Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Вівторок сиропусного тижня

Євангеліє

Лк. 22, 39–42; 45–23, 1

«Тільки хай не Моя, а Твоя буде воля»

Деколи в нашому християнському житті ми зберігаємо ту ж саму поставу, яку маємо в світі, де ми часто навчаємося грати ролі: керівника на підприємстві, роль батька-матері, члена якоїсь організації. І тоді ми приходимо до церкви, де замість спілкування і зустрічі з Богом так само починаємо грати якусь роль: доброго християнина або грішника. Але Бог дивиться на серце людини, Він добре знає нас і не потребує, щоб ми себе обливали болотом або щоб ми себе відбілювали. Бог чекає, щоб ми жили в правді, тоді наше духовне життя буде ефективним.

Бачимо, що Христос без страху говорить Отцеві те, що в Нього на серці: «Отче, коли Ти хочеш, віддали від мене цю чашу!» Значить, каже: «Отче, якщо хочеш», з готовністю прийняти, що воля Отця може бути інша. Але Ісус возносить Богові це прохання без страху, що Отець про Нього подумає. Так і ми в своєму житті не повинні мати страху просити Бога, подякувати Богові, не біймось зауважити свої недоліки, вади, пристрасті… Все, що нас турбує. Бог не потребує, щоб ми грали перед ним роль, але очікує щоб ми стали перед ним такими, як ми є.

Апостол

Юди 1, 1–10

«Згодом віддав на погибель тих, які не вірували»

Нас може дивувати, як Бог може віддавати когось на погибель. Звичайно в Старому Заповіті і на початку Нового дуже сильно плекалася свідомість віри в єдиного Бога. Було глибоке розуміння, що без Бога нічого не стається. Бог стоїть за кожною подією нашого життя. Коли ми кажемо, що Бог когось віддав на погибель, то не тому, що Бог засудив і віддав, але дозволив, бо людина сама прийняла таке рішення, так жити, так чинити.

Бог не зважаючи на Свою всемогутність завжди залишає нам свободу. І коли ми вибираємо зло і відходимо від Бога, це падіння позбавляє нас не тільки буття з Богом, але й позбавляє нас радості життя людського, земного. Бачимо, якщо людина відходить від Бога, яка вона стає в своєму людському житті, спілкуванні, людина деградує. Лише з Богом людина може ставати повноцінною, правдивою людиною.

Тому Бог нам допускає різні ситуації, часом трудні, коли ми віддаляємось від Бога, щоб вони нас трохи збудили, коли ідемо на погибель, коли ми опиняємося в ситуації богозалишеності. Кожен з нас в якісь мірі посмакував життя без Бога через свої прогрішення і гріхи. Тепер маємо цей досвід врахувати і ніколи не повертатися до того найтяжчого з можливих станів – життя без Бога!

+Венедикт