім.

Олеся Горгота, кандидат філософських наук, правознавець, управлінець навчальними закладами