Четвер дванадцятого тижня

Мр. 1, 29-35 «Вийшов і пішов на самоту й там молився»

У Євангелії розповідається як Христос, після зцілення тещі Симона та недужих і біснуватих, йде на молитву.
Тяжко нам людським розумом усвідомити для чого Христові була молитва, бо ж Він перебував у сталій єдності з Отцем. Однак це справа тих, хто живе глибшим духовним життям це пізнавати і розуміти. Богослови можуть дискутувати на цю тему, а для нас це дуже важливий практичний приклад.

Життя постійно ставить перед нами різноманітні ситуації, труднощі, тож завжди маємо певні невдачі або успіхи. Бачимо, наскільки ми, люди, стаємо нездатними, неспроможними самотужки все подолати, дати собі раду. Молитва є місцем, де ми зустрічаємося з Богом,сповнюючись усім тим, що посідає Господь. Бо так, як ми з кимось маємо якусь справу, то стаємо подібні до нього, так і коли ми близькі до Бога, то уподібнюємося до Нього. Тому дуже важливою є молитва, зустріч з Господом, сповнення Божою силою для того, щоб прямувати життям.

Людина є дуже крихка, слабка і кожен з нас це бачить і пізнав на власному досвіді. Лише Божественною силою можемо йти по життю, а цю Божественну силу найбільше черпаємо в нашій молитві, в нашій зустрічі з Богом.

2 Кор. 7, 1–10 «Велике довір’я маю до вас, вельми пишаюся вами»

У нашому людському житті дуже важливою є довіра, коли нам хтось довіряє, ми ніби сповнюємось силою і бажанням робити добро. Але ми часто в нашому житті не довіряємо людям, є дуже мало осіб, яких ми вважаємо повністю вартими довіри. Бачимо, що Господь через свою смерть і воскресіння повірив нам, помер за нас, коли ми ще були грішниками.

Ця довіра, яку має до нас Ісус, завжди нам дає це натхнення приходити до Бога. Так само в наших стосунках з  іншими людьми. Не біймося довіряти, не біймося, що нашою довірою хтось скористається. Бо навіть якщо й так, то знайдуться й ті, кого вона окрилить, будьмо певні, що наша довіра дасть іншим наснагу ставати кращими!

+Венедикт