Понеділок 8 тижня після П’ятдесятниці

Мт. 16, 1–6: «…спокушаючи його, просили, щоб показав їм знак з неба».

Господь постійно промовляє в нашому житті, ми ж дуже спосібні почути Його. Ми як правило шукаємо якихось особливих знаків, спеціальних книжок, надзвичайних людей… Тож бачимо, як колись за часів Христа, що люди очікували чогось особливого від Нього. Так і тепер є з кожним з нас, що кожен з нас очікує якогось особливого знаку.

Нас не раз ми шукаємо чогось надзвичайного замість того, щоб побачити Бога у звичайних обставинах свого життя. І саме тоді, коли ця звичайність перестане йти нормальним руслом, настане хвороба, смерть когось з близьких, тоді приходить цей знак і ми тоді інакше дивимось на життя.

Стараймося в цій щоденності, буденності нашого життя  зауважити багато знаків, які дає нам Господь, багато знамень, через які Він до нас промовляє. Не шукаймо особливих знаків, бо кожна хвилина нашого життя є знаком Божої любові до нас!

1 Кор.9, 13–18 «Горе мені, коли б я не проповідував Євангелії»

Коли хтось для себе щось відкриває цінне і важливе, він неминуче хоче тоді ділитись цим з іншими. Це стосується і Євангелії. Саме тому коли ми до кінця ще не відкрили для себе Євангеліє і віру Христову як щось цінне і важливе, то виникає криза проповідування.

Якщо ми зрозуміємо цінність, яку має для нас Добра Звістка, то не зможемо не проповідувати. І тоді, як апостол Павло, ми зможемо сказати, що горе нам, коли ми не проповідуємо Євангелію.  Саме тому горе нам, якщо ми ще цього не усвідомили, коли цього не застосовуємо у власному житті, ні не ділимось з іншими!

+Венедикт