Вівторок 5 тижня після П’ятдесятниці

Мт. 12, 14–16; 22–30 «Кожне царство, розділене в собі, запустіє»

Дуже часто ми є розділеними самі в собі: в одних випадках чинимо добро, а в інших ми здатні до зла. Одні люди знають нас з доброї сторони, а інші можуть за нашою поведінкою не розгледіти, що ми Христові учні.

Ми називаємо себе християнами і часто дозволяємо злу існувати в нас. Ми ж маємо бути в цьому принципові, не дозволяти собі бути внутрішньо розділеним, бо ж ми храм Святого Духа, а не місце злих думок і намірів. Бо все це зле, на що ми дозволяємо перебування в нас, віддаляє нас до Бога, наближає ж до диявола.

Якщо навіть ми не можемо дати раду слабостям, немочам в дану хвилю, то завжди маймо бажання їх позбутися. Просімо Божої помочі і ніколи не погоджуймось з думкою, що ми маємо право мати деякі гріхи, що з цим можна жити. Завжди мусимо прагнути до святості, тоді неминуче нас щораз більше буде сповнювати світло і цілісність, щораз будемо жити нероздільним внутрішнім царством небесним.

Рим. 14, 9–18 «Вважайте на те, щоб не класти нічого перед братом, об що він спотикнувся б або й упав»

Апостол вказує на дуже важливу річ, щоб ми не створювали для іншої людини якихось випробувань, які є понад її силу. Погляньмо на Бога. Бог ніколи не дає трудності, обставин, ситуацій, які б були понад нашу людську силу і понад наші спроможності. Бог завжди дивиться, що ми можемо, і поволі, в міру наших спроможностей накладає на нас тягарі.

Будьмо обережні, коли ми є з іншими людьми, щоб і ми не завдавали їм випробувань, труднощів, клопотів, понад їхню силу. Ми маємо дбати про ближнього, тобто вести його до Божого Царства, а не віддаляти.

+Венедикт