Середа 2-го тижня після П’ятдесятниці

Мт. 7, 21–23: «…той, хто чинить волю Отця мого, що на небі.»

Сьогодні Господь вказує, що лише наше декларування віри в Бога і визнання того, що ми є християнами, не робить нас ближчими до Нього. Ми насправді наближаємося до Отця, коли чинимо Його волю. Ісус ставить великий знак питання для кожного з нас,  чи завжди ми готові сказати Богові: «Нехай буде воля Твоя»?

Як нам не тяжко було б прийняти обставини, людей, події, але саме цього від нас сподівається Господь. Щоб вміли пізнавати Його волю і чинити її. І головне не те, чи є в нас для цього сили, а чи є бажання йти за Його волею. Якщо ми щиро прагнемо слухатись Бога, то Він дасть нам для цього потрібні сили, мудрість і терплячість, щоб Його воля стала дійсністю нашого життя.

Рм. 4, 13–25 «Зовсім був певний, що він обіцяне спроможний  виконати»

У нашому житті, ми ухвалюємо ті чи інші рішення на основі свого попереднього досвіду, знань, які маємо, або того, що нам щось підказав, допоміг. Ми часто відштовхуємось від видимих речей, особливо коли нам бракує іншого досвіду – духовного.  А коли вже усі людські можливості вичерпані, спроможності дати собі раду вже немає, тоді ми починаємо казати, що лишилось лише довіритись Богові. Те, що мало бути першим, тобто наша довіра до Бога, часто буває останнім.

Ніхто не був посоромлений, хто покладався на Господа. За взірець Господь дає Авраама, який довірився Богові, і що було неможливе по-людському, по-Божому стало можливим. Тому не дивімося навколо себе, ніколи не шукаймо собі якогось виходу чи оправдання, що це є неможливо. Все можливо для того, хто довіряє Господові!

+Венедикт