П'ятниця сімнадцятого тижня

Мр. 12, 1–12 «…Винайняв його виноградарям і виїхав на чужину»

 У своєму житті, щоб чогось досягти, кожен мусить докласти значних зусиль. Хтось хоче здобути освіту, хтось прагне вивчити інші мови, хтось – збудувати будинок, придбати авто, займати важливе місце в суспільстві. І щоб це все мати, людина трудиться часто з останніх сил. Але не усвідомлює того, що найбільший дар – це її життя.

 І як в сьогоднішній євангельській розповіді  господар віддає виноградник і все добро цього виноградника для робітників, бо очікує, що вони принесуть плоди, так і Господь дав нам наше життя і все потрібне для того, щоб ми його гідно прожили і приносили плоди. І ці плоди – це не тільки сам кінець нашого життя, а кожна щоденна подія, кожна обставина – це та нагода, щоб плодоносити. Коли ми могли б принести якийсь плід, але не зробили цього, то треба говорити про гріх. А чеснота – це саме той момент, де ми той плід осягнули.

 Вміймо прийняти наше життя як великий дар від Бога і плодоносити! 

Еф. 4, 17–25    «Одягнутися у нову людину, створену на подобу Божу»

Бачимо, що в нас немов би живе дві людини. Одна тягне нас до чогось доброго і великого, божественного, святого, а інша тягне до гріха, до тих чи інших пристрастей, те, про що каже Святе Письмо: дух сильний, але тіло немічне. З одного боку, в людині є дух і божественна присутність, яка тягне її до божественного життя, а з іншого – тілесні схильності людини, які людина унаслідувала від Адама і Єви.

Від нас залежить, наскільки ми піддаємося божественній природі і наскільки ми цій божественній природі дозволяємо в нас жити і розвиватись, щоб вона ставала основою нашого буття. Наскільки ми даємо Богові керувати нашими тілесними стремліннями і бажаннями. Вдивляймось, які ми є, тілесні чи духовні, наскільки ми одягаємося в нову людину.