Субота двадцятого тижня

Євангеліє

Лк.5, 27–32

«Я прийшов не щоб праведників кликати до покаяння, а грішних»

У своєму щоденному житті, живучи, працюючи, особливо, коли все добре зі здоров’ям, ми навіть не думаємо, що наше здоров’я – це щось важливе. А коли з’являються якісь хвороби, якісь труднощі з нашим здоров’ям, аж тоді ми починаємо розуміти, наскільки великий це дар від Бога. І починаємо шукати помочі.

Бачимо, що ніколи лікарі не бігають вулицями і не ловлять хворих людей, а навпаки – хвора людина, маючи потребу, сама приходить до лікаря. Так і в нашому житті: Бог постійно на нас чекає, але Він до нас не може прийти насилу, супроти нашої волі. Лише коли ми відчуємо в Ньому потребу – Бог приходить і нас зцілює, як лікар. І тому треба відчути цю потребу і тому Господь каже, що він прийшов не до праведників, а до грішників; що не здорові потребують лікаря, але хворі. Тому дуже важливо побачити свої хвороби, свої слабості, проблеми, вразливі місця, над якими ми мали би працювати. Й тоді одразу Бог діятиме в нашому житті, розпочне нас зцілювати. 

Апостол

2 Кор. 1, 8–11

«Щоб надіялись не на самих себе, а на Бога»

Ми маємо багато друзів, знайомих, на яких можемо опертись у трудну хвилину. Але, часами, навіть ці наші добрі друзі та знайомі нас можуть підвести або просто не можуть нам допомогти, якщо й дуже хочуть. А часто покладаємось лише самі на себе. Але і в собі не раз ми не можемо знайти сили, мужності, певності подолати труднощі, усвідомлюємо свою немічність.

Коли людина живе вірою в Бога, то ця віра дає людині не покладатись на самого себе людей, як також і на які навколо неї, а уповати завжди на Господа! Коли дивимось на приклади святих, вони показують це уповання на Господа в найбільш складних обставинах свого життя. Вони надіялись не на свої спроможності і сили, але на Бога.

Наше життя, а особливо в тяжких ситуаціях, показує наскільки це уповання, надія на Бога є у нас, а отже – наскільки ми віримо Богові та довіряємо Йому.

+Венедикт