Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

П’ятниця вісімнадцятого тижня

Євангеліє

Лк.4, 22–30

«Чи ж він не син Йосифа?»

Бачимо, як було тяжко для родини Ісуса Христа, тих, які Його знали від пелюшок, від малої дитини, потім хлопчини і підлітка, прийняти Його як Месію. Коли вони побачили знаки і чуда, які Він робив, не могли його одразу сприйняти та усвідомити, що це Бог діє.

І так, як родина Христа не була готова сприйняти Його як Того, Хто покликаний до більшого, так і ми мусимо собі зізнатись в тому, що не завжди готові сприйняти себе і інших, створених на образ і подобу Божу, як покликаних для більшого. Святі були саме тими, які повірили, що вони покликані не просто відбувати життя, але жити божественним життям і являти Бога.

Так і ми маймо довіру до Бога, що ми зможемо жити життям святим, бо ж Він нас для цього створив.

Апостол

Еф. 6, 18–24: «Моліться завжди в дусі всякою молитвою і благанням».

Господь каже дуже чітко і зрозуміло: моліться завжди. Чим для нас є молитва? Чи це лише те, що ми промовляємо вранці та ввечері вдома, спільно молимось в храмі? Ні, наша молитва – це постійне перебування з Богом. Коли ми лише вранці чи ввечері є з Богом, чи якийсь час перебуваємо у храмі, а решту життя живемо без пам’яті про Бога, то ми немов би безбожники. Тому Бог закликає нас, щоб ми завжди були з Ним, пам’ятали про присутність Божу, звертали свої думки до Господа.

Кожний з нас переживав цей стан, коли був у Божій присутності. І не тому, що Бог у той час був присутній, а в інший ні. Він є присутнім у нашому житті завжди, але ми не усвідомлюємо Його присутності. Ми надто переймаємось усім земним. Дуже важливо зупинятись, вслухатися, входити у Божу присутність. Бог чекає на нас не лише вранці, ввечері чи в храмі, а завжди. Коли ми будемо пам’ятати про Його повсякчасну присутність, то так завжди перебуватимемо в молитві!

+Венедикт