Одинадцята неділя

Мт.18,23-35 «Отак і мій Отець Небесний буде чинити вам, якщо кожний з вас не прощатиме братові своєму з серця свого».

Кожний з нас завжди очікує певного милосердя, розуміння, доброзичливості від інших людей, але цього ж очікують й інші.

Ми всі, люди, дуже подібні. Ми часто є вимогливими до інших, кожному порахуємо всі його провини, всі його недоліки, вади. Можна сказати, що ми є спеціалістами з учинків інших, прокурорами для інших, а себе дуже часто оправдовуємо багатьма аргументами, є адвокатами для себе. Може, ці аргументи певною мірою і правдиві, проте Господь учить нас: чого ми хочемо, того й інші хочуть, чого ми не хочемо, того й інші не хочуть.

Отож, вміймо подивитися на себе, запитати себе: чого я прагну, чого я очікую, чого я сподіваюсь від інших. І саме те, що я очікую, почати чинити іншим, і тоді ті інші точно те ж будуть чинити щодо мене.

1 Кор. 9, 2–12 «Ви, у Господі, є достовірним доказом мого апостольства» 

У чому феномен оголошення Слова Божого. Феномен того, що апостоли, досвідчивши цю зустріч з Господом, передавали свій досвід іншим. І так цей досвід ставав і особистим, і спільним. Більше того, новонаверненні були свідченням правдивості того досвіду.

Апостоли тішились тими учнями, які були достовірними доказами апостольства і для інших, і для них самих. Чи так відбувається в нашому житті? Чи ми можемо тішитись тим, що хтось навколо нас є доказом того, що ми є свідчимо про Бога. І якщо ні, тоді живімо свято і проповідуймо гарячіше своїм життям!

+Венедикт