Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Понеділок десятого тижня

Мт. 21, 18-22

Практично всі чуда, про які ми читаємо в Євангелії, відбуваються лише тоді, коли в людей є віра. І бачимо, що за Христом ходили тисячі людей, натовпи, однак, тільки одиниці зцілялися через віру. Так як діялось тоді, так діється і тепер – віра для нас є тим знаряддям, яке забезпечує наш зв’язок з Богом.

«Бог смертю смерть подолав і дарував нам життя вічне». І наша віра допомагає нам це життя в Бозі приймати. Апостол Павло каже, що все можливо для того, хто вірує. У Бога немає речей неможливих і, образно кажучи, Бог узалежнюється саме від нашої віри, адже лише тоді Бог може діяти в нашому житті. А коли придивитися до нашого життя і нашої молитви, то дуже часто знаходимо Богові оправдання, чому Він нам не дає того чи іншого; Бог не дає, бо я недостойний, бо я грішний. Бог не потребує нашого оправдання, Бог потребує нашої віри.

1 Кор. 15,12–19 «А коли Христос не воскрес, то марна проповідь наша, то марна й віра ваша»

Апостол звертає фундаментальну й принципову увагу на подію воскресіння Христового. Саме ця подія є каменем християнства. Для нас Воскресіння є настільки важливим саме через те, що ми отримали надію вічного буття. І через свою смерть і воскресіння Господь робить нас учасниками життя вічного.

Основною ціллю в християнстві є вказати людині на життя вічне, якого вона стала учасником через смерть і воскресіння Ісуса. Але чи ми свідомі цього і на скільки від цього змінюється наше життя. Чи ми вповні використовуємо цю нагоду прилучитися до вічності?

+Венедикт