Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом
  • Втр, 12/05/2015 - 00:00

Вівторок 5-го тижня після Воскресіння

Йо. 8, 51–59: «Хто Моє слово берегтиме, повіки не побачить смерти».

Ми сприймаємо слова Євангелія як авторитет, як правду, яку промовив Господь. Але коли вдуматися в зміст, то все ж звучить дивно, як це людина не пізнає, не побачить смерті? А про це ж сьогодні двічі повторюється в Євангелії.

Якраз це непізнання смерті, відсутність страху перед нею, відвагу бачимо в наших мучеників. В історії християнства завжди були ці люди, які не боялися смерті, їх не лякали страждання, терпіння, переслідування, вони вміли це все прийняти, як з рук Божих.

Не мати страху перед смертю можемо лише тоді, коли будемо твердо переконані: якщо ми є з Богом, то ніхто від нас Бога не може відібрати. Хто береже слово Боже, хто живе Богом, того ніхто не може знищити, бо Бог перебуває в ньому, а він в Бозі. І земна смерть – це лише перехід у Вічність з Богом. Біймося, радше, гріха, бо то кожен наш гріх веде до смерті, а буття в Господі сповнює нас повнотою життя на віки віків.

 

Ді.12, 25–13,12

«Вони служили Господеві та постили»

Ми розуміємо важливість добрих діл, часто кажемо, що жити духовним життям означає відповідно діяти, робити діла віри. Так само розуміємо, що молитва дає нам силу жити і робити кожне добре діло. У молитві ми зустрічаємось з Богом, сповнюємось цією силою! Але разом з тим не треба забувати, що великою допомогою у духовному житті є піст.

Що є піст? Бачимо, що багато що нас прив‘язує до себе. Багатьом речам, людям, подіям ми віддаємо надто багато свого часу і зусиль, а тому не маємо часу і зусиль на Господа. Тому піст в християнському розумінні – це обмеження себе від того, що нас віддаляє від Бога, що нам не дає бути з Господом. Постити – не просто не їсти, а не надавати забагато значення земному на стільки, щоб через це забувати про небесне.

+Венедикт