Середа 24 тижня

Євангеліє

Лк.11, 42–46

«…Занедбуєте правосуддя і любов Божу!»

 Часто люди носять в собі болі, образи, згадують, хто повівся з ними несправедливо, чекають, щоб  їхні заслуги хтось поцінував, сказав добре слово. Бачимо, що ми, люди, потребуємо уваги, доброти і любові від інших людей. Але всього того, що потребую я, потребують й мої ближні.

 Тому замість згадувати, що інші нам не зробили доброго, чи, навпаки, що зробили поганого, маємо найперше дивитись самі на себе, наскільки ми особисто даруємо кожній людині, яку зустрічаємо на своїй дорозі, любов! Наскільки ми кожній людині даруємо Бога? Наскільки ми з кожною людиною зустрічаємося в Бозі?  

Апостол

1Сол. 4, 1–12

«Це ж бо воля Божа: святість ваша»

Знаємо, що наш Бог – святий, а ми які є сотворені на образ Божий, також маємо бути святі. Але часто ми дбаємо не про святість, яка нас вподібнює до Господа, а про те, щоб позбутися бруду гріха, який нас обтяжує. Ми йдемо до сповіді, бо наші гріхи нас мучать, а не те, що ми образили Бога. Але такий егоїстичний підхід немає нічого спільного зі святістю.

Бог закликає до святості, яка є постійним нашим станом, Господь каже про свою волю на те, щоб ми були святими, як Він. Бути досконалим, праведним, втікати від гріха – це те, заради чого створена кожна людина. Святі люди – це ті, які реалізували людськість у своєму житті, тобто, святі – це нормальні люди. Отже, бути святим – це бути собою, функціонувати згідно з Божим планом, жити Богом і для Бога!

+Венедикт