Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом
  • Чтв, 15/10/2015 - 00:00

Четвер двадцятого тижня

Євангеліє

Лк. 7, 17–30

 «…Ти той, Хто має прийти, чи іншого нам ждати?»

 Іван Предтеча був дуже близький до Спасителя, бо звіщав Господа, вказував на Того, «кому він недостойний розв’язати взуття».

 І бачимо, що через своє праведне життя, праведну поставу, перетерпів, був замкнений у в’язниці. І зрештою, в цього Івана, який так чітко вказував на Спасителя, у якийсь момент з’являється сумнів, чи ж Він той, Хто має прийти? Це нам показує важливий аспект людськості, людськості, яку теж посідали святі. Часто, коли ми думаємо про святих, вважаємо, що вони були позбавленні людськості, але вони, як і кожна людина, переживали моменти сумнівів, знеохоти, розчарувань, упадків.

 

Тому приклад Івана Предтечі показує нам, що коли ми переживаємо непрості ситуації свого життя, то ніколи не маємо знеохочуватись, але завжди бути щирими перед Господом. Як бачимо, Іван Предтеча був щирий – він через своїх посланців одразу висловив Господу, що мав на серці сумніви.

 І такої щирості Бог від нас потребує. Він не хоче, щоб ми грали перед ним роль праведників чи грішників. Бог хоче зустрітись з нашим реальним «я».

Апостол

Фл. 3, 1–8

«Я все втратив і вважаю все за сміття, аби Христа придбати»

У житті ми багатьма речами клопочемось, будуємо плани, чогось досягаємо, залишаємо і здобуваємо інше, і так триває усе наше життя. Апостол називає це все сміттям. Напевно, це для нас непросто, нелегко, а навіть боляче чути це, як це може бути сміттям, коли це наше життя.

Але життя для нам дароване в основному для того, щоб ми пізнали Господа як нашого Творця. Саме в цьому пізнанні нашого Господа все інше набирає своєї правдивої цінності. Якщо ми не маємо Бога, найпершої та найважливішої цінності, усього іншого не зможемо правдиво оцінити. Завжди будемо шукати будь-що на те місце, яке має займати Бог в нашому серці, щось чи когось для любові та почитання.

Якщо хочемо жити як правдиві християни, то мусимо пам’ятати, що лише коли Господь є першою радістю, першим добром, все інше стає на свої місця і набуває властивого значення.

 

+Венедикт