Світлий вівторок

Лк. 24, 12–25: «Чи не палало наше серце в нас у грудях, коли Він промовляв до нас..?»

Бачимо, що подія Воскресіння так вплинула на всіх, що вони були приголомшені та повністю перейнялися нею. Двоє учеників, які йшли до Емаусу і так емоційно про розмовляли  – що ж сталось? Їхні емоції настільки «затуляли» їм очі, що вони не зуміли впізнати Христа, Який прийшов до них.

Як це подібно до кожного з нас! Часто станеться якась подія в нашому житті, якась ситуація в Церкві, в суспільстві, тоді ми починаємо говорити: «Чи ти бачив, як то було, як то сталось, як він сказав, як він повівся?» Як емоційно ми це переживаємо! Саме тому ми не готові побачити Господа, який стоїть за тим. Дуже важливо придивитися і запитати себе: «Що цією подією, цією ситуацією Бог хотів до мене сказати?» Бо ж Бог промовляє до нас кожною ситуацією і кожною подією в нашому житті. Спробуймо відкинути свої емоції і вслухатись, що Бог говорить нам через це?

Апостол

Ді. 2, 14–21

«Я виллю мого Духа на всяке тіло»

Життєві обставини показують, що ми в одних ситуаціях можемо дати собі раду, в інших не можемо. В одних ситуаціях тримаємо себе в руках, а в інших безпомічно падаємо. Бачимо скільки разів ми робили різні постанови, наміри щось змінити, досягнути, але бачимо, як нам це не є легко. А все тому, що часто ми уповаємо лише на себе і на свої сили і не розуміємо, що «без Бога ні до порога».

Без Божої помочі, без сповнення силою Духа Святого не можемо творити щось добре, щось божественне. Тому завжди звертаймось до Господа, щоб давав нам Духа, молімося, щоб сповняв нас Духом Святим. І тоді в Бозі нічого не є неможливим. Дух Святий сповнює людину силою і міццю до великих речей, які на перший погляд здавалися б неможливими.

+Венедикт