Неділя 7-ма після Воскресіння

Святих Отців 1-го Вселенського Собору в Нікеї

Ів. 17, 1–13: «Отче Святий! Заради імени Твого бережи їх, тих, що їх Ти Мені передав».

Хоча ми знаємо про те, що Христос об’явив  правду про Бога, про Отця, Бог явив нам Отця, але й знаємо, що людина завжди здатна дивитись на  правду суб’єктивно, зі своєї «дзвіниці». І тому це об’явлення про Христа час від часу трактували по-своєму, з’являлися єресі, кожен претендував на власну правду.

Отці Першого Вселенського Собору, яким присвячена Сьогоднішня неділя, проголосили певні догми, а це Символ віри, цю його першу частину, щоб окреслити нашу віру. Те, що ми віримо в Бога, в Сина Божого Ісуса Христа, те, що ми маємо правдиву віру, яку Христос нам передав – це чистота віри, це віра незатемнена, неперекручена.

Стараймося цю нашу віру пізнавати, щоб могти її в чистоті передавати іншим поколінням, цю віру, яку явив нам Христос від Отця, цю віру, яку досвідчили апостоли і передали іншим ученикам, а ті іншим поколінням. Вміймо цю віру Церкви пізнавати, щоб могти її в чистоті передати іншим!

Ді. 20, 16–18, 28, 36

«Більше щастя давати, ніж брати»

Для нас дуже мило і приємно, коли про нас інші пам’ятають, телефонують і турбуються нами. Нам є приємно отримувати якісь подарунки, мило, що не забувають про нас. І нам боляче, коли цього немає. Але, напевно, ми не раз досвідчували, коли ми щось отримуємо, ця радість триває якийсь час, поки ми це посідаємо – кілька хвилин чи годин. Потім же зауважуємо, що воно не приносить нам цієї радості, на яку ми сподівались, коли прагнули цього.

У житті кожний з нас мав більший чи менший досвід того, коли ми не тільки щось отримали, а комусь іншому давали. Звичайно, нам непросто це робити, бо ми не є глибоко і добре навчені це робити. Однак добре пам’ятаємо, як відчували тоді радість, милість і приємність, коли когось чимось нагороджували, коли комусь щось давали. Тож вміймо завжди і повсякчас не стільки очікувати і шукати від когось іншого, шукати різних нагород і дарів, а вміймо дарувати. Чим більше будемо дарувати, розпоряджуватись тими добрами, які маємо, то більше Бог нас буде нагороджувати цими добрами, щоб ми і далі могли обдаровувати інших, давати іншим.

+Венедикт