Середа 29 тижня

Лк. 21, 5–7; 10–11; 20–24

 «Це бо дні кари, коли то все, що написане, здійсниться»

 Ніщо так не захоплює сучасну людину, як розповіді про останні часи, припущення, що буде зі світом і людством. Бачимо, що час від часу навіть з’являються різні думки і «пророцтва» про те, коли має настати кінець світу. Така інформація багатьох людей може вводити в непевність і переживання. Це показує, що кожна людина все-таки має страх перед останніми часами, і якщо не живе з Богом і за Його словом, то не безпідставно, часто і несвідомо переживає, чим для неї закінчиться її зустріч з Творцем.

 Водночас християнин не лише не має боятися останніх часів, – для нього кінець світу є очікуваним часом зустрічі з Богом, – але й мусить щомиті усвідомлювати, що ця мить є унікальна і неповторна. Адже кожна мить життя відходить у вічність, саме тому вона є остання і неповторна.

 Відтак стараймося кожну мить нашого життя переживати, як останню, яка вже залишиться такою, якою ми її проживемо. І якщо проживати кожну мить з Богом, то можливість зустрічі з ним не буде лякати, а навпаки – тішити!

Євр. 5, 11–6, 8

«Ви повинні б давно вже бути вчителями, ви знову потребуєте, щоб вас хтось учив перших засад Божого вчення»

Навіть якщо ми вже багато років ходимо до Церкви, та чули в своєму житті багато проповідей священиків. Не раз ходили до Сповіді, до Святого Причастя, знаємо багато  з того, що вчить Церква, то все одно щодня бачимо, що мусимо далі вчиться і наближатися до Бога, бо наше розуміння Бога є невелике.

У будь-якій професії за такий час ми б могли вже самі чогось досягнути і навіть інших навчити. Але чомусь про Господа і Його науку ми не так швидко можемо комусь розказати. Апостол застерігає нас від того, щоб ми не залишалися немовби дітлахами і не очікували, щоб нам хтось допомагав, спроваджував нас.

Вчімося бути дорослими, тобто не чекати, що нас хтось навчить, а самим пізнавати, і передавати іншим це знання про Бога. Йдімо самі до нашого Спасителя і ведімо інших!

+Венедикт