П'ятниця 23-го тижня

Євангеліє

Лк. 11, 23–26

«Повернуся в дім свій, звідкіля я вийшов»

Є ситуації, коли ми особливо чітко відчуваємо бридоту свого гріха, свого падіння, то, може, якраз тоді й робимо переміну свого життя, навертаємось. Але часто шлях навернення, яким маємо йти аж до нашої смерті, часом не триває довго. І трапляється, що людина може знов погрузнути у ще більші гріхи.

Наше навернення і життя з Богом – це не є якийсь тільки момент, якась подія, якийсь одноразовий акт волі. Це витривалість наших зусиль і старань. Тому духовне життя – це не лише спалахи, але постійне горіння і палахкотіння, як свічка. У духовному житті щось здобуває лише той, хто витривалий у своїх зусиллях. Хто витривалий – той здобуває Бога!

Апостол

1Сол. 2, 14–19

«Яка бо наша надія або радість, або вінець слави, як не ви, перед Господом нашим Ісусом, у день його приходу? »

Ми живемо в реальному світі, де рано чи пізно бачимо плоди своєї праці. Щось збудували, щось посадили, і воно виросло, заробили гроші на роботі. Зовсім інакше в стосунки з людьми. Навіть коли ми допомагаємо людині змінюватись і духовно зростати, то не завжди знаємо - на скільки вона зрозуміла, чи дійсно змінилась. Люди працюють роками, щоб дати добре виховання своїм дітям, але не можуть бути певні в добрих результатах своєї праці. Однак маємо продовжувати з молитвою вкладати свої зусилля в навернення людей, навіть коли не бачимо плодів.

Апостол каже, що саме навернені люди для нас будуть радістю і славою перед Господом, під час приходу Христа. Бо перед Господом всі матеріальні речі, які мають початок і кінець тут на землі закінчують своє буття. Лише те, що ми вклали в людей, що зробили одному з ближніх, то зробили для Господа. Те, що ми вкладаємо в людей лишиться у день приходу, коли станемо перед Господом. Тому, не зважаючи на все, вкладаймо в людей, що можемо і коли можемо, і це залишиться для них і для нас.

+Венедикт